В останні тижні до Сполучених Штатів прибували десанти українських політиків і посадовців – аж до президента.

Його візит 11 і 12 грудня став кульмінацією спроб Києва зрушити з мертвої точки схвалення додаткової фінансової допомоги в американському Конгресі. Адже на кону – 12 мільярдів доларів макрофінансової та понад 13 мільярдів військової допомоги, критично необхідних України.

Та дива – хай як це було очікувано – не сталося.

Американські законодавці уважно вислухали Зеленського, уникнувши внутрішньополітичних перепалок на кшталт тих, що були минулого тижня, поспівчували Україні… й дали зрозуміти, що внутрішня політика (читай, вибори-2024) важливіша.

Причому за останні дні аргументи сторін – республіканців і демократів – не змінилися.

Якщо середа не принесе вже малоймовірних хороших новин із Конгресу, Україна зустріне 2024 рік без суттєвої частини закладеної фінансової та військової допомоги. І це та реальність, до якої доведеться пристосовуватися і далі.

Візит з ускладненнями

Є спокуса провести паралелі з візитом Володимира Зеленського до США майже рік тому – в грудні 2022-го.

Звісно ж, обставини були разюче різні. Тоді Україні вдалося здійснити дві успішні контрнаступальні операції; більшість в обох палатах Конгресу була за демократами; Дональд Трамп ще оговтувався від поразки республіканців на проміжних виборах; а чи не головною проблемою були ядерні погрози Росії – і, звісно, чи дадуть Patriot і західні танки.

Нинішній же настрій, мабуть, досить точно описав Зеленський у своїй промові в Національному оборонному університеті США: "Коли вільний світ вагається – диктатури святкують".

Привід для святкування в диктатур, на жаль, справді є.

У Європейському Союзі через Угорщину досі під питанням рішення про допомогу Україні – 50 мільярдів макрофінансової допомоги на чотири роки – та відкриття переговорів про її членство на саміті 14-15 грудня. Найбільший після США донор допомоги Україні – Німеччина – намагається дати раду бюджетній кризі.

Не краща ситуація і зі Сполученими Штатами. Рік тому адміністрація Джо Байдена могла спокійно покладатися на більшість в обох палатах Конгресу.

Та після проміжних виборів Палату представників контролюють республіканці, а через невелику більшість фракція фактично стала заручницею нечисленного ультраправого крила, що симпатизує Трампу.

Дає про себе знати й дух виборів-2024. Рейтинги Байдена відверто кепські, що підриває його вплив на політичну ситуацію у Вашингтоні. А там уже почалася підготовка до міжпартійної боротьби перед обранням нового – чи переобранням чинного – президента.

Наміри республіканців Палати представників оголосити Байдену імпічмент у середу – одна зі складових цього процесу.

Конкретно у випадку України ключовим каменем спотикання стала ситуація на кордоні США з Мексикою, куди щодня прибувають сотні нелегальних мігрантів (детальніше про це "ЄвроПравда" вже писала).

Республіканці звинувачують у кризі, звісно ж, Байдена і його нерішучість та непослідовність, вимагаючи жорсткіших заходів безпеки. А позаяк для Білого дому питання допомоги Україні, а заразом – Тайваню та Ізраїлю, є вкрай важливими, вони вважають, що можуть скористатися ними для отримання бажаних поступок.

Як не дивно, але ця стратегія спрацьовує. На міжпартійних переговорах у вівторок демократи й представники Білого дому підтвердили, що готові піти на поступки в питаннях кордону, хоча про фінальну домовленість наразі не йдеться.

Проте такі поступки, звісно ж, роблять Байдена ще вразливішим до критики з обох таборів – і однопартійців, і опонентів.

Місія неможлива?

Варто визнати: ані українським депутатам, ані представникам Офісу президента чи й самому Зеленському не вдалось би переконати Республіканську партію відступити від своїх вимог заради України.

За даними The Wall Street Journal, Зеленський вирішив поїхати до США того ж дня, коли Сенат відхилив запит Білого дому на понад $110 млрд додаткового фінансування включно з коштами для України.

Перед тим він скасував свій онлайн-брифінг для сенаторів, оскільки їхня зустріч з обговорення допомоги Україні перетворилася на перепалку про внутрішню політику.

Тож з цього погляду особиста зустріч голови держави з американськими політиками була вкрай важливою, аби донести позицію України та мати змогу безпосередньо відповісти на закиди щодо нагляду за коштами США чи стратегії ведення війни в майбутньому. Тих самих, які республіканці висувають і перед Білим домом.

