Румунія не часто потрапляє в поле зору українців – навіть попри те, що її підтримка Києва є чималою. 

І хоча Бухарест не афішує обсяги наданої Києву військової допомоги, достатньо згадати, що Румунія виявилася єдиною країною із західних сусідів України, яка не стала запроваджувати заборонні заходи для українського агроекспорту. 

Однак цього року на Румунію чекають і парламентські, і президентські вибори. А одночасно різко зростають рейтинги партій, що транслюють антиукраїнські тези. І це все відбувається на тлі фермерських протестів, які вимагають захисту від імпорту з України.

Чи можливе за таких умов розвернення зовнішнього курсу Бухареста? Чи владу втримають політичні сили, які є нашими відданими союзниками?

Про все це "ЄвроПравда" поговорила із заступником виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергієм Герасимчуком. 

Радимо також подивитися відео з повним записом нашої розмови – там можна знайти відповіді на додаткові питання про внутрішню та зовнішню політику Румунії. 

Блокування кордону з Україною

На події навколо блокування кордону в Румунії значною мірою впливає ситуація з виборами – цього року там мають відбутися і парламентські, і президентські вибори.

Тому зрозуміло, що як фермерську карту розіграли у Польщі, як її розігрують у Словаччині, так само і в Румунії є зацікавлені в тому, щоб підняти і актуалізувати це питання під час виборчого процесу.

І це при тому, що Бухарест насправді дуже виграв від тих блокувань, які були застосовані Польщею.

Адже в цій ситуації частина експорту переорієнтувалася на Румунію.

Румунія виграє від будівництва автобану до кордону України. Він планувався як складова великого проєкту Via Carpatia ("Карпатський шлях"), але тепер цей проєкт став ще більш актуальним.

Також у Румунії були певні вагання щодо того, що робити з терміналами у порту Констанца, який став однією з наших хабових альтернатив для українського експорту.

Деякий час у Бухаресті вагалися – інвестування у розширення термінала означають орієнтацію на довгу війну. Адже якщо російсько-українська війна завершиться швидко, то це розширення нікому не буде потрібне.

Проте зараз, здається, всі свідомі того, що війна закінчиться не так швидко. І Румунія готова інвестувати у розширення інфраструктури для транзиту українського експорту.

Проте у Румунії є й ті, хто хоче назбирати політичних дивідендів на питанні підтримки фермерів.

Ймовірно, такі політичні сили будуть досить гучними впродовж всієї виборчої кампанії.

І спроби блокувати український кордон – це один із проявів цього.

Антиукраїнські сили у Румунії

Оцінюючи критиків України, варто розділити проросійські та антиукраїнські настрої – навіть зважаючи на те, що ми чудово розуміємо, хто саме зацікавлений у зростанні антиукраїнських настроїв.

Попри це, назвати якусь політичну силу у Румунії проросійською було б важко, адже ставлення там до Росії є далеко не найкращим.

У Румунії досі пам'ятають вкрадене більшовиками золото, яке колись за часів Королівства Румунії було передано Російській імперії на зберігання, а потім там відбулася революція, більшовики сказали, що королівству повертати нічого не будуть, і так само не стали повертати золото вже соціалістичній Румунії.

Тому там досі є потужний антиросійський сентимент. Але одночасно є політичні сили, які починають гратися з антиєвропейськими наративами, які дуже подібні до російських і дуже вигідні Кремлю.

Ідеологія цих партій одночасно є ворожою до України.

По-перше, йдеться про партію AUR (Альянс за союз румунів). Цю партію фактично очолює один з румунських депутатів Європарламенту Джордж Сіміон).

Щоправда, ця партія зараз перебуває на другому місці з рейтингом за 20%. І їхній рейтинг продовжує зростати, так само і з тих же причин, чому зростає рейтинг "Альтернативи для Німеччини" у ФРН.

Втім, наразі ймовірність їхнього приходу до влади невисока. У Румунії існує консенсус політичних еліт про те, що подавати руку AUR поки що не варто, аби не забруднитися.

Ще одна антиукраїнська політсила – це партія SOS, яка відкололася від AUR.

