Другой Олаф Шольц: как Украина помогает Германии вернуть роль лидера Европы

Друге місце за обсягами військової підтримки України та лідерство у просуванні ідеї її вступу до ЄС. Це все – про сьогоднішню Німеччину. У це часом складно повірити, але два роки повномасштабної війни докорінно змінили ставлення Берліна до нашої держави.

Та ще більш карколомними стали зміни у позиції канцлера Олафа Шольца. Українці тривалий час (і не без підстав) сприймали цього політика зі скепсисом. Але події останнього місяця, коли саме Шольц зіграв вирішальну роль у "приборканні" угорського прем'єра Віктора Орбана, змушують переоцінити ставлення до нього, і у багатьох негатив змінився на захоплення лідером німецького уряду.

Та давайте розберемося, чи є для цього підстави.

Чим керувався Шольц? І чи є незворотними зміни у Німеччині? Чи можливо, що владу візьме антиукраїнська партія "Альтернатива для Німеччини", рейтинги якої зростають?

Про все це ми поговорили з німецьким політологом те експертом Сергієм Сумленним, засновником берлінського Ініціативного центру "Європейська стійкість". Рекомендуємо подивитися нашу розмову повністю. А для тих, хто віддає перевагу читанню, нижче наводимо також текстовий виклад основних тез розмови. 

Про несподіване лідерство Олафа Шольца

Чинний канцлер Німеччини справді має імідж нерішучого політика. Хоча насправді він завжди був людиною, що здатна вирішувати питання – і тут ніяких змін у його діяльності немає. Просто його стиль у вирішенні питань є іншим, ніж багато хто волів би бачити.

Сила Олафа Шольца полягала у його здатності до дуже потужної підкилимної роботи, в хорошому сенсі цього слова. Коли непублічні перемовини та домовленості дають результат.

Саме через це він став федеральним канцлером Німеччини.

І саме це ми побачили 14 грудня в історії з угорським прем’єром Віктором Орбаном.

Ви спитаєте, чому це раніше не працювало на користь України?

Річ у тім, що Шольц так само непублічно намагався домовитися з Путіним, а з ним підкилимні переговори такого роду не працюють. Бо Путін просто не дотримується домовленостей. Однак через те, що у Шольца довгий час були ілюзії чи упередження щодо Путіна, він не розумів загроз з боку Росії, а тому намагався домовитися – і, звісно, безрезультатно.

Але Орбан – це все ж не Путін, і тут хист Шольца спрацював.

Та повернімося до здатності Олафа Шольца домовлятися.

Цей його хист не просто привів його до канцлерства, але й дозволяє утримувати коаліцію попри всі складнощі. І те, що він лишається беззаперечним лідером уряду Німеччини, додатково це підтверджує. Адже нинішній рейтинг його партії, соціал-демократів, – близько 15% – це зовсім не той рівень, який дозволяє диктувати свою волю іншим. 

Проте Шольцу це вдається, і у Німеччині, і за кордоном (як-от під час домовленості з Орбаном, якому не спало на думку ставити під сумнів лідерство німецького канцлера).

До слова, дипломатична перемога над Орбаном була потрібна і Україні, і Шольцу.

Для нього було важливо продемонструвати Німеччині та Європі, що він залишається лідером, що Німеччина, попри поширене враження, не відсторонилася від європейських процесів і зберігає лідерство в Європі.

Шольц досяг цієї мети. Він продемонстрував, що є потужним політиком, який здатен привести Орбана до ладу.

І тепер ним захоплюються ті, хто ще пів року тому його просто не поважав.

У тому числі – українці.

Про те, чому Орбан поступився

Виникає питання: чому німецькому канцлеру все ж вдалося домовитися з Орбаном? Чому проросійський лідер Угорщини – на відміну від Путіна – поступився під тиском?

Бо попри всі проблеми, Віктор Орбан все одно лишається європейським політиком, він – "свій".

