Пропаганде ограничат финансирование. Как в ЕС планируют противостоять российской дезинформации

Чи здатний ЄС покласти край російській пропаганді?

Це питання стає особливо актуальним, зважаючи на те, що серед обмежувальних заходів, запроваджених ЄС в рамках нещодавно прийнятого 14-го пакета санкцій, знайшлося місце й "забороні на прийняття політичними партіями, фондами, альянсами, неурядовими організаціями, включаючи аналітичні центри та постачальників медіапослуг у Союзі, фінансування, пожертвувань або будь-яких інших економічних вигод чи підтримки з боку Росії, прямо чи опосередковано".

Як зазначається, такі обмеження були запроваджені, зважаючи на "постійні спроби РФ втручатися в демократичні процеси та підривати демократичні основи" Європейського Союзу, вдаючись, серед іншого, до кампаній впливу та поширення дезінформації.  

Діяльність агентів впливу РФ в інших країнах не є чимось новим. Західним країнам вона відома ще з часів холодної війни, але протидіяти їй в рамках демократичної системи дуже складно.

Свобода слова та повага до прав громадян лишаються стовпами, на яких базується європейська демократія, адже вони дозволяють критику рішень влади, що необхідно, щоб вона не втрачала зв’язок з реальністю, а також вільний обмін думками для пошуку прийнятних для суспільства рішень.

За цього підходу неприйнятною (за дуже рідкісними винятками) є заборона будь-якої точки зору та висловлювань. Так само неприйнятно розслідувати джерела доходів або перехоплювати приватні повідомлення, якщо людина не робить кримінальних дій.

Саме цією свободою і користуються агенти впливу, публічно просуваючи російські наративи або створюючи приводи для російських пропагандистів.

Робота над помилками

Широко відомими є факти російського фінансування ультраправих сил в Європі, які просувають антидемократичні ідеї. Швидше за все, воно є одним з факторів, що дозволяють цим силам набувати ваги та впливу в європейській політиці.

Крім того, журналістське розслідування, базоване на витоку електронної пошті організаторів кампанії впливу, продемонструвало, що ці сили потім використовувалися для просування російських інтересів у формуванні європейської політики щодо окупованих територій України.

Росіяни не лише організували мережу аналітиків та журналістів, але й просували резолюції в місцевих радах, оплачували поїздки представників цих політичних сил на окуповані території України з метою легітимізації анексії.

ЄС і раніше намагався обмежувати російський вплив за допомогою санкцій.

У липні 2023 року до його списків було внесено двох громадян РФ – засновника московської компанії "Агентство Соціального Проєктування" Ілью Гамбашидзе і генерального директора і нинішнього власника російської компанії Group Structura LLC Ніколая Тупікіна.

Їх звинувачують у наданні послуг російській владі у зв'язку з "іноземною кампанією зловмисного впливу", яка відома в Європі під назвою Doppelgänger. У березні 2024 ці двоє осіб та їхній бізнес потрапили до санкційних списків США.

Попри це, кампанія продовжує своє існування, отже, персональні санкції проти громадян РФ та їхнього бізнесу виявилися неефективними. Ці особи знаходяться на території РФ, і вільний доступ до інтернету, через який здійснюється кампанія, не перекривається фінансовими обмеженнями для них. 

Широка заборона на отримання фінансування з російських джерел, запроваджена ЄС у червні, виглядає більш ефективним рішенням, яке позбавлятиме ресурсів саме агентів впливу. 

Адже йдеться про тих, хто перебуває всередині європейських країн, а отже, в компетенції європейських правоохоронних органів. 

При цьому режим дозволяє робити винятки, якщо буде доведено, що російські гроші не підуть на фінансування зловмисного впливу або дезінформації.

Складнощі реалізації

Рішення щодо обмежувальних заходів – лише перший крок. Чи досягнуть вони своєї мети, багато в чому залежатиме від їх застосування.

А ось з цим в ЄС можуть виникати складнощі.

У той час як рішення щодо запровадження обмежень приймають на центральному рівні в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, стежити за дотриманням режиму санкцій мають країни-члени на національному рівні.

А серед них на сьогодні існують значні розбіжності як у законодавстві, так і у повноваженнях державних органів, відповідальних за такий контроль. 

У намаганні уніфікувати запровадження санкцій та зменшити перекоси на ринку, до яких призводить їх нерівномірне запровадження, у квітні 2024 року ЕС прийняв Директиву № 2024/1226, яка визначає, що є кримінальним злочином, та покарання за порушення обмежувальних заходів Європейського Союзу. Директива набула чинності 14 травня 2024 року і має бути запроваджена до законодавства країн-членів до 20 травня 2025 року.

Щонайменше до того часу підходи різних країн залишатимуться неоднорідними.

Але й після того результат залежатиме від ефективності адміністративної та правоохоронної системи.

Але у нього рішення є ще один недолік. Концентруючись на російському впливі, європейці випускають з виду той факт, що російські та китайські наративи щодо війни в Україні переважно збігаються.

Натомість на китайські джерела у ЄС заборони відсутні.

Яка різниця з українським підходом

Україна першою почала застосовувати санкції для боротьби з російським втручанням через агентів впливу.

Яскравим прикладом є заборона так званих "каналів Медведчука". На початку лютого 2021 року президент Зеленський своїм указом затвердив рішення РНБО щодо запровадження санкцій проти телеканалів 112, ZIK та NewsOne, які були власністю народного депутата фракції ОПЗЖ Тараса Козака.

Тоді прессекретарка президента Юлія Мендель пояснила, що заборона була мотивована відходом від журналістських стандартів та перетворенням цих каналів на рупори російської пропаганди. Вона також наголосила, що російське фінансування каналів було підтверджено.

Як бачимо, мета і мотиви запровадження європейських та українських санкцій однакові.

Проте є різниця у ставленні до фундаментальних прав людини.

Вивчивши, як саме реалізується загроза, європейські чиновники заборонили отримувати фінансування з російських джерел. У подальшому європейські правоохоронці за результатами розслідування та судового розгляду будуть притягати до відповідальності порушників чітко встановленої заборони.

В Україні ж на момент запровадження санкцій проти Козака не було заборони на фінансування з РФ.

Отже, з юридичної точки зору незрозуміло, що порушив власник цих каналів. А якби заборона існувала, порушення, що становить загрозу нацбезпеці, мало б розглядатися в рамках кримінального процесу, адже пан Козак є громадянином України.

Його ж внесли до санкційного списку та позбавили широкого кола прав без слідства та розгляду в суді.  

І хоча з "каналами Медведчука" мало хто сумнівався у необхідності обмежувальних заходів, такий підхід є проблематичним з точки зору верховенства права.

І це може не лише стати причиною для позову до Європейського суду з прав людини щодо відновлення порушених прав, а й бути проблемою на шляху України до ЄС.

* * * * *

Підсумовуючи, можна сказати, що ЄС знайшов механізм, який дозволить обмежити діяльність агентів російського впливу, не порушуючи фундаментальних прав та свобод громадян Євросоюзу.

Як і з будь-яким рішенням, результати залежатимуть і від ефективності його виконання – і з цим можливі проблеми.

Разом з тим запровадження обмежень лише щодо російських джерел фінансування не дозволяє поширювати цей механізм на інших міжнародних гравців, які також вдаються до політичної війни проти ЄС та Заходу.

Україні було б варто придивитися до запропонованого механізму та адаптувати його до своєї санкційної політики, щоб уникнути можливих складнощів на шляху до ЄС.  

Авторка: Юлія Каздобіна,

Рада зовнішньої політики "Українська призма", Stockholm Center for Eastern European Studies