Лідеркою SOS є сенаторка Діана Шошоаке, яка має репутацію "міської божевільної". Однак це також інколи буває ефективним. Зокрема, саме через її погрози було скасовано промову президента Володимира Зеленського у парламенті Румунії.

Також вона неодноразово влаштовувала істерики з трибун, в тому числі щодо підтримки, яку Румунія надає Україні на шляху до ЄС і НАТО, або щодо надання українським бізнесменам транзитних коридорів.

Попри це, у SOS є шанси подолати п'ятивідсотковий виборчий бар’єр та мати фракцію в наступному парламенті. 

Показовий момент: ті політичні сили, які підтримували проєкт România Mare, – тобто Румунії в її найширших кордонах, із українською Буковиною та Республікою Молдова, – згасли ще в кінці 1990-х.

Відтоді представники політичних сил, які підтримували такі ідеї, більше ніколи не потрапляли до парламенту, і, в принципі, це питання можна назвати закритим.

Втім, вже згадувана Діана Шошоаке подекуди озвучує подібні тези, проте вона перебуває на повному маргінесі румунської політики.

В такій ситуації

головна претензія таких політичних сил до України – те, що ми продовжуємо боротися з Росією, адже цим політсилам це невигідно.

І звичайно, основна претензія, яку озвучують маргінальні політсили, полягає в тому, що Україна своїм експортом може загрожувати місцевим фермерам і сільгоспвиробникам.

До речі, на цьому намагається піднятися ще одна політична партія. Ба більше, вона й була створена буквально на цьому питанні, запропонувавши свої послуги селянам. Це Румунська селянська партія, чия абревіатура румунською виглядає досить символічно – RoSAT.

Інші суперечки з Україною

Донедавна у наших відносинах була претензія, вже на рівні румунських мейнстримних партій, щодо використання молдовської мови.

Річ у тім, що Румунія постійно наполягала на тому, що молдовської мови не існує. Зрештою, з цим погодилася й сама Молдова, але в Україні тривалий час наполягали на існуванні молдовської мови, видавали відповідні підручники тощо.

Це питання вже знято, і тепер від мейнстримних партій, тобто від тих, хто зараз при владі, й, імовірно, буде при владі після виборів, претензій немає.

Так само більш чи менш залагоджене питання румунської меншини в Україні.

Це питання загострилося у 2017 році при ухваленні закону про освіту, того самого, який викликав проблеми у відносинах з Угорщиною.

Проте на відміну від Угорщини, Румунія пішла шляхом укладання окремих двосторонніх протоколів, які б забезпечували права національної румунської меншини щодо вивчення мови.

Військова підтримка від Румунії

Дуже добре, що у румунів є уявлення про Чорне море як про регіон, де має бути стабільність.

І саме тому політичні еліти з мейнстримних партій: націонал-лібералів або соціал-демократів – розуміють, що якщо впаде Україна, то безпечним Чорне море вже ніколи не назвеш.

А якщо його не назвеш безпечним, то, відповідно, і Румунія більше не почуватиметься в безпеці.

Це зумовлює підтримку Бухарестом України.

При цьому ми небагато про неї чуємо – Бухарест не афішує своєї допомоги, хоча чутки про неї у дипломатичних колах ширяться. І можемо зробити припущення, що вона є досить вагомою.

Іноді окремі румунські посадовці у розмовах не під запис, підморгуючи, натякають, що така допомога насправді є.

А їхні молдовські колеги, також підморгуючи, натякають, що ця допомога йде в Україну транзитом через Молдову.

"Унікальна" коаліція

Нинішня політична ситуація у Румунії є унікальною, адже там створена коаліція лівих та правих.

Для Румунії це феноменальна коаліція, адже тривалий час партія націонал-лібералів і партія соціал-демократів були лютими ворогами. Ці політичні сили постійно атакували одне одного, постійно спричиняли кризи, постійно гостро виступали одна проти одної.

Але потім до парламенту прийшли новачки, зокрема Союз порятунку Румунії, який піднявся на протестному потенціалі.

І тут старі вороги: соціал-демократи і націонал-ліберали, зрозуміли, що з непередбачуваними молодими політиками їм важко порозумітися. І старий ворог, якого ти можеш передбачити, насправді ліпший за нових друзів у коаліції.

Тоді вони вирішили створити коаліцію непримиренних ворогів, домовившись про ротацію прем'єр-міністрів.

Тобто спочатку у цій коаліції прем’єром був представник націонал-лібералів Ніколає Чуке, зараз прем'єр-міністром є Марчел Чолаку, який представляє соціал-демократів.

Ця система виявилася життєздатною та досить успішною. Тому подейкують, що коаліція збережеться й після виборів, адже її учасники відчули певну стабільність.

Тим більше, альтернативою такої коаліції є або альянс із AUR, або із Союзом порятунку Румунії – що також не виглядає як добрий варіант.

При цьому для нас важливо, що політика щодо України і в соціал-демократів, і у націонал-лібералів фактично ідентична.

Доказом цього є фігура колишнього міністра закордонних справ Богдана Ауреску. До речі, він був головою МЗС і у націонал-ліберальному уряді, і у соціал-демократичному.

Зараз, коли відбулася чергова ротація і соціал-демократи повернулися до влади, Ауреску перестав бути міністром закордонних справ, а його місце зайняла Лумініца Одобеску.

Проте насправді вони просто помінялися місцями. Одобеску була радницею президента, тоді як Ауреску – міністром. А тепер Одобеску – міністр, а Ауреску – радник президента.

Іншими словами, люди, які вирішують питання зовнішньої політики, в тому числі щодо України, залишаються при владі, впливають на державні рішення, і ці рішення загалом позитивні для України.

Новий президент Румунії

Цього року президент Клаус Йоганніс закінчує свою другу каденцію і покидає цю посаду.

Хоча до президентських виборів ще далеко і потенційних кандидатів лише почали обговорювати, але основним наразі є нинішній заступник генсека НАТО Мірча Джоане.

Наразі це кандидат №1, навіть попри те, що він ще офіційно не заявив про готовність балотуватися.

Він є вихідцем із партії соціал-демократів, проте дуже ймовірно, що він буде балотуватися як незалежний кандидат. А для нас важливо, що він дуже прихильно ставиться до України на своїй посаді в Альянсі.

Кандидатура Джоане ставить соціал-демократів перед дилемою: чи підтримати вихідця зі своєї політичної сили чи натомість висувати свого кандидата.

Якщо вони не стануть підтримувати Джоане, то найбільш імовірним кандидатом буде нинішній прем’єр Марчел Чолаку.

Ще один козир – кандидатура від націонал-лібералів. Ймовірно, це буде Лаура Ковеші – легендарна особа у румунській політиці.

Вона очолювала Національний антикорупційний директорат – антикорупційний орган у румунському уряді, внаслідок роботи якого десятки крупних політиків – представники усіх політичних сил – потрапили до в'язниці.

Потім вона була запрошена до Брюсселя, отримавши призначення на посаду головного прокурора ЄС.

Її повернення у румунську політику пророкували ще давно, а про її президентство говорили ще від моменту, коли її відправив у відставку уряд соціал-демократів.

Ще одна можлива унікальність цих виборів – президент Румунії заявляв про амбіцію стати новим головою Європейської ради.

Це може привести до того, що йому доведеться достроково завершити свою каденцію, щоб посісти крісло голови Євроради. А відповідно, вибори можуть відбутися дещо раніше.

Щоправда, невідомо, чи захоче Йоганніс іти у Брюссель на тих умовах, які зараз окреслюються. Зараз йдеться про те, що новий голова Євроради буде радше місцеблюстителем, а повноцінного голову мають обрати вже після виборів до Європарламенту та призначення нового складу Єврокомісії.

Проте якщо буде погоджено, що новий голова Ради, який стане на цю посаду після Шарля Мішеля, пропрацює повну каденцію, а не лише до моменту, коли почнуться торги за голову Єврокомісії, то тоді, цілком ймовірно, що Клаус Йоганніс буде зацікавлений у цьому.

Записав Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"