8 листопада у Брюсселі ухвалили довгоочікуване, але поки що проміжне рішення Єврокомісії щодо початку переговорів про вступ до ЄС.

Чому йдеться про проміжне рішення? Де заховані "але"? Тут є два взаємно доповнюючих пояснення.

По-перше, рішення Єврокомісії ще має бути підтверджене на рівні держав-членів. Це має статися у грудні, і суто потенційно будь-яка держава може його заблокувати. Так, Угорщина теж юридично має таке право.

Однак є і добра новина. Наразі процес рухається у правильному напрямку і схоже, що у грудні рішення буде позитивним. Без вето.

По-друге, навіть зелене світло у грудні не позбавить Україну обов’язку виконати кілька передумов для змістовного початку переговорів.

Те, що рішення Єврокомісії містить передумови, було відомо наперед. Про це заявляли європейські посадовці та джерела, а в останні дні у Брюсселі велася активна "торгівля" щодо того, якими будуть ці умови для України.

Фінальне рішення ЄК принесло несподіванки – як приємні, так і не дуже.

Дуже важливий позитив для України полягає у тому, що попри наявність передумов технічний процес підготовки до вступу розпочнеться негайно після грудневого рішення, не чекаючи на те, коли Україна отримає наступне зелене світло від ЄС.

Це – спецпроцедура, що прискорює нашу дорогу до вступу.

Поза тим, змістовна частина переговорів про вступ все ж не розпочнеться, поки Київ не виконає ці умови. Тому наразі це історичне та загалом дуже позитивне рішення Єврокомісії дає Україні не зелене, а жовте світло подальшому руху до членства.

А погана новина полягає у тому, що в перелік цих умов, які пропонує Єврокомісія, додали не тільки очікувані (але неприємні) норми, що їх просуває Угорщина. Небезпечною є також нова політична забаганка ЄС, якої точно не повинно бути серед його вимог на адресу України.

Остаточно цей перелік має затвердити саміт ЄС. За місяць, який лишився до його початку, Київ має спробувати переконати держави-члени змінити це рішення. Або ж доведеться його виконувати, відкриваючи тим самим скриньку Пандори.

Про це детальніше – в аналізі "Європейської правди".

Що вирішили у Брюсселі?

Деталі, звісно, важливі, але часом треба відірватися від них. І якщо оцінювати рішення від 8 листопада глобально, то воно є безумовно позитивним для України.

Єврокомісія (тобто виконавчий орган ЄС) рекомендувала державам-членам (тобто тим, хто ухвалює остаточне рішення) відкрити переговори про вступ України до Євросоюзу. І це – перемога.

До речі, важливий для ЄС елемент – це тотальна підтримка майбутнього членства громадянами України. Звіт окремо наголошує на цьому і наводить дані "різноманітних соцопитувань, за якими близько 90% українців підтримують членство". Суспільна підтримка для ЄС справді багато значить, бо вона є певною гарантією того, що політики будуть змушені втілювати реформи, необхідні для вступу.

Понад те, звіт багаторазово підкреслює, що українська держава вже зараз підтверджує свою відданість майбутньому членству і доводить, що реформи можливо проводити навіть під час війни.

З цього ЄК робить висновок:

"З огляду на результати, досягнуті з червня 2022 року за політичними критеріями членства в ЄС, в рамках виконання семи рекомендацій і поза ними, комісія вважає, що Україна достатньою мірою виконує критерії щодо стабільності інститутів, які гарантують демократію, верховенство права, права людини та захист меншин, за умови, що вона продовжить свої зусилля з реформування та виконає інші вимоги в рамках семи кроків. На цій основі Єврокомісія рекомендує Раді розпочати з Україною переговори про вступ."

Саме тому українські посадовці, причетні до європейської інтеграції, у середу не стримували емоції.

Так, це рішення ще потребує затвердження на саміті Євросоюзу, а також на рівні європейських міністрів. Але держави-члени у переважній більшості вже публічно оголосили або про те, що безумовно підтримують рух України до вступу в ЄС, або про те, що готові проголосувати "за" у разі, якщо Єврокомісія дасть позитивну рекомендацію.

Треба також наголосити, що цитата, наведена вище, у термінології ЄС означає початок переговорів без жодних передумов. Зокрема, саме з таким формулюванням Україна у червні-2022 отримала статус кандидата. А "продовження зусиль… та інші вимоги" стосуються наступних кроків на шляху до членства.