"Дружня і відверта", за словами Зеленського, зустріч, як видається, не принесла нічого нового.

Вона не переконала скептиків і не додала аргументів тим, хто прагне обійти питання кордону для схвалення допомоги Україні. Принаймні саме таке враження складається, якщо послухати свідчення її американських учасників.

Помітно, що український президент максимально дистанціювався від внутрішньої політики Штатів і уникав будь-якого коментаря про ситуацію на їхньому південному кордоні. "Я це розумію. Я тут, щоб дати вам знати, що ми потребуємо вас", – так переказав слова Зеленського сенатор-республіканець Марквейн Маллін.

Його колега Ліндсі Грем висловився набагато прямолінійніше: "Не ви створили цю проблему, (але) вона вплине на вас і на увесь світ".

І, зрештою, вдягнений у краватку кольорів українського прапора лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконелл, відомий активною підтримкою України, назвав "практично неможливим" схвалення коштів для України до кінця року, бо "угоди не буде, поки Джо Байден і республіканці не досягнуть домовленості".

Перша зустріч Зеленського зі спікером Палати представників США Майком Джонсоном лише підтвердила це враження.

У кількахвилинній заяві після розмови Джонсон приділив її змісту фактично три стандартні речення. А решта стала переказом не раз повторюваної позиції про відсутність "стратегії перемоги України" та нагляду за коштами й, звісно ж, необхідністю "радикальних змін" на південному кордоні. Хоч і адресатом цих претензій був не Зеленський, а Білий дім.

Не принесла несподіванок і третя зустріч Зеленського й Байдена у Вашингтоні. Єдиною помітною новиною стало оголошення нового пакета військової допомоги Україні на суму $200 млн. Він, як і останні кілька попередніх, містить передусім боєприпаси й засоби протиповітряної оборони.

Не є новиною й те, що цей пакет є одним з останніх, які адміністрація Байдена ще може передати, поки має залишкові кошти. А без рішення в Конгресі допомога буде на паузі невизначений час.

Звісно ж, публічно американський лідер підкреслив, що США підтримуватимуть Україну "стільки, скільки можуть", і вкотре попередив, що наявні для цього ресурси вже вичерпуються.

Знову згадав про те, що важливо не подарувати Владіміру Путіну "різдвяного подарунка" (хоча Росія, на відміну від України, своє Різдво святкуватиме в січні) і "довести, що він помиляється" і не може розраховувати на слабкість Заходу.

"Переважна двопартійна більшість у Сполучених Штатах і в Конгресі підтримують вашу країну. Вони розуміють, як і я, що успіх України та її здатність стримувати агресію в майбутньому є життєво важливими для безпеки всього світу",

підкреслив Байден.

Проблема в тому, що ці слова і правдиві, й не правдиві водночас.

Бо навіть якщо математична більшість у Конгресі США готова голосувати за додаткове фінансування для України, вона зв’язана політичним процесом і вимогами виборців. А останні більше занепокоєні економікою та міграцією, ніж подальшою допомогою Києву.

* * * * *

Чи могла Україна якось вплинути на цю ситуацію? Імовірно, навряд вдалося б це зробити без ризику втрутитись у внутрішню політику США, що є цілковитою "червоною лінією" для двопартійної підтримки.

Працювати з американськими громадянами й пояснювати, навіщо давати Україні гроші? Можливо, але, схоже, навіть пояснення Білого дому про те, що переважна більшість цих коштів – це інвестиції у США, не спрацьовують і просто ігноруються республіканцями.

Усе це наштовхує на те, що Україні варто готуватися до поганого сценарію – обмеження або й узагалі припинення військової та фінансової допомоги США.

Навіть якщо цього разу Сенат і досягне угоди та розблокує пакет Білого дому, вже немає гарантій, що в подальшому подібна дискусія не загрузне в іншому внутрішньополітичному питанні.

На такий сценарій міг натякати голова МЗС Дмитро Кулеба, який закликав Європейський Союз бути більш проактивним і не озиратися на США в ухваленні рішень про допомогу Україні.

Зрештою, більш ніж явним він є з огляду на ймовірну перспективу обрання Трампа президентом США у 2024 році.

Наразі немає жодних ознак, що він не захоче втілити в життя обіцяне "24-годинне" рішення про "мир в Україні". І навряд чи багатомільярдна допомога Києву входить у цей план.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"