Останніми тижнями представники української влади, включно з президентом Володимиром Зеленським, регулярно говорять про перспективи конфіскації російських активів за кордоном і закликають союзників до прийняття таких рішень.

"Елітам і керівництву Росії байдуже до людських життів, але понад усе не байдуже до грошей. Втрата активів буде для них найболючішою. Вони відчують справжню силу міжнародної спільноти та побачать, що світ сильніший за терор", – зазначив Зеленський в одному з недавніх постів у соціальній мережі Twitter (Х).

Останні повідомлення зі Сполучених Штатів теж свідчать, що там складається консенсус Білого дому і Капітолію з потреби прийняття рішення про конфіскацію активів РФ в інтересах України, а саме це рішення розглядається політиками як одна зі складових стратегії перемоги України.

Судячи з усього, конфіскація російських активів (в основному йдеться про $300 млрд резервів Центрального банку РФ) стає головною політичною метою/надією/планом на 2024 рік у протистоянні з Росією.

Емоційно в цьому сенсі ми повертаємося у травень-червень 2022 року, коли конфіскація видавалася питанням тижнів чи місяців і про таку швидку перспективу говорили як члени Кабміну, так і парламентарі.

Зараз ця перспектива точно стала реалістичнішою, однак не простішою.

Юридичні механізми, які можуть бути застосовані, а саме контрзаходи згідно з міжнародним правом, є більш чи менш очевидними: на ідеї їхнього застосування ґрунтується американський законопроєкт про конфіскацію активів РФ REPO та саме їх пропонує застосувати група відомих юристів-міжнародників на чолі з Дапо Аканде та Філіпом Сендсом у поки що непублічному меморандумі.

Однак не варто вважати, що політично і бюрократично ситуація є однозначно зрозумілою і передбачуваною.

Виклики конфіскації

Перша проблема полягає у лідерстві у процесі конфіскації. В той час як у Брюсселі очікують цього від США, представники Штатів вказують на ЄС як на найбільшого розпорядника заморожених російських активів.

Причина цього спільна – усі побоюються афтершоків для власних валют і економік внаслідок цього рішення.

Обговорення цих наслідків призвело до цікавої заочної дискусії двох лауреатів Нобелівської премії з економіки. Якщо лауреат 2003 року Джозеф Стігліц публічно підтримав конфіскацію російських активів, то лауреат 2013 року Роберт Шиллер застерігає від такого кроку саме через можливі глобальні економічні наслідки.

Однак ці дискусії не лише теоретичні.

Європейський центральний банк в ЄС є головним інституційним опонентом як конфіскації російських активів, так і м’якших сценаріїв роботи з ними – передачі Україні доходів від них або ж їхнього оподаткування.

Причини – не тільки юридичні, про які говорила міністерка фінансів США Джанет Єллен, а й економічні: побоювання відтоку капіталів та підрив статусу євро і долара як резервних валют.

По-друге, варто мати на увазі й політичний контекст виборчого 2024 року.

У Конгресі США побоюються схвалювати законопроєкт REPO, щоб потенційно не давати додаткових повноважень Дональду Трампу в разі його обрання президентом. На Євросоюз теж очікують складні вибори до Європарламенту, головування Угорщини в ЄС і, потенційно, її прем'єр-міністра Віктора Орбана в Європейській раді.

Політична невизначеність призводить до побоювання щодо прийняття рішень і може мати наслідком їх відкладення в часі.

І третьою проблемою є те, що як базовий сценарій для відшкодування Україні розглядається не конфіскація, а добровільна виплата репарацій з боку РФ.

"Ми підтверджуємо, що згідно з нашими відповідними правовими системами, суверенні активи Росії в нашій юрисдикції залишатимуться нерухомими, доки Росія не заплатить за шкоду, яку вона завдала Україні", – йдеться у Вільнюській декларації "Групи семи". Ця ж теза постійно повторюється у заявах і деклараціях щодо долі російських активів.

Хоча ми усі розуміємо, що така перспектива є нереальною, але це означає, що рішення про конфіскацію, найімовірніше, буде прийняте нашими союзниками лише після остаточної відмови РФ від добровільного відшкодування. А ця відмова має бути зафіксована в ході політичного врегулювання, коли б і в якому б форматі воно не розпочалося.

Однак навіть самого політичного рішення – коли і як воно не було б прийняте – може виявитися недостатньо.