Звісно ж, Орбан є авторитарним лідером і популістом. Він поводиться так, що його можна назвати політичним ворогом. Можливо, його коректно називати навіть диктатором – проте він не є диктатором східного типу.

А відповідно, з ним набагато простіше порозумітися, бо він багато у чому продовжує грати за політичними правилами. Він готується до виборів тощо. Тому Орбан більш прозорий для Європи, його наміри зрозуміліші.

Крім того, Угорщина не є країною, що несе в собі масштабну загрозу Євросоюзу.

Навіть політично.

Бо ця історія знову довела, що коли Орбан наодинці, його блокаду можливо подолати.

Але якщо і в інших державах ЄС до влади почнуть приходити "Орбани", якщо таких "Угорщин" буде п'ятнадцять – ось це вже буде великою проблемою для Євросоюзу. І результати виборів у Нідерландах або у Словаччині засвідчили, що ми, на жаль, повільно рухаємося в цьому напрямку.

Але поки Орбан наодинці – це для ЄС неприємно, але не смертельно. Наразі угорська проблема виглядає як прикрий, але робочий момент.

Чи справді Німеччина підтримує вступ України в ЄС

Німеччині та німецьким елітам об’єктивно вигідний вступ України до Європейського Союзу.

По-перше, приєднання України збільшує потужність європейської економіки, адже це додатково 40 мільйонів людей. Ваша держава – це величезна економічна, аграрна, індустріальна база, це ринок, котрий допомагатиме ЄС зростати.

Німці хочуть бути інвесторами, а отже – отримувати прибуток з того, що українська економіка стрімко зростатиме. Адже очевидно, що в Україні будуватимуться заводи, а значить, їх будуватимуть німці як ключові європейські інвестори. В Україну постачатимуть німецьке обладнання, продукцію машинобудування. Німецькі банки будуть серед тих, хто кредитуватиме інвестиції, а великі німецькі страховики – страхуватимуть ризики.

Тобто підтримувати Україну – вигідно.

Зі схожих причин свого часу німецький бізнес активно інвестував і в Росію, вважаючи її важливим і перспективним ринком та ігноруючи ризики.

Парадокс у тому, що з Росією німецький бізнес часом також діяв нераціонально. Стереотипна думка про те, що Росія – велика країна, примушувала чимало компаній заплющувати очі на політичні ризики та ігнорувати той факт, що насправді думка про великий російський ринок є значною мірою міфом. Бо це – бідна країна з малим попитом.

До прикладу, товарообіг Німеччини з Польщею був утричі більшим, аніж з Росією, але роль польського ринку у свідомості німецьких інвесторів була незрівнянно меншою.

Зараз Росія втратила особливе значення для Німеччини та для німецького бізнесу.

Вага України зараз зростає, але вона об’єктивно не зайняла те місце, яке мала РФ.

Це зростання ролі України почалося ще до повномасштабного вторгнення.

Останніми роками Україна постійно збільшує обсяг експорту товарів у Німеччину, і це не тільки сировина, але й оброблена продукція, в тому числі харчова. Якби не було 2022 року, зараз ми мали б торгівлю високотехнологічними товарами в усіх галузях.

Очевидно, що ці тенденції відновляться після завершення війни. Тим більше – після того, як стало остаточно зрозуміло, що Україна рано чи пізно стане членом Євросоюзу.

Бізнес вже відреагував на ці зміни.

Раніше Україна не вважалася окремим ринком, а радше додатковим ринком до московського офісу. Тепер усе інакше – Україна вважається окремим ринком, де треба мати окреме представництво, на якому треба вести окрему стратегію комунікації.

Інколи бізнес змушує уряд бути проукраїнським, а інколи уряд підштовхує бізнес. Але разом це – як вантажний потяг: якщо він поїхав і набрав швидкість, його вже не зупиниш.

Про ризики антиукраїнської коаліції

Звичайно, зростання рейтингів ультраправої "Альтернативи для Німеччини" (АдН) непокоїть.

Вони мають 20-25% відсотків підтримки, і це дуже багато. Ця політична сила стала другою за популярністю у Німеччині.

Натомість Ліва партія, яка раніше транслювала антиукраїнські тези, зараз має непрохідні рейтинги на рівні 2-3%. Щоправда, на руїнах цієї партії зараз створюється більш радикальна ліва партія лідерського типу навколо Сари Вагенкнехт (детально про неї читайте у статті "Чим загрожує нова партія лівої "подруги Путіна" у Німеччині"). Її рейтинги зараз незрозумілі, хоча на старті опитування давали дуже високі показники як для новачка, аж до 9%.

Однак шанси на утворення антиукраїнської коаліції у Німеччині – мінімальні.

Лідером рейтингів лишається Християнсько-демократичний союз (колишня партія Ангели Меркель. – ЄП). Наразі її рейтинг – 32-35%. ХДС допомагає те, що вона в опозиції і тому має набагато більше простору для критики уряду.

Зараз ХДС є цілком дружньою до України політичною силою. 

Крім того, дружніми до України залишаються усі партії чинної коаліції: соціал-демократи, зелені та ліберали.

І жодна з цих партій не припускає союзу з ультраправою АдН.

Тому після виборів 2025 року АдН залишиться в опозиції незалежно від свого рейтингу – навіть якщо вона покаже свій максимальний результат на рівні 25%.

Натомість існує інший ризик.

АдН починає захоплювати місцеву владу. Вони вже отримали одну посаду мера, а у багатьох місцевих парламентах створюється ситуація, коли крайньоправі можуть блокувати або сильно впливати на роботу регіональних парламентів, бо більшість без них можна утворити лише у форматі широкої коаліції усіх інших партій – а це не завжди можливо.

Це призводить до крихкої ситуації, що уряд регіону стає урядом меншості.

Особливо небезпечно, якщо після федеральних виборів 2025 року подібна ситуація складеться на федеральному рівні. Бо тоді уряд буде нестабільним і обмеженим у своїх рішеннях.

Про "втому" від України

Те, як Німеччина на рівні уряду та парламенту продовжить підтримати Україну, залежить від того, як німецькі громадяни ставитимуться до української визвольної війни та до українців загалом.

На початку повномасштабної війни ми бачили абсолютно підтримку з боку німецького суспільства.

Звісно, ситуація ніколи не може залишитися такою, як вона була, і є певні негативні тенденції, певні символічні кроки. Наприклад, з певних державних інституцій прибрали українські прапори, які висіли з лютого-березня 2022 року. Або німецьке МЗС на сторінках у соціальних мережах раніше публікувало привітання кількома мовами, включаючи українську, а тепер її немає, але є привітання російською.

Це неприємно бачити, але я підкреслю, що перебільшувати значення цих помилок не варто. Це зовсім не означає змін у ставленні до України з боку уряду.

А з боку німецьких громадян підтримка тим більше зберігається!

Ми це бачимо за збереженням рівня донатів від німців на підтримку України та ЗСУ.

Що стосується ставлення до українських біженців та біженок, то тут я також не бачу негативних тенденцій, хоча російські акаунти і намагаються розганяти таку думку.

Натомість я бачу велику небезпеку в іншому.

Німецькі міста нерідко зацікавлені в тому, щоб ці біженці залишилися в Німеччині і не повернулися в Україну після війни.

Адже багато німецьких громад мають дефіцит молодих людей. А українські біженці, та ще й ті, що приїхали з дітьми – це декілька десятиліть робочої сили, причому досить кваліфікованої.

Українцям у Німеччині дали дуже широкі права, набагато ширші, аніж біженцям з арабських країн. Вони відразу отримували право на роботу і на заснування навіть власного бізнесу. І німці бачать, що ці люди працюють, що ці люди інтегруються, і що ці люди – це ресурс.

І це для України, якій потрібні люди для повоєнної відбудови, є небезпечним. І ця проблема не має простого вирішення.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"