Чи дійсно Росія є прихильницею незалежності Абхазії? Це питання все частіше виникає в невизнаній міжнародною спільнотою республіці.

Загальновідомо, що Росія визнала незалежність Абхазії – і для того, щоб покарати Грузію, і як відповідь Заходу, реагуючи на проголошення незалежності Косова.

За 15 з половиною років, які минули від 26 серпня 2008 року, косовський та абхазький кейси розвивалися кожен своїм шляхом, і у 2024 році ніщо в російській політиці вже не нагадує про початковий задум Кремля.

Якщо самі абхази, хоча і частково, але все ще зберігають віру в можливість незалежності, Росія вже остаточно зробила ставку на поглинання "республіки".

Напевно, відчуваючи загрозу, в якості компромісного, м’якого формату об’єднання з РФ абхазька влада почала пропонувати інтеграцію з Росією та Білоруссю у форматі Союзної держави.

Проте у РФ свої плани на Абхазію, і бажання місцевого населення враховувати ніхто не збирається.

"Приманка" для Тбілісі

Серед прихильників чинної грузинської влади час від часу можна почути тезу, що Росія "може віддати Абхазію Грузії", якщо Тбілісі проводитиме однозначну проросійську політику, відмовиться від європейської та, головне, від євроатлантичної інтеграції.

Насправді Росія наразі дійсно хоче "відмотати назад" своє рішення про визнання незалежності Абхазії (та Південної Осетії). Але не для того, щоб віддати їх Грузії, а для того, щоб їх… анексувати.

Щоправда, зробити це намагаються поступово, уникаючи гучних заяв, щоб завчасно не налякати Тбілісі. А замість цього – максимально наближують окуповані регіони Грузії до російських реалій. 

Відповідно, Південній Осетії, яка набагато більше де-факто інтегрована до РФ, ніж Абхазія, у Кремлі наполегливо рекомендували не педалювати тему негайного приєднання до РФ.

Одночасно Москва максимально інтенсифікувала процес зближення у сферах, де до останнього часу зберігалося чимало проявів "абхазького суверенітету".

А там, де Абхазія і так відмовилася від самостійності, присутність Росії стала збільшуватися галопуючими темпами.

В першу чергу, йдеться про військову сферу.

Напевно, усі чули про розбудову в чорноморському місті Очамчира бази російського флоту. Проєкт запустила повномасштабна агресія Росії проти України і вдалі дії українських військових проти ЧФ РФ у Криму, але у стратегічному сенсі Сухумі та Москва домовилися про військову співпрацю майже відразу після російського визнання "республіки".

Ще у вересні 2009 року Росія уклала угоду з абхазькою владою про співпрацю у військовій галузі. Відповідно до документа, РФ була надана можливість будівництва, використання та удосконалення військової інфраструктури та військових баз на території Абхазії, а також створення спільного угруповання військ.

У листопаді 2014 року "президенти" Росії та Абхазії уклали більш масштабний договір про союзництво та стратегічне партнерство. Документ передбачає, зокрема, ще тіснішу двосторонню співпрацю в галузі оборони та безпеки.

Не будемо зупинятися на аналізі підписаних документів з точки зору міжнародного права, тут усе зрозуміло.

Але суто з точки зору послідовності дій маємо констатувати: поява військо-морської бази в Очамчирі є очікуваним кроком інтеграції Абхазії з Росією у військовій сфері.

Полювання на "грантожерів"

Інша сфера, де все йде до повної інтеграції – це соціально-економічна.

Опозиційні абхазькі економісти роками намагалися просувати ідеї самостійного економічного розвитку "республіки" (це реально було, не дивуйтеся). Це і розвиток місцевого виробництва продовольчих товарів, що частково досягалося за рахунок реалізації міжнародних грантових проєктів, і залучення іноземних інвесторів із використанням криптовалюти, бо на крипту не поширюються санкції…

Але з цього нічого не вийшло. Тобто щось було зроблено, але до економіки "незалежної держави" реалізовані проєкти не дотягують.

Можна було б вважати елементом самостійності розвиток туристичного бізнесу, якби не одне "але" – на абхазькі курорти їдуть винятково росіяни. Абсолютна залежність від російського ринку ніяк не може сприйматися як розбудова економічної самостійності.

Ну і головне, що основним джерелом доходу "республіки" були й залишаються дотації з бюджету РФ.

І не забувайте, що єдиною валютою в Абхазії є російський рубль.

Хоча про системну незалежність Абхазії від Росії говорити не доводиться, окремі її елементи незалежності донедавна все ще мали місце.

Наприклад, Абхазію не зачепило "полювання на грантожерів", і в "республіці" вільно працювали міжнародні організації, які фінансували різноманітні місцеві проєкти – і економічні, і гуманітарні.

Втім, наприкінці 2021 року главою місцевого "міністерства закордонних справ" було призначено відомого кремлівського кадра Інала Ардзинба (у 2015 році він опікувався організацією сепаратистського утворення "Бессарабія" на території Одеської області), і почалося згортання "абхазької фронди".

З 2022 року Ардзинба починає активну діяльність в Абхазії, намагаючись прибрати будь-які паростки незалежної від РФ діяльності.

