Ошибка Макрона, победа "друзей Путина": может ли Франция избежать власти ультраправых

"У Емманюеля Макрона було все або майже все: Єлисейський палац ще на три наступні роки, парламентська більшість, звичайно, відносна, але все одно більшість ; партія в робочому стані; вузька, але напрочуд міцна електоральна база; зіпсований особистий імідж, але разом із тим – незаперечний авторитет. А тепер він втрачає все", – так описують наслідки першого туру парламентських виборів у Франції у редакційній статті Le Figaro.

Проте якщо іноземні ЗМІ звертали увагу насамперед на "приниження Макрона", то для французьких головним було інше: вибори показують, що країна входить у період глибокої кризи. І коли вона вийде з неї і якою ціною – невідомо.

За результатами першого туру переконливе лідерство отримала ультраправа партія "Національне об’єднання" Марін Ле Пен. За неї проголосували близько 34,2% виборців.

І що більш важливо, вже в першому турі вибори виграли 39 представників цієї партії, а в більшості округів, де відбудеться другий тур, "лепенівці" є лідерами перегонів.

Це робить абсолютно реалістичним сценарій, за яким ультраправі здобудуть абсолютну більшість, отримавши тим самим уряд Франції.

Що такий сценарій означає для України? А разом із тим – чи залишилися шанси уникнути його? Спробуємо розібратися.

Висока явка допомогла, але не тим

66,7% – явка в першому турі виявилася справді рекордною. Востаннє у Франції таку виборчу активність фіксували ще в далекому 1997 році.

Відтоді інтерес французів до виборів неухильно знижувався – на двох останніх парламентських виборах явка була нижча за 50%.

Таким чином, спрацювала принаймні одна ставка, на підставі якої президент Франції Емманюель Макрон вирішив піти ва-банк і оголосив дострокові парламентські вибори.

Втім, президент сподівався, що висока явка має привести на дільниці виборців, які бояться перемоги як ультраправих, так і ультралівих – а тому проголосують за президентську політичну силу.

Як виявилося, висока явка більше допомогла як ультраправому "Національному об'єднанню", так і блоку лівих партій "Новий народний фронт". За ультраправих віддало голоси більш ніж 34% виборців. 

Усе це дає їм змогу розраховувати на отримання за результатами другого туру від 240 до 270 мандатів.

Це трохи менше, аніж необхідно для більшості (289 мандатів), однак набагато більше за нинішню присутність ультраправих у парламенті – наразі їх лише 88.  

Що стосується "Нового народного фронту", то за них віддали голоси близько 28% виборців, а їхні кандидати виграли у першому турі у 22 округах. В цілому цей блок, що складаєтсья із соціалістів, зелених, комуністів та "Нескореної Франції", може претендувати на 120-200 мандатів. 

Натомість президентська партія "Відродження" та її союзники може "похвалитися" лише 21% підтримки та перемогою в першому турі лише в одному окрузі.

За таких результатів у другому турі вони можуть розраховувати лише на 65-90 мандатів, тоді як досі мали найбільшу фракцію – 250 депутатів.

Ще одна помилка Макрона – ставка на те, що за дуже короткий час підготовки до виборів ліві партії не зможуть об’єднатися і підуть різними колонами. Цього не сталося, і у блоці "Нового народного фронту" разом пішли як контрсистемні сили, як-от "Нескорена Франція" та комуністи, так і цілком респектабельні соціалісти та зелені.

Широка ліва коаліція, серед іншого, унеможливила план Макрона створити більшість шляхом долучення до неї лише поміркованих лівих, а також правоцентристів.

З останніми також все виявилося дуже непросто. Правоцентристська партія "Республіканці" на вибори пішла у режимі "громадянської війни". Все почалося з рішення голови партії Еріка Сіотті погодитися на альянс з ультраправими – крок, який став шоком для більшості партійців.

Втім, спроби прибрати Сіотті з посади голови партії завершилися невдачею. А за результатами першого туру "Республіканці" зайняли на виборах четверте місце із 6,6% та мають шанси завести до парламенту від 30 до 50 депутатів.

Однак ключове питання, скільки з цих депутатів будуть готові слідом за Сіотті йти до коаліції з ультраправими, а для кого це буде неможливо.

Не виключено, що від відповіді на це питання й залежатиме, хто стане новим прем’єром Франції.

Зніматися чи не зніматися?

То чи гарантує успіх у першому турі перемогу в другому?

Французькі соціологи радять з обережністю підходити до їхніх прогнозів, адже другий тур може бути абсолютно непередбачуваним.

Річ у тім, що у Франції в другий тур виходять усі кандидати, хто здобув у першому турі не менш 12,5% голосів. А відповідно, у другому турі може бути і троє претендентів, і навіть четверо.

Зазвичай вибори з "трикутниками" – округами з трьома кандидатами – це радше виняток, аніж правило. На виборах 2017 року у другому турі був лише один "трикутник", а у 2022 році – сім.  

Цього разу кількість "трикутників" буде як ніколи значною.

Вже відомо, що у 305 округах у другий тур вийшли по три кандидати. А ще в п’яти можуть змагатися по чотири кандидати!

В більшості з них фаворитом перегонів є представник "Нацоб'єднання" (134 округи) або союзних до них партій (37 округів).

Однак перемога їм ще не гарантована. Фінальний успіх значною мірою залежатиме від того, чи погодяться кандидати, що йдуть на третьому-четвертому місцях, зняти свою кандидатуру на користь найбільш рейтингового політика-опонента ультраправих.

Певною мірою, це і буде об’єднання суспільства, про яке говорив Макрон. 30 червня, після завершення першого туру, президент виступив із заявою, закликавши до "широкого демократичного і республіканського єднання" перед другим туром. 

Першим про таку можливість заявив лідер "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон. Він оголосив, що заради того, щоб зупинити ультраправих, кандидати від його партії, що поступаються макронівцям, знімуть свої кандидатури.

У відповідь у президентській партії деякий час тримали паузу, але про готовність знятися на користь лівих заявили низка кандидатів від "Відродження". Тоді у партії оголосили про готовість зніматися на користь усіх кандидатів, "які підтримують республіканські цінності".

Втім, не для всіх є можливим знімати свою кандидатуру на користь Меланшона.

Зокрема, міністр економіку Бруно Ле Мер стверджує, що він закликає виборців за необхідності голосувати у другому турі за кандидатів від соціалістів, "зелених" чи навіть комуністів, але не за представників "Нескореної Франції". "Я борюся з "Національним об’єднанням", але я не голосую за "Нескорену Францію", – стверджує він.

Так само експрем’єр Едуар Філіпп заявив, що "жоден голос не повинен бути відданий ані за кандидатів "Нацоб'єднання", ані за кандидатів "Нескореної Франції", з якими ми розходимося не лише щодо програм, але й щодо основних цінностей".

Втім, на думку інших представників президентського табору, "стратегія "ні-ні" означає поразку та безчестя".

Своєю чергою представники "Нацоб’єднання" закликають знятися кандидатів від "Республіканців", щоб запобігти перемозі лівих.

Яке рішення ухвалять французькі політики, ми дізнаємося вже дуже скоро – ввечері 2 липня завершується термін подання заявок для участі у другому турі. Саме тоді можна буде аналізувати шанси лівих та центристів зупинити ультраправих.

Погано та ще гірше

Хто може стати новим прем’єром Франції після завершення виборів?

Наразі очевидно одне – низький результат президентської сили не дає їй можливості стати центром для такого об’єднання. Навіть за сценарію, що ліві та центристи зможуть отримати більшість.

Проте досі незрозуміло, чи зможуть стати центром такого об’єднання ліві. Це залежить від того, хто там матиме найбільше мандатів – представники "Нескореної Франції" чи соціалісти. До першого туру соціологи припускали, що ці вибори можуть стати тріумфом соціалістів. Адже на виборах до Європарламенту, що пройшли зовсім нещодавно, виборці воліли підтримувати поміркованих лівих, аніж радикалів.

Проте перший тур показав протилежне – з 32 мандатів, які "Новий народний фронт" отримав вже в першому турі, 20 здобули представники "Нескореної Франції", два – комуністи, і лише по п'ять – соціалісти та зелені.

За сценарію, якщо на лівому фланзі домінуватиме партія Меланшона, альянс "Нового народного фронту" з макронівцями буде майже неможливим.

Тоді виходом із ситуації може стати технічний уряд, а за необхідності – ще одні дострокові вибори (які можуть відбутися не раніше, аніж через рік). За даними французьких ЗМІ, у Макрона всерйоз міркують про такий сценарій.

Сценарій технічного уряду має низку переваг для президента Макрона. А разом із тим – і для України.

На відміну від політичного "співмешкання" – ситуації, коли президентом та головою уряду є представники різних партій, – технічний прем’єр не зазіхатиме на управління зовнішньою політикою та обороною – сфери, які у Франції традиційно входять у повноваження президента. А разом із тим це може бути тим сценарієм, за якого нинішня підтримка України з боку Франції, насамперед військова, не буде зменшуватися.

Протилежний сценарій – формування уряду ультраправими.

Марін Ле Пен вже оголосила, що вважає звання президента як головнокомандувача лише почесним титулом, адже за фінансування сфери оборони відповідає уряд.

За такого сценарію скорочення військової підтримки України є дуже ймовірним. Зокрема, кандидат у прем’єри від "Нацоб'єднання" Жордан Барделла заявив, що виступає проти надання Києву далекобійної зброї, здатної бити по території РФ.

Також тоді варто забути про обіцянки Макрона направити в Україну військових радників і, швидше за все, передати винищувачі Mirage 2000.

Щоправда, навіть за такого сценарію військова підтримка України не має остаточно зупинитися – її продовження підтримує більшість французів, включаючи виборців "Нацоб'єднання".

Проте перемога Ле Пен може означати перегляд економічної політики Франції, що приведе до різкого збільшення видатків, а відповідно – уріже її зовнішньополітичні амбіції.

А одночасно реалізація анонсованих ультраправими планів активізувати боротьбу з міграцією може привести до масових конфліктів всередині країни.

Тож менш ніж за тиждень стане зрозуміло, чи потрапила Франція у глибоку політичну кризу, чи ще має шанси її уникнути.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"