Короткий шлях для України?

Спершу – коротко про наступні етапи на шляху України до вступу.

Рішення Єврокомісії, яке ми аналізуємо, не є остаточним: його має затвердити (в нинішній або в оновленій редакції) саміт ЄС, що відбудеться 14 грудня.

У цьому рішенні точно будуть визначені критерії, виконання яких моніторитиме Єврокомісія, і їхня оцінка має відбутися на наступному саміті у березні 2024 року (точна дата ще не визначена).

У разі схвальної оцінки на березневому саміті ЄС спробує якнайшвидше, ймовірно, вже у квітні 2024 року, зібрати наступний захід за назвою "міжурядова конференція", де держави-члени мають затвердити технічний документ за назвою "переговорна рамка", а далі сторони перейдуть до змістовного процесу переговорів. Утім, останні дати – не точні, бо кожне з рішень потребує консенсусу (а фактор Угорщини ніхто не скасовував, і до нього ми ще повернемося).

Також важливо, що Єврокомісія вже узгодила і не буде переглядати підхід про те, що без виконання вимог рішення про "переговорну рамку" не розглядатимуть.

А тепер – важлива позитивна новина.

Досі в ЄС діяла повільна покрокова процедура. Затвердження "рамки" було першим кроком, а її відсутність означала повну блокаду переговорів. З цим стикнулися, зокрема, Албанія та Північна Македонія, які отримали політичне рішення про початок переговорів ще у березні-2020, але через проблеми з політичними вимогами чекали на затвердження "рамки" понад два роки, до червня-2022. Та й відтоді вони не мають значного прогресу – ще рік тривав так званий скринінг, тобто перевірка сумісності з правом ЄС, і лише у грудні 2023 року ці дві західнобалканські держави мають відкрити перші переговорні глави.

Київ у діалозі з ЄС від початку наполягав, що така швидкість неприйнятна.

Україна налаштована на швидше виконання умов ЄС. До того ж більшість столиць підтримують думку про те, що штучне гальмування розширення треба лишити у минулому (деталі – у статті "Не буває членства другого сорту").

Єврокомісія врахувала нову реальність.

Для України придумали процедуру вступу, якої досі не існувало.

Для того щоб історія з "переговорною рамкою", яка залежить від виконання вимог, не заблокувала наш рух так жорстко, як це сталося на Балканах, Комісія вирішила перейти від покрокового до паралельного підходу у вступних переговорах.

Проміжні, технічні етапи розпочнуться прямо у грудні – щойно з’явиться політичне рішення саміту ЄС.

"Комісія готова розпочати підготовчу роботу, зокрема аналітичну перевірку на відповідність українського законодавства acquis (скринінг) і підготовку рамки переговорів", – йдеться в офіційно затвердженому документі. "Розпочати (процес переговорів) ми можемо негайно, щойно Європейська рада дасть зелене світло у грудні", – підтвердила Урсула фон дер Ляєн на пресконференції 8 листопада.

Але на саміті у грудні нам справді треба отримати консенсус, тобто згоду усіх членів ЄС. Без цього процес не піде вперед. Тож в українців, які звикли чути ворожі заяви з боку угорської влади, включно з погрозами блокувати переговори, виникає питання: чи зірве режим Орбана усі ці плани?

На щастя, у цьому питанні є підстави для обережного позитивного прогнозу.

Брюссель хоч і не дає Києву 100% гарантії, але стверджує на закритих переговорах, що, швидше за все, з Орбаном домовляться – це "ЄвроПравда" чула від численних джерел в Україні та в ЄС. Та й угорський лідер неодноразово доводив, що за фінансові вливання з європейського бюджету ЄС готовий поступитися своїми "принципами"; напевно, зараз є розрахунок на схожий сценарій.

Однак свій шмат роботи доведеться здійснити й Україні. 

Нові вимоги Брюсселя

У рішенні Єврокомісії перераховані чотири вимоги, за яких Україна у березні 2024 року має отримати вже згадане зелене світло.

Для цього Верховна Рада має:

• ухвалити урядовий законопроєкт про збільшення штатної чисельності НАБУ;
• виключити із закону про запобігання корупції положення, які обмежують повноваження НАЗК щодо перевірки "вже перевірених" активів та майна, придбаного декларантами до вступу на державну службу (це коротке формулювання критерію, в рішенні ЄК він розписаний детальніше);
• ухвалити закон(и), щоби втілити рекомендації Венеційської комісії щодо законів про національні меншини, про державну мову, медіа та освіту;
• ухвалити закон, який врегулює лобіювання "за європейськими стандартами".

Два перших пункти не викликають питань. Це – зауваження у рамках антикорупційного критерію, про які Україна знала, але наразі не завершила їхнє виконання. Законопроєкти наявні, й парламент цілком може дійти згоди щодо їх остаточної редакції. Аби було бажання.

А от на двох останніх зупинимося окремо.

Зверніть увагу, наскільки загальним, неконкретним є формулювання щодо меншинного критерію. За даними "ЄвроПравди", щодо цього до останнього тривала дипломатична боротьба; Київ та найближчі партнери, зокрема, наполягали на більшій конкретизації. Однак пункт лишився розмитим.

Це, зокрема, дає угорській стороні (а також комісару з питань розширення Оліверу Варгеї, який призначений за угорською квотою) можливість говорити як про успішне, так і про недостатнє виконання цього критерію залежно від політичної кон'юнктури.

Та найбільш реальним видається варіант, що Угорщина протягом усіх років переговорів України про вступ до ЄС буде зберігати цю вимогу. Бо Будапешту однаково невигідне як повне виконання Україною "меншинних" вимог, так і блокада процесу вступу через нібито його "невиконання" Україною.

Вище вже йшлося, що для Орбана ця "гра" з Єврокомісією є фінансово вигідною: на кожному наступному етапі він шантажує Брюссель блокадою України і отримує взамін фінансові преференції. Тож щоб це джерело надходжень зберігалося, чинному угорському лідеру вигідно, щоб Україна щоразу переходила на наступний етап. Це додає надії на те, що і в березні 2024 року Угорщина дасть згоду на наступне підтвердження прогресу України. Але для цього Україна має домовитися з угорцями про той компроміс, який їх задовольнить.

Читачів, які стежили за рішеннями "Венеційки" щодо меншинного законодавства, напевно, цікавить також питання російської мови. Нагадаємо: у червні ВК ухвалила дивні та наперед невиконувані вимоги до Києва, де серед іншого стала "на захист російськомовних". Тоді "ЄвроПравда" попереджала, що ці положення не будуть виконані ніколи, і Брюсселю доведеться заплющити на це очі. Так і сталося. У Єврокомісії вже зараз однозначно заявляють, що не будуть здійснювати моніторинг прав так званої "російськомовної меншини".

Тож тут небезпеки немає.

А от остання вимога – справді небезпечна.

Вона створює прецедент, що загрожує Україні проблемами у подальших переговорах.

Йдеться про те, що ЄК пропонує поставити переговори про членство у залежність від того, чи ухвалить Україна закон про лобіювання. Цю вимогу у Брюсселі пояснили тим, що, мовляв, це зменшить вплив олігархів в Україні – а антиолігархічний критерій справді входив до переліку з "семи кроків", які ЄС визначив для Києва у червні 2022 року.

Такий законопроєкт справді існує, його розробили в НАЗК. Відкладемо вбік те, що у нинішньому вигляді він викликає критику багатьох гравців – це не так важливо, адже документ можна доопрацювати. Набагато важливіше те, що подібної вимоги не було в антиолігархічному критерії під час попередньої оцінки з боку Єврокомісії. Його додали лише зараз і під дуже сумнівним приводом, адже на вплив олігархів він точно не впливає.

А ще важливо те, що навіть у ЄС відсутні "європейські стандарти лобіювання", про які згадує Єврокомісія. Не існує ані спільної європейської регуляції, ані єдиного підходу країн ЄС (у різних частинах Союзу підхід до цього питання відмінний, у багатьох країнах такого закону взагалі немає). 

Тож ми маємо ситуацію, коли перед Україною ставлять вимогу, яка не ґрунтується на європейських нормах і якої не було у попередніх зобов’язаннях перед ЄС.

Якщо Київ вирішить толерувати цей підхід, то далі, у рамках переговорів, подібні речі будуть з’являтися регулярно. Тож мовчазне виконання цього, здавалося б, нескладного критерію може принести значні небажані наслідки.

І українська переговорна команда має зробити все, щоб від початку припинити цю практику з європейського боку.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"