В січні 2022 року МЗС Абхазії заборонило проєкт COBERM (Механізм раннього реагування щодо зміцнення заходів довіри) – багатомільйонну програму, що діяла з 2010 року. Програма фінансувалася ЄС та здійснювалася Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН). Заявлена мета програми полягала у "підтримці ініціатив, спрямованих на зміцнення довіри всередині та між конфліктуючими сторонами". Серед заходів COBERM були зустрічі між грузинами та абхазами, які зазвичай проводяться за межами регіону.

У травні 2022 року було закрито проєкт міжнародної організації "Рух проти голоду" під назвою "Удосконалення місцевого управління за допомогою інклюзивних підходів у галузі розвитку". Зовнішньополітичне відомство в Сухумі було незадоволене частиною проєкту, що передбачає залучення представників абхазької та грузинської молоді до діалогу шляхом проведення спільних тренінгів та семінарів у Молдові, Австрії, Вірменії.

У вересні 2023 року абхазьке МЗС оголосило керівницю однією з програм Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, громадянку Франції, персоною нон грата. Річ у тім, що один з проєктів програми реалізовувався біля села Приморське Гудаутського району, в безпосередній близькості від російської військової бази, і француженку звинуватили у "збиранні розвідданих".

У грудні 2023 року персоною нон грата було оголошено регіонального керівника USAID Джона Пеннела, а нові проєкти за часткової або повної фінансової підтримки з боку USAID, як було зазначено, більше не будуть сертифіковані "Міністерством закордонних справ Республіки Абхазія".

Тоді ж в МЗС заявили, що проєкти Міжнародних неурядових організацій та Агентств ООН мають із ним узгоджуватися. Фінансування медіапроєктів, "метою яких є висвітлення питань внутрішньої та зовнішньої політики Республіки Абхазія", взагалі було заборонено

"Подібні укази значно ускладнюють завдання розширення міжнародних контактів Абхазії, без яких неможливо просувати ідею визнання нашої незалежності", – з обуренням констатувала директор абхазького "Центру гуманітарних програм" Арда Інал-Іпа.

І це обурення викликає здивування, адже абхазькі активісти мають бачити, що

метою дій РФ все більш відверто стає протидія реальній незалежності Абхазії, зокрема через агресивне втягнення "республіки" у російське правове поле.

Наступними кроками Сухумі назустріч Москві, судячи з усього, стане абхазький аналог російського закону про іноагентів, який вже перебуває на розгляді в місцевому "парламенті".

Наразі проти нього активно виступають місцеві активісти. Вони наголошують, що у разі ухвалення закону іноагентами будуть визнані всі, хто коли-небудь отримував будь-яке фінансування від міжнародних організацій – на купівлю трактора, вирощування овочів, встановлення скла чи ремонт туалетів у школах, на медичне обладнання у лікарнях, видання книг абхазькою мовою.

Втім, навряд чи ці протести матимуть результат – згідно з очікуваннями, "законопроєкт" буде проголосований і набуде чинності найближчим часом.

Наразі єдиною історією успіху громадського сектора Абхазії стала відмова "уряду" підписувати угоду про співпрацю з Росгвардією – у Сухумі побоюються, що така угода призведе до надання російським спецпризначенцям дозволу на проведення репресій на абхазькій території.

Втім, простору для таких маневрів буде залишатися дедалі менше.

"Земельне питання" на умовах РФ

Тим часом абхазька громадськість отримала символ реальних намірів РФ.

Цим символом стала так звана Піцундська держдача – об’єкт радянських часів, де відпочивали лідери СРСР.

Передача цього об’єкта Росії було однією з ключових вимог Москви, якій в Абхазії довго – аж 12 років – опиралися.

Втім, наприкінці минулого року цей опір було зламано, і після нічного засідання абхазького "парламенту" цей об’єкт було безоплатно передано у власність РФ, а земельну ділянку площею понад 180 га і ділянку акваторії – в оренду на 49 років з оплатою у розмірі 1 російського рубля на рік за кожну ділянку.

А щоб прискорити процес передачі, МЗС Росії у березні оприлюднило спеціальну ноту, в якій відверто тисне на владу самопроголошеної республіки й вимагає затвердити передачу без будь-яких додаткових умов. 

Ця нота вкотре обурила абхазьке суспільство, проте в Росії явно планують дотиснути свого союзника. 

Попереду – атака на ще одне принципово важливе для місцевого населення питання.

Так, досі залишаються в силі принципова для абхазів заборона на продаж нерухомості іноземцям – тобто купити квартиру, будинок чи землю може тільки власник абхазького паспорта, що, звісно, не влаштовує росіян. Але тиск на абхазьку "владу" з цього питання поступово посилюється.

* * * * *

Наразі все йде до того, що Абхазія, яка 32 роки переконувала себе, що Росія є гарантом існування "республіки", ось-ось змушена буде визнати, що "гарант" і є головним руйнівником ідеї абхазького суверенітету.

Чи зможе Тбілісі скористатися ситуацією, щоб налагодити діалог із Сухумі?

З точки зору національних інтересів Грузія вже мала б це робити. Але, враховуючи лояльність Москві й нерішучість нинішньої грузинської влади, в якісь сміливі кроки офіційного Тбілісі поки не віриться зовсім.

Наразі там воліють сподіватися, що "правильна поведінка" принесе згоду Кремля на реінтеграцію.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач",

експерт з питань Південного Кавказу