Після конфіскації

Крім політичного рішення про конфіскацію активів критичним є і наступний етап: виконання рішення про конфіскацію. Воно не буде автоматичним і швидким, навіть якщо рішення буде ухвалене.

І це можна простежити на прикладі уже анонсованих активів, які мали бути передані Україні.

Наприклад, минулого року канадський прем’єр Джастін Трюдо пообіцяв передати Україні літак Ан-124 російської авіакомпанії "Волга-Днепр" з аеропорту "Торонто-Пірсон". Однак літак досі не конфіскований, а формальна причина – що міністерка закордонних справ Канади Мелані Жолі так і не звернулася до Верховного суду провінції Онтаріо щодо передачі права власності на літак уряду.

Натомість нещодавно "Волга-Днепр" оскаржила санкції канадського уряду у Федеральному суді Канади. І одна з підстав – відсутність реакції уряду на лист авіакомпанії про зняття санкцій.

Іншим, успішнішим прикладом є передача Україні $5,4 млн, конфіскованих США у російського олігарха Константина Малофєєва. Наразі це єдиний прецедент, і про різні етапи передачі цих мільйонів періодично повідомляють українські медіа як про різні рішення уряду США, хоча насправді йдеться про рішення в рамках однієї тривалої процедури.

І вважати, що формальні процедури конфіскації та передачі Україні активів ЦБ РФ будуть простішими, дуже оптимістично. Брюссельська і вашингтонська бюрократії мають достатньо досвіду в ускладненні виконання вже прийнятих рішень.

При цьому шанси, що російські активи таки будуть конфісковані, справді дуже високі – однак так само має бути і розуміння, що це у кращому разі середньострокова перспектива, а передача Україні чи використання в наших інтересах може забрати ще більше часу.

І до моменту, коли рішення буде "на столі", нам однозначно треба підійти, маючи план дій із наступних кроків.

"Маніфест сталої конфіскації"

Як вже не один раз було в ході цієї війни, проблемою для українського суспільства можуть стати високі очікування щодо швидкості процесу і низькі – щодо його складності та необхідних кроків.

У нещодавньому інтерв’ю Ярослав Грицак говорив, що замість "Маніфесту сталого миру" варто готувати "Маніфест сталої війни". У випадку з  конфіскацією російських активів і подальшим їх використанням задля відшкодування Україні теж варто задуматися над планом, який би давав реальне розуміння, що слід робити і чого очікувати.

Якби спробувати спроєктувати такий маніфест для теми конфіскації російських активів, то найперше в ньому мало б бути декларування й обстоювання безальтернативності конфіскації заморожених російських активів і побудова стратегії, де б рішення щодо цього були остаточними.

У цьому контексті важливо чітко визначити цілі такої конфіскації.

Якщо раніше йшлося суто про відшкодування збитків від агресії РФ, то зараз йдеться і про фінансування поточних економічних і воєнних потреб. Це дозволить як вибудовувати послідовну публічну і дипломатичну комунікацію, так і ефективніше планувати використання конфіскованих активів в інтересах України.

І важливо зосередитися не лише на рішенні про конфіскацію активів, а й на плані подальших дій і кроків щодо їх використання та передачі Україні. Це дозволить суттєво зекономити час на наступних стадіях, які неминуче потребуватимуть часу на проходження формальних процедур та подолання бар’єрів, на кшталт тих, які зараз створюють трампісти в Конгресі США чи Орбан в ЄС.

У цьому процесі важливо продовжувати роботу щодо створення міжнародного компенсаційного механізму, в рамках якої буде здійснюватися відшкодування збитків від агресії і який може стати інституційною платформою для використання конфіскованих активів.

А для уникнення розчарувань і поганих сюрпризів важливо планувати використання цих активів у середньо- і довгостроковій перспективі як реалістичних строків. Це дозволить уникнути і криз у відносинах із союзниками щодо недостатньо швидких темпів прийняття рішень.

Ці кроки є лише загальними фрагментами дуже складного і кропіткого процесу. Але буде великою помилкою припускати, що він буде простим і швидким чи що його цілей можна досягнути самим лише повторенням на всіх міжнародних заходах мантри про необхідність конфіскації російських активів.

Перефразовуючи відомий вислів Черчилля про "піт, кров і сльози", слід визнати, що

процес конфіскації російських активів буде складним, важким і довгим.

Але при цьому – неминуче успішним.

Автор: Іван Городиський, 

кандидат юридичних наук, директор Центру Дністрянського

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІI: адвокація кроків задля гарантування сталої стратегії компенсації"