Новые правила трибунала для Путина. Почему Банковая отказалась от создания "гибридного" суда
Наприкінці минулого тижня на сайті Офісу президента України з’явилася новина про зустріч заступниці глави ОПУ Ірини Мудрої з послом Японії в Україні, яку, втім, майже не помітили медіа.
Утім, схоже, що реальними адресатами цього інформаційного повідомлення були не японські й навіть не українські читачі, а вузький прошарок європейських посадовців та дипломатів. Вони, за спостереженнями "ЄвроПравди", цей сигнал отримали.
Адже йдеться про дуже чутливу і важливу тему.
У "японському" пресрелізі Ірина Мудра оголосила дві ключові умови, без виконання яких Київ не погодиться на створення спецтрибуналу щодо злочину агресії, який у медіа та заявах політиків отримав також неформальну назву "трибунал для Путіна". Умови Києва мають гарантувати, що міжнародні злочинці Путін, Лавров та російський прем’єр Мішустін будуть серед підсудних – звісно, якщо будуть живі на час процесу. Як з’ясувала "Європейська правда", для західних партнерів можливість їхнього засудження за напад на Україну не була очевидною.
Навіщо потрібен спецтрибунал для Кремля
"У нас є два ключові принципи, на яких має базуватися створення трибуналу. По-перше, він має бути виключно міжнародним. По-друге, не може бути жодного персонального імунітету для найвищих посадових осіб держави-агресорки".
Ці слова заступниці глави ОПУ на зустрічі з послом стали єдиним цитуванням у новині, оприлюдненій Банковою.
Насправді ця цитата публічно фіксує серйозний зсув у баченні спецтрибуналу з боку української влади.
Коротко нагадаємо: трибунал, про який ідеться, покликаний ліквідувати прогалину в міжнародному кримінальному праві. За міжнародними нормами, агресія є злочином, і цей злочин є найпростішим у доведенні: є безперечний факт агресії, є керівництво держави-агресора, яке віддавало наказ про напад. Однак при цьому ефективне покарання за агресію не передбачене, бо про нього світова спільнота не домовилася (точніше, є специфічні ситуації, коли і держава-жертва, і держава-нападник ратифікували Кампальське доповнення про злочин агресії, але великі держави з потужною армією до нього не приєдналися). Через цю прогалину Міжнародний кримінальний суд змушений шукати інші та складніші справи для притягнення російського керівництва до відповідальності – наприклад, ордер на арешт Путіна виписали за справою про депортацію українських дітей.
А основний злочин агресії, від якого і походять решта воєнних злочинів росіян, лишається непокараним.
Щоб вирішити цю проблему, Україна та держави-партнери ще від 2022 року ведуть переговори про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії. Утім, успіх цих переговорів обмежений, через що в уряді навіть публічно заявляли про брак практичного прогресу щодо трибуналу.
Усі погоджуються, що спецтрибунал для Путіна потрібен, але не можуть домовитися про його модель.
Причина затримки не є секретом: річ у тім, що низка західних держав, які є ключовими партнерами України (включаючи США, Велику Британію, Францію тощо) також ведуть агресивну міжнародну політику.
Звісно, про жодне прирівнювання їхніх дій до російських не може і йтися. Однак деякі сучасні операції західних держав (наприклад, протидію нападам хуситів у Ємені або військову операцію проти терористичної "Ісламської держави" на території Сирії та Іраку) потенційно та за належної креативності можна підвести під класичне визначення агресії. Тож у цих столицях підходять до питання дуже обережно "та дмухають на холодне", щоби знайдений механізм навіть потенційно не був застосований проти них.
Досі таку гарантію їм давало те, що світ намагався вирішувати безпекові питання через Радбез ООН, де представлені ключові військові потуги світу – і вони завжди мали змогу заблокувати неприпустиме для них рішення. Але оскільки Росія також обіймає крісло постійного члена РБ ООН, то в російській війни будь-яке змістовне рішення цього органу є неможливим.
Тож світові доводиться шукати альтернативи.
"Поховання" гібридного трибуналу
Настав час пояснити, чому ж заява з Банкової про "повністю міжнародний трибунал" є настільки важливою.
Україна від початку наполягала, що трибунал для Путіна має бути міжнародним органом, створеним рішенням ООН в обхід Радбезу. Адже в організації є також Генасамблея ООН, яка об’єднує всі держави світу і в якій Україні (за підтримки партнерів) традиційно вдається збирати більше голосів за свої ініціативи, аніж кількість держав, що виступає проти. От тільки ця ідея не викликає захвату наших західних партнерів, у тому числі США, роль яких у збиранні голосів є визначальною.
Замість цього держави Заходи просувають схему, яка має назву гібридний трибунал, або, якщо говорити мовою документів – інтернаціоналізований трибунал (про можливі варіанти створення спецтрибуналу та про їхні вади "Європейська правда" детально розповідала ще рік тому у статті "Три сценарії трибуналу для Путіна").
"Гібридний" варіант Україні був від початку не до вподоби.
У лютому 2023-го Андрій Єрмак навіть виступив із заявою про те, що Київ не погодиться на нього. Але така публічна відмова прозвучала тільки один раз. Далі українські посадовці відмовилися від категоричності, а у спілкуванні не під запис навіть визнавали: схоже, що гібридний трибунал стає безальтернативним варіантом, і питання лише у його деталях.
Зрештою, під тиском Заходу Київ публічно погодився на "гібрид".
У серпні 2023 року тодішній заступник глави ОПУ Андрій Смирнов публічно оголосив про таку готовність за дотримання певних умов.
А перед тим генпрокурор Андрій Костін визнав у інтерв’ю, що Україна змушена працювати з ідеєю гібридного трибуналу, і це – один з двох варіантів, які обговорюються.
Але схоже, що це послаблення позиції Києва – у минулому. Зараз Смирнов звільнений з Банкової, і там запевняють, що "ніколи не погоджувалися" розглядати гібридний варіант. А заява його наступниці Ірини Мудрої публічно фіксує нову позицію: інтернаціоналізований трибунал не може бути предметом дискусії.
Київ тепер наполягає на "виключно міжнародному" трибуналі, який буде створений як окрема міжнародна організація і не буде частиною української судової системи. І наразі схоже, що цього разу йдеться не про ситуативний маневр ОПУ, а про принципову позицію.
"Третій шлях" з Радою Європи
Таке пожорсткішання позиції Києва має кілька причин, які наклалися одна на одну. А щоб їх пояснити, нагадаємо, що у заяві Ірини Мудрої пролунало дві вимоги, чи то принципи, за яких Україна погодиться на створення спецтрибуналу.
Окрім статусу цього органу, Київ має умову щодо його повноважень: "не може бути жодного персонального імунітету для найвищих посадових осіб держави-агресорки".
Річ у тім, що цей ще не створений суд не дарма має неформальну назву "трибунал для Путіна". Злочин агресії – це "елітарний" злочин, засудженню за нього підлягають не пересічні військові, які беруть участь у загарбницькій війні, а лише найвищі посадовці, які планували та віддавали накази про напад. Українські дипломати і юристи розраховують, що на "лаві підсудних" трибуналу буде близько 20 росіян, із Путіним на чолі (звісно, якщо він буде живий на той час, бо посмертне кримінальне засудження не є можливим).
Але проблемою стало те, що для багатьох партнерів України засудження чинного глави держави – навіть якщо йдеться про Путіна – є неприпустимим.
У міжнародному праві існує такий термін, як "тройка" (англ.: troika) – це президент (глава держави), прем'єр-міністр та міністр закордонних справ, які мають імунітет від кримінального переслідування в інших державах на час здійснення повноважень. Подолати цей імунітет можливо, але непросто (наприклад, для міжнародного кримінального суду жодні імунітети не діють).
Торік, коли Україна погодилася розглядати можливість гібридного трибуналу, Київ одночасно повідомив партнерів, що не бачить можливості його створення у разі, якщо той не зможе подолати імунітети "тройки".
І справді: який сенс у суді щодо агресії, який "не помічатиме" провини Путіна?
Між тим, за даними "ЄвроПравди", цю проблему так і не вдалося вирішити.
Так, на початку березня у Відні, на черговій зустрічі Core Group коаліції держав щодо створення спецтрибуналу щодо злочину агресії, була чергова дискусія з цього приводу, на якій представники інституцій Євросоюзу виклали чергову ідею гібридного трибуналу з юридичними поясненнями того, що поки Путін, Лавров тощо працюватимуть на посадах, вони не можуть бути підсудними.
І навіть заочне засудження (яке є, напевно, обов’язковим елементом схеми) не може поширюватися на чинне керівництво РФ.
Тож виходить, що поступка України щодо гібридного трибуналу вивела переговори на формат нового суду, який не задовольняє очікування України. І це напевно стало однією з причин відмови від "гібриду".
Окрім того, у Києва з’явилося нове джерело сподівань, що опозицію міжнародному трибуналу вийде зламати.
Вище у тексті вже згадано про те, що суто теоретично існує три варіанти створення спецтрибуналу в обхід рішення Радбезу ООН. Один з них – гібридний, який є не надто бажаним для України. Другий – це створення трибуналу рішенням Генасамблеї ООН, але він наразі видається нереальним. І третій варіант – створення трибуналу у вигляді нової міжнародної організації або "відгалуження" існуючої, але для цього необхідно знайти авторитетну організацію-партнера, яка не боїться наслідків з боку РФ і мала би достатній авторитет для ведення такої роботи.
На вже згаданій зустрічі у Відні на початку березня Рада Європи запропонувала саме таке бачення, і зараз Україна покладає на нього основні надії. А головне – те, що ідеєю Ради Європи зацікавилися й інші держави, свідчать дані ЄП.
Поки що переговори тривають і зарано стверджувати, чи дозволять вони створити такий трибунал, який би між ефективно засудити керівництво РФ, кажуть співрозмовники "Європейської правди". Можливо, після наступної зустрічі Core Group у травні у Вільнюсі з’явиться більше ясності, у тому числі щодо заочного засудження, імунітету Путіна тощо. Твердість вимог, висловлених у новій позиції України, може тут допомогти.
Варто також зауважити, що трибунал "під парасолькою" Рада Європи не позбавлений вад. Зокрема, є виклик із залученням до нього інших держав – а без цього трибуналу може бракувати політичної легітимності в інших частинах світу. Зрештою, будь-які організації для вирішення конфліктів і тим більше для покарання, створені без схвалення РБ ООН, можна назвати неідеальними.
Однак простих шляхів вирішення цієї проблеми не існує.
А готовність Ради Європи йти на сміливі кроки вже доведена на практиці: зокрема, саме ця організація створила Реєстр збитків від агресії РФ, що прокладає шлях до стягнення компенсацій на користь постраждалих українців. Цей реєстр, також створений у вигляді окремої міжнародної організації, успішно запрацював і нещодавно оголосив про відкриття прийому заяв.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"