НАТО готовится к Трампу. Как Альянс хочет изменить помощь Украине и кто выступает против
"Парадокс полягає в тому, що чим довше ми плануємо допомагати Україні у війні і чим довготриваліші зобов'язання беремо на себе, тим коротшою може виявитися війна і тим швидше в Україні може настати мир. Тому що наші надійні довгострокові зобов'язання демонструють Москві, що вона не зможе нас перечекати".
Ця заява генсека НАТО Єнса Столтенберга визначає ідею рішень, які готували наприкінці минулого тижня міністри оборони Альянсу, що зібралися у Брюсселі.
Частину задуманого вони навіть схвалили: підсумком брюссельської зустрічі став документ з амбітною назвою "Оперативний план розширення підтримки України".
Його завдання – взяти під контроль Альянсу військову допомогу Україні, зробивши її більш системною та передбачуваною. Також це рішення має на меті компенсувати невдачу ідеї Столтенберга про створення п'ятирічного фонду військової допомоги Україні на суму $100 млрд.
Щоб схвалити цей "оперативний план", Альянс був змушений піти на компроміс із Віктором Орбаном. Угорщина вибила для себе право не фінансувати військову допомогу Києву, а в обмін пообіцяла не блокувати цей документ.
А втім, проблема виявилася не лише в Орбані.
План фінансування України, який передбачає виділення країнами Альянсу щорічної допомоги на рівні 40 млрд євро на рік, несподівано заблокувала держава, яку зазвичай зараховують до відданих друзів Києва.
Чому в НАТО зробили лише один крок, проте не стали робити другий? Чому ми отримали таку підніжку від держави-союзника? І чи можливо буде розблокувати прийняття план фіндопомоги?
Про це – у статті кореспондентки "ЄвроПравди", що спостерігала за дискусіями у Брюсселі.
"Хронічна хвороба" західної допомоги
За останні місяці перед Україною постали складнощі в поставках західної зброї й необхідного фінансування для боротьби з російською агресією.
Звичайно, головною проблемою для Києва стала епопея зі схваленням допомоги у Конгресі США, яка затягнулася на пів року, завдяки чому російська окупаційна армія змогла відновити наступ, хоч і з обмеженим успіхом.
Проте проблеми були (і, на жаль, залишаються) не лише з бюджетним рішенням Штатів, яке Конгрес нехай із запізненням, але ухвалив.
Згадаймо епопею з обіцяним, але не втіленим планом ЄС про виготовлення мільйона снарядів (за що Євросоюз гостро критикував генсек Альянсу). До того ж ризики посилює очікуване повернення Дональда Трампа у Білий дім. Його неоднозначні висловлювання щодо можливого припинення допомоги Україні, а також його непередбачуваність непокоять союзників по НАТО.
Підготовка до можливого президентства Трампа – окрема проблема.
Трамп постійно повторює, що Європа має брати на себе більшу відповідальність за підтримку України, щоб обсяги європейської допомоги дорівнювали рівню США.
Тож ще у квітні Столтенберг почав просувати ідею щодо забезпечення "надійної і передбачуваної" безпекової підтримки Україні на довгострокову перспективу.
Спершу ідея полягала в тому, щоб НАТО взяв на себе ключову роль у Контактній групі з питань оборони (відомої як формат "Рамштайн"), яку зараз виконують США. У цьому була логіка, адже насправді майже всю зброю, яку отримує Україна, надають члени НАТО. За підрахунком Столтенберга, на них припадає 99% військової допомоги українським Збройним Силам. А отже, видається логічним, щоб саме Північноатлантичний альянс координував ці зусилля.
Однак у США скептично поставились до такої пропозиції. Зокрема, й через принцип консенсусу рішень НАТО, який зробив би процес громіздким і непевним.
Зрештою цю ідею змінили: планують створити окрему структуру, яка працюватиме незалежно від Контактної групи на чолі зі США і яку координуватиме Альянс.
Але все це не вирішувало проблему стабільності й довгостроковості постачань.
Багато зброї і надовго
Для цього Столтенберг запропонував спеціальний план, який спочатку мав називатися NATO Mission Ukraine. А проте перепоною стала позиція Німеччини, якій не сподобалось слово "місія" у назві; через це назву ініціативи змінили на більш нудну й бюрократичну "Оперативний план розширення підтримки України".
Але суть важливіша за назву.
Ідея генсека про створення спеціального фонду на 100 млрд євро, які би витрачали на закупівлю зброї, зазнала краху. Але Єнс Столтенберг запропонував нову та – суто за сумою витрат – навіть амбітнішу схему: союзники мали спільно взяти на себе зобов'язання витрачати щонайменше 40 млрд євро на рік на летальну й нелетальну допомогу для України.
Це мало відразу дві мети: додати ЗСУ передбачуваності у фінансуванні, а також справедливо розподілити фінансовий тягар між країнами НАТО.
Ці два питання стали ключовими на зустрічі міністрів оборони країн НАТО у Брюсселі – останній міністерській зустрічі перед самітом Альянсу у Вашингтоні, де лідери мали б остаточно затвердити необхідні рішення.
Міністри погодили план розширення підтримки України, про що Столтенберг офіційно оголосив у п’ятницю. "Це дозволить лідерам НАТО розпочати цю роботу (над новою схемою допомоги Україні) на Вашингтонському саміті в липні", – заявив він.
Але слово "розпочати" свідчить, що принаймні поки що фінального рішення немає.
Вісбаден на додачу до "Рамштайну"
Отже, що передбачає план Столтенберга?
За його задумом, у майбутньому НАТО візьме на себе міжнародну координацію поставок зброї та навчань для українських Збройних Сил. При цьому очільник Альянсу уточнив, що НАТО не перебере від США відповідальність за "Рамштайн" – цей формат збережеться.
Натомість НАТО продублює інший американський механізм.
Йдеться про підпорядковану Пентагону Групу сприяння безпеці в Україні (SAG-U), яка функціонує при європейській штаб-квартирі Збройних сил США у німецькому Вісбадені. SAG-U, яку очолює генерал Крістофер Каволі (командувач військами США в Європі), компонує пакети військової допомоги Україні, запчастини, надає ремонтні можливості, а також координує навчання українських військовослужбовців.
Але тепер у цієї групи з’явиться "натовський близнюк".
Причому новими командними структурами Альянсу, які відповідатимуть за поставки зброї Україні, теж керуватиме генерал Каволі, та й розташована вона буде у тому-таки Вісбадені.
А у східній частині Альянсу будуть створені логістичні вузли під керуванням цього "близнюка".
До цих заходів залучать майже 700 військовослужбовців з країн-членів і партнерів НАТО. А для забезпечення її роботи використовуватимуть командну структуру та спільне фінансування Альянсу.
Нова система допоможе забезпечити стабільність безпекових постачань для України, переконаний генсек. "Сильніша роль НАТО допоможе Україні отримати передбачуваність, якої вона потребує", – резюмує він.
Компроміс з Орбаном
Створення будь-якого нового механізму НАТО потребує одностайності. Щоб уникнути зриву, Столтенберг провів окремі переговори з тим, хто найчастіше блокує рішення щодо України – угорським прем'єром Віктором Орбаном.
Адже вето Угорщини було передбачуване. Раніше, коментуючи нову ініціативу Альянсу, Орбан заявляв, що вона може призвести до "прямої конфронтації" з Росією, і пообіцяв "битися" з Альянсом, щоб його країна могла лишитись осторонь.
Тож напередодні засідання міністрів Столтенберг полетів до Будапешта, до угорського прем'єра.
І на пресконференції після їхньої зустрічі Орбан урочисто оголосив, що погодив із генсеком Альянсу компроміс: Угорщина не доєднуватиметься до будь-яких форм підтримки України, але й не блокуватиме ключових рішень. Угорський прем’єр наголосив, що і досі виступає проти підтримки України, але, мовляв, "не має впливу на інші країни Альянсу", щоб запобігти її появі.
Отже, Угорщина не братиме участі ані у постачанні летальної зброї ЗСУ, ані у навчанні українських військових, але виконуватиме свої зобов’язання перед НАТО, зокрема, надаючи внески у бюджет Альянсу.
Варто зауважити, що Словаччина, яка після приходу до влади уряду на чолі з одіозним Робертом Фіцо припинила військову допомогу Україні, публічно не виступила проти планів генсека НАТО.
Саме це давало Столтенбергу впевненість, що жодна інша країна не наслідуватиме приклад Угорщини.
Але все виявилося не так просто.
Домовленості без грошей
По суті, на цьому позитивні новини для України завершуються.
Міністрам оборони країн НАТО не вдалося домовитися про ухвалення довгострокових фінансових зобов’язань для допомоги України.
Варто уточнити: запропонована сума в 40 млрд євро відповідає нинішньому рівню підтримки України. Але Столтенберг хотів зробити її нижньою планкою обсягів допомоги Києву.
При цьому йшлося про ухвалення рішення щодо того, що мінімальний внесок кожної країни пропорційний розміру її ВВП. (Це, до слова, означає, що приблизно половину з цієї суми все одно мають забезпечити Сполучені Штати.)
Проте цей план не вдалося схвалити.
За словами Столтенберга, країни НАТО "продовжують погоджувати позицію" з цього питання до саміту у Вашингтоні.
Перепоною стала незгода Італії.
Італія не виступає проти підтримки ЗСУ – тобто на угорську проблему це не схоже. Питання лише в сумі.
У Римі підрахували, що за новим принципом країна має щороку передавати на допомогу Україні близько 3,5 млрд євро. Проте, як зазначив міністр оборони Італії Гвідо Крозетто, це завелика сума для країни, витрати якої на оборону ще не досягли обов’язкових для члена НАТО 2% від ВВП.
"Коли ми досягнемо двох відсотків, ми обговоримо подальші інвестиції", – сказав журналістам Крозетто.
І досі неясно, як і в якому вигляді союзники зможуть вийти на компроміс щодо нової програми допомоги.
Останнє слово – за лідерами держав-членів Альянсу, які за місяць зберуться у Вашингтоні. Саме вони ухвалюватимуть остаточне рішення як щодо плану з розширення підтримки, так і щодо довгострокового фінансування.
А Столтенбергу лишається ще місяць, аби створити ще одне дипломатичне диво й домовитися з усіма про схему, яка не залишить Владіміру Путіну ілюзій про те, що він може дочекатися, коли Захід втомиться допомагати Україні.
Авторка: Ірина Кутєлєва,
журналістка "Європейської правди", з Брюсселя