Эмоции против стратегических интересов: взгляд из Польши на развитие отношений с Украиной

"Україну не можна прийняти до Європейського Союзу, доки Варшава і Київ не вирішать питання Волинської різанини", – заявив нещодавно в телевізійному інтерв’ю віцепрем’єр-міністр Польщі Владислав Косіняк-Камиш.

Своєю чергою Сейм Польщі 26 липня на останньому перед канікулами засіданні прийняв постанову "про вшанування 81-ї річниці злочину геноциду, вчиненого проти поляків українськими націоналістами".

Історія знову починає тиснути на польсько-українські відносини?

Ця тема нещодавно піднімалася "Європейською правдою". Автор статті Юрій Панченко точно показав складність нинішньої політики в Польщі та вплив цієї складності на польсько-українські відносини.  

Не буду повторювати аргументи з цього тексту, але зверну увагу на деякі нюанси, які українським спостерігачам складніше вловити.

У що грає ПСЛ?

Перш за все, варто погодитися із тезою, що у Польщі зараз немає ознак того, що невирішені історичні питання раптом повернуться на передову політику і зможуть визначити такі стратегічні питання, як згоду Польщі на вступ України до Європейського Союзу.

Більш того, вже цитована заява Косіняка-Камиша не викликала ширших суспільних емоцій. Політичні оглядачі зазначали, що лідер Польської селянської партії (ПСЛ) використовує риторику, яка має на меті не лише консолідувати електорат його партії, а й охопити частину електорату інших правих партій: "Права і Справедливості" та "Конфедерації".

Пам'ять про Волинь входить до переліку питань, важливих для правого електорату. Серед інших питань: ставлення до абортів, церкви, національних традицій, ЛГБТК+ меншини, міграції та ситуації на польсько-білоруському кордоні.

Тож варто погодитися, саме це зумовлює заяви та рішення лідера ПСЛ та інших політиків цієї партії щодо, наприклад, декриміналізації абортів і цивільного партнерства.

У цих питаннях "селяни" чітко дистанціюються від інших партій, що утворюють керівну коаліцію в Польщі, що надзвичайно ускладнює виконання передвиборчих обіцянок, які принесли перемогу продемократичним силам на виборах 15 жовтня.

Чи принесе ця гра результат, на який сподівається Косіняк-Камиш?

Наразі невідомо. Натомість відомо, однак, що тема історичної політики та пам’яті про Волинську трагедію в ній не відіграє принципової ролі. Про це свідчить не лише відсутність ширшого резонансу на слова лідера ПСЛ.

А ще менший резонанс викликали постанови Сейму "щодо вшанування 81-х роковин злочину геноциду, вчиненого проти поляків українськими націоналістами".

І це при тому, що винесений на обговорення нардепами "Право і справедливості", резолюція була схвалена 427 голосами за 434 присутніх під час голосування.

Що важливо для поляків?

Нещодавня резолюція нагадує польські аргументи щодо подій на Волині та демонструє, що цей етап польсько-української історії ще далеко не закритий.

Крім того, результати голосування показують, що це також є предметом широкого консенсусу в Польщі – польське суспільство вимагає і вимагатиме повного пояснення в історичному та політичному аспектах.

Проте, хоч це з’ясування займе багато часу, не може чекати найголовніше – гідне вшанування пам’яті загиблих. Отже, ключовим питанням для польської сторони є питання ексгумації, ідентифікації та поховання останків жертв.

Швидке вирішення цієї проблеми Києвом стало б важливим жестом для Польщі.

Натомість незрозуміле для польської громадськості блокