На шаг ближе к репарациям: какие возможности и вызовы создает решение G7 по активам РФ
Однією з ключових тем підтримки України у 2024 році стала конфіскація заморожених резервів Центрального банку Російської Федерації.
"Відчутного результату від використання заморожених активів російських терористів у України ще не було... якщо бути чесними та справедливими, то потрібні потужні законодавчі кроки на рівні Євросоюзу", – заявляв Володимир Зеленський на зустрічі з президентом Литви в січні цього року.
Зрештою, цей крок було зроблено. Рішення ЄС про передачу Україні відсотків від активів РФ стало тим кроком, про який говорив президент України.
Проте 3-5 млрд євро на рік, які може отримувати Україна за такою моделлю, очевидно, є лише незначною сумою порівняно із загальним обсягом заморожених активів РФ, які дорівнюють $300 млрд.
Тому тема їхньої конфіскації ще точно не знята. І хоча для її реалізації необхідно ще багато складних рішень, проте слідом за ЄС важливий крок у цьому напрямку зробила "Група семи" на своєму останньому саміті в Італії.
Гарантії для Європи
Хоча тема конфіскації російських активів обговорюється з перших тижнів повномасштабного вторгнення, проте паралельно із цим, принаймні з кінця осені 2022 року, висували альтернативні ідеї, у першу чергу – щодо використання доходів, які ці активи генерують.
Після тривалих обговорень, у лютому 2024 року, Брюссель формалізував пропозицію щодо передачі України 90% доходів, отриманих від розміщення резервів Центробанку РФ на депозитних рахунках у європейських банках Euroclear та Clearstream після 15 лютого 2024 року.
Цей крок, за поточних умов, може приносити близько 3-5 млрд євро на рік протягом усього періоду, поки російські активи будуть заморожені. Це стало першим реальним рішенням щодо підтримки України саме за рахунок російських активів, а не коштів союзників та партнерів.
Проте затримка з виділенням пакета допомоги від США і очікування щодо можливої перемоги Дональда Трампа, які супроводжуються відповідними заявами, викликали побоювання щодо довгострокової підтримки України.
Як наслідок, розпочалися дискусії щодо інших варіантів, які не передбачали конфіскацію активів РФ.
Ще у січні цього року в статті Reuters йшлося про можливий випуск "репараційних облігацій" – під заставу майбутніх репарацій з боку Росії. Згодом міністр закордонних справ Британії Девід Кемерон заявив про можливість "синдикованої позики чи облігацій" під заставу російських активів.
Це стало свідченням того, що ідея обговорюється вже не лише на експертному рівні.
Відповідне рішення – про виділення Україні кредиту на суму близька $50-60 млрд, гарантованого за допомогою російських активів або ж доходів від них, – було анонсоване як одне з ключових, які мають бути прийняті самітом "Групи семи" в червні в Італії.
Проте вже напередодні саміту відбувалися дискусії, які ставили під сумнів його остаточне прийняття.
Насамперед йшлося про розподіл відповідальності у рамках кредитування між США і ЄС. Штати, які стали головним лобістом цього процесу, контролюють лише кілька мільярдів доларів російських суверенних активів, на відміну від ЄС, де перебувають близько 200 мільярдів.
Тому ЄС вимагав від США гарантій щодо політичних та економічних наслідків такого кроку, які для Євросоюзу і, зокрема, для Бельгії, де розташований Euroclear, є суттєво вищими.
Крім ризиків, гостро стояло і питання повернення кредиту: що буде, якщо резерви ЦБ РФ будуть повернуті Росії до завершення строку кредиту? Або ж, у випадку доходів, вони виявляться нижчими за прогнозовані $3-5 млрд на рік (це також можливий сценарій)?
Ці сумніви зберігалися практично до початку роботи саміту, однак на виході G7 ухвалила необхідне рішення.
Рішення з багатьма невідомими
"Сьогоднішній крок є фундаментальним політичним кроком... це неочікуваний результат, яким я особливо пишаюся", – заявила прем'єрка Італії Джорджія Мелоні ввечері 13 червня на завершення першого дня саміту.
При цьому вона додала, що рішення "треба буде швидко пропрацювати з технічного погляду, чітко беручи до уваги вже ухвалену на рівні ЄС нормативну базу".
Остання теза і зміст самого комюніке за підсумками саміту в цій частині свідчить, що лідери "сімки" обрали стратегію спершу прийняти рамкове принципове рішення, а технічні деталі опрацювати далі.
У комюніке було анонсовано запуск спеціальної програми "Надзвичайні позики для прискорення доходів (ERA) для України" (Extraordinary Revenue Acceleration (ERA) Loans for Ukraine) та оголошено її розмір – $50 млрд. Для погашення позики будуть використовуватися доходи, отримані від російських активів в ЄС "та інших відповідних юрисдикціях".
Це означає, що Україна одномоментно отримає ті кошти, які мали бути передані їй протягом наступних 15-20 років.
Відповідно, при прогнозі дохідності активів у 3-5 млрд євро на рік можна очікувати, що термін погашення кредиту теж складатиме 15-20 років. Однак якщо ці доходи будуть нижчими (що не виключено), строк буде довшим.
Ці доходи можуть бути й більшими – комюніке передбачає, що для погашення буде використано не лише доходи від активів, заморожених в ЄС, а й з інших країн, при цьому визнається потреба в "отриманні дозволу в цих юрисдикціях на використання... цих надзвичайних доходів для обслуговування та погашення позик".
Проте внесення змін до законодавства тих членів "Групи семи", які не входять до ЄС, може бути тривалим і складним процесом.
Виплату самого кредиту країни G7 планують розпочати до кінця року, через "кілька каналів", спрямувавши його на підтримку потреб України з відбудови, у бюджетній та оборонній сферах.
Очевидно, багато технічних деталей потребують допрацювання, але вже очевидні питання, які слід вирішити.
Наприклад, наразі не зрозуміло, хто саме виступатиме позикодавцем. Напередодні саміту йшлося про Світовий банк чи створення спеціального фонду, вже після нього – про солідарну позику з боку США, Британії, Канади і Японії "у межах обмежень наших відповідних правових систем".
Остання фраза більшою мірою стосується Японії, яка згідно з Конституцією не може прямо фінансувати військові потреби інших держав, натомість її внесок може використовуватися для гуманітарних та економічних цілей.
Однак саме це рішення є радикальним поворотом і покликане забезпечити довгострокову підтримку України. Проте й створює цілу низку викликів.
Нові виклики для України
Диявол, як відомо, ховається в деталях. Тож недарма у заявах лідерів G7 лунали застереження, що рішення стосовно кредиту є принциповим, а конкретні механізми надання позики потребують додаткового опрацювання.
Які ж саме технічні моменти можуть стати предметом дискусій і якою має бути позиція України з цих питань?
Важливим моментом є питання розміру відсотків за таким кредитом.
Адже зважаючи на значні юридичні та політичні ризики пропонованої конструкції, ставка за цією позикою навряд чи буде символічною (як за суверенними позиками ЄС чи США) чи дисконтованою (як у квазісуверенних позик Міжнародного валютного фонду чи Світового банку).
Можемо припустити, що позикодавці можуть орієнтуватися на вже існуюче рішення Євросоюзу стосовно передачі доходів від активів РФ, за яким ЄС резервує 10% на покриття юридичних ризиків.
Одним з найбільш делікатних з юридичної точки зору аспектів є питання забезпечення за такою позикою. Адже у разі недостатності доходів від заморожених активів або гіпотетичного знерухомлення таких активів позику буде неможливо обслуговувати надалі.
Відтак постає питання, чи зажадають позикодавці від України додаткових гарантій за кредитом у вигляді, наприклад, застави частини прав на майбутні репарації?
У звʼязку із цим одним із найбільш обговорюваних викликів є те, що ця "репараційна позика" може заблокувати подальшу конфіскацію російських активів: оскільки вона забезпечена доходами, які вони генерують, то вони залишатимуться знерухомленими до моменту, поки від них не буде отримано достатньо доходів.
Скепсис щодо конфіскації активів РФ присутній і серед ширшого кола союзників України – учасників швейцарського Саміту миру. Хоча репарації там і не обговорювали, але, зокрема, президент Кенії Вільям Руто у виступі зазначив, що "одностороннє присвоєння російських активів незаконне і неприйнятне, воно суперечить Статуту ООН".
Така позиція гарно ілюструє, чому питання репарацій не було включене до порядку денного саміту.
І це створює головний виклик: питання відшкодування збитків постраждалим від російської агресії досі є невирішеним.
$50 млрд позики підуть на поточну підтримку України, що, безумовно, є важливою і необхідною метою. Однак незрозумілість, чи будуть реальні джерела для компенсації збитків у середньостроковій перспективі, ставить під сумнів зусилля зі створення міжнародного компенсаційного механізму.
І у світлі цього фактично єдиною гарантією відшкодування залишається з року в рік повторювана заява G7, яка міститься і у цьогорічній заяві: "Суверенні активи Росії в нашій юрисдикції залишатимуться знерухомленими, доки Росія не заплатить за шкоду, яку вона завдала Україні".
Автори:
Іван Городиський, адвокат, директор Центру Дністрянського;
Сергій Верланов, адвокат, голова Державної податкової служби (2019-2020)
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІI: адвокація кроків задля гарантування сталої стратегії компенсації"
