17 квітня у Хорватії відбудуться дострокові парламентські вибори. Попри те, що вибори в будь-якому разі мали пройти цього року, це станеться дещо раніше, ніж планувалося, що є наслідком масштабних протестів, які прокотилися країною на початку року.

Лікарі, науковці, вчителі, навіть судді та інші вимагали підвищення зарплат, скорочення майже 7-відсоткового рівня безробіття та забезпечення свободи слова.

Також протестувальники звинувачували уряд у корупції та небажанні боротися з нею. А останньою краплею стало досить спірне призначення нового генерального прокурора.

Від початку лютого вимоги мітингувальників розширилися до розпуску Сабора (хорватського парламенту) та якомога швидшого проведення виборів зі зміною уряду.

Зрештою, 13 березня парламент розпустили і країна офіційно увійшла у виборчий період.

Окрім виборів до Сабора 17 квітня, 9 червня пройдуть вибори до Європарламенту, а в останні місяці року мають відбутися і президентські.

Результати наступних виборів можуть мати чимале значення для України, адже чинний голова хорватського уряду Андрей Пленкович є щирим другом України. Натомість його ключовий опонент, чинний президент Зоран Міланович має репутацію найбільш проросійського глави держави-члена ЄС.

Вибори на тлі скандалів

Декілька слів щодо системи парламентських виборів у Хорватії.

Національне законодавство визначає, що депутатів може бути мінімально 100, а максимально 160. Останні роки парламент нараховує 151 народного обранця.

Їх обирають у 10 виборчих округах по 14 від кожного, вісім мандатів припадають представникам національних меншин, а трьох депутатів обирає хорватська діаспора за кордоном.

Обирати та бути обраним до Сабора може кожний громадянин Хорватії від 18 років. Вибори проходять кожні чотири роки, прохідний бар’єр дорівнює 5%. 

Цьогорічні вибори почалися з кількох скандальних історій.

Почнемо з того, що вони взагалі могли не відбутися, після того як улітку минулого року уряд змінив території виборчих округів, що торкнулося приблизно 20% із них.

Це було спричинено значним скороченням – понад 5% – кількості виборців унаслідок високого рівня смертності в країні та значного рівня еміграції.

Своєю чергою зміни округів вимагали змін у відповідному законі, які й були проголосовані у жовтні.

Але при цьому відбулися порушення конституційних вимог у частині термінів схвалення, оприлюднення офіційного повідомлення та дати підписання президентом.

Ситуація залишається проблематичною до цього часу, й не можна виключати, що хтось із тих, хто програє, може звернутися до Конституційного суду з вимогою визнати вибори недійсними через невирішену проблему…

Втім, ще більш скандальним стало рішення чинного президента брати участь у виборах та претендувати на посаду прем’єра.

Президент йде у прем’єри

Ще одна особливість нинішніх виборів у тому, що лідери деяких партій почали кампанію з порушення традицій та неписаних правил виборів.

Зокрема, троє з них вже подали "заявки" на посаду прем’єр-міністра. Такого ніколи раніше не було, оскільки кандидатуру глави уряду пропонувала партія (блок), яка створила парламентську більшість.

Серед бажаючих зайняти місце прем’єра опинився й чинний президент Зоран Міланович (один із лідерів Соціал-демократичної партії – СДП).

Його заява про такий намір викликала шок та здивування у Хорватії. Адже Міланович створює небезпечну ситуацію: у разі його перемоги країна може опинитися без президента, оскільки він претендуватиме на прем’єра.

А одночасно ситуація виглядає дещо трагікомічно, адже тоді кандидат на посаду прем’єр-міністра Міланович пропонуватиме президенту Мілановичу склад нового уряду.

Деякі впливові політики Хорватії, у тому числі колишній президент Степан Месич та експрем’єрка Ядранка Косор, закликали президента піти у відставку, якщо він бажає поборотися за посаду прем’єра.

Міланович натомість вирішив скористатися шпариною у законодавстві: у ньому відсутня відповідь на питання, чи може чинний президент боротися за депутатський мандат за партійним списком.

Причому Міланович заявив, що піде з поста президента лише після виборів та перемоги (у чому він впевнений).

Тож минулими вихідними багато хорватів гаряче обговорювали таку незвичайну та невизначену ситуацію та очікували рішення Конституційного суду.

Вердикт цього суду зняв лише частину питань. Зокрема, Конституційний суд дійшов висновку, що президент Республіки Хорватія Зоран Міланович не може брати участі у політичній діяльності будь-якої політичної партії під час виконання ним своїх обов’язків.

Але що буде, якщо президент вийде зі своєї партії та балотуватиметься до Сабора як незалежний кандидат?

Не виключено, що це питання ще стане актуальним для Хорватії...

Найбільш проросійський президент у ЄС

А головне, президент Міланович має стійку репутації одного з найбільш проросійських глав держави серед членів ЄС. І якщо раніше позмагатися в цій номінації з ним міг би президент Чехії Мілош Земан, то тепер у ЄС і близько немає іншого настільки проросійського президента.

Міланович також відомий намаганнями блокувати хорватську допомогу Україні, він критикує НАТО та Євросоюз, а серед його друзів є сепаратист Мілорад Додік та борець за свободу Угорщини від "окупації Брюсселем" Віктор Орбан.

За таких розкладів перемога Мілановича та його партії (наступниці комуністичної) може привести до кардинальних змін не лише у зовнішній політиці, але і спроб змінити усю політичну архітектуру Хорватії, які не сподобаються більшості хорватів.

Хай там як, а блок, сформований СДП, є одним із фаворитів перегонів – за нього готові віддати голоси 13% хорватів. У цей блок входять не лише ліві, але й антисистемні партії: соціалісти, "зелені", антиглобалісти, крайні націоналісти, комуністи та інші ліві.

Але якщо партія вирішить іти самостійно, вона може отримати майже 18%.

І це змушує говорити про реальні шанси політсили Мілановича на успіх. 

У передвиборчої коаліції на чолі з СДП (Міланович формально не займає офіційних позицій – все ж таки він нібито президент усіх хорватів) відсутня єдина програма. Кожен учасник має свою та відстоює її, хоча іноді ці програми суперечать одна одній. Тому їхні лозунги дуже строкаті.

Вкрай лівий "Робочий фронт" закликає до знищення різниці між двома головними класами – капіталістами та робітниками. Партія "Можемо" (має підтримку на рівні 11%) вимагає докорінних змін та посилення соціальних програм і закликає відкинути хорватський націоналізм. Партія "Мост" (6%), яку створили колишні громадянські активісти, не має ще оформленої ідеології, але рухається у напрямку консервативної.

Ну а власне СДП – типова соціалістична партія, яка вийшла з комуністичної. Вона позиціонує себе як антифашистську та проєвропейську, вимагає посилити соціально-економічну відповідальність держави (збільшення зарплат, безкоштовна медицина, підтримка ветеранів та пенсіонерів) і традиційно критикує уряд.

Більшість пропозицій схвалюють пересічні громадяни, які сприймають популістські лозунги як продуману програму.

Та й поки що неофіційне гасло коаліції – "За кращу Хорватію" – не може не сподобатися патріотичним хорватам. 

Фаворит зі шлейфом скандалів

Попри всі скандали, партія прем’єра Андрея Пленковича Хорватський демократичний союз (ХДС) залишається фаворитом виборів – за неї готові віддати голоси 26,6% хорватів, а за створений нею блок – близько 36%.

До цього блоку входять праві, правоцентристські та ліберально-центристські партії.

Проте незрозуміло, чи буде цього достатньо для формування більшості. Тим більше, що по чинному уряду потужно б’ють скандали останніх місяців.

Згадаймо декілька з них. Понад два роки нафтогазова компанія INA здійснювала перепродаж газу, внаслідок чого держава отримала збитків на суму понад 133 млн євро. Під варту взяли її директора Даміра Шкугара, якого преса називає людиною, близькою до прем'єра Пленковича.

Опозиція закликала прем’єра піти у відставку, як, на її думку, відбувається в усіх країнах ЄС у подібних випадках (спірне твердження). Хоча питання залишилися.

Звинувачують Пленковича й у тому, що він покриває своїх міністрів.

Зокрема, міністра закордонних справ Гордана Грлича Радмана, родина якого декілька років тому приватизувала, за його участю, прибуткову фірму Agroproteinka. А через декілька років, як дізналися журналісти-розслідувачі, у міністра з’явилася нерухомість майже на 3 млн євро.

А найгучнішим скандалом стало призначення Пленковичем на посаду генерального прокурора Івана Турудича, якого пов’язують з особами, причетними до корупції (хоча це поки що не доведено).

Не варто забувати і про претензії до економічних успіхів уряду. Щоправда, реальність у Хорватії не виглядає аж такою загрозливою та похмурою.

За минулий рік хорватський ВВП зріс на 2,5%, а в наступні два роки йому прогнозують зростання на 2,6% та 2,8%.

З рівнем інфляції у 11% Хорватія знаходиться десь посередині у Євросоюзі. Середня заробітна плата за період перебування при владі ХДС зросла з 749 до 1191 євро, ставши найвищою на Західних Балканах, а мінімальна – з 441 до 840 євро. Відбувається зростання зайнятості з 57,8% у 2022 році до 66% у 2023 році.

На додачу Хорватія увійшла у Шенгенський безвізовий простір та запровадила євро.

Тож заздалегідь прощатися з чинною коаліцією також не варто.

* * * * *

Згідно зі свіжими опитуваннями, лише 3% респондентів не збираються брати участь у виборах. І лише 5% поки не визначились, кому віддати голос.

За таких обставин цілком імовірно, що доля майбутнього уряду залежатиме від інших партій, які мають шанс пройти до Сабора. Саме від рішення цих партій може залежати, хто з антагоністів хорватської політики формуватиме новий уряд.

Ще одна особливість політики Хорватії – на результати голосування можуть принципово вплинути виборці, що проживають у сусідній Боснії і Герцеговині. Етнічних хорватів у сусідній країні близько 500 тисяч – і переважна більшість із них має хорватське громадянство.

За їхні голоси активно ведуть боротьбу і Пленкович, і Міланович. І успіх тут може виявитися вирішальним для визначення переможця виборів. 

Автор: Володимир Цибульник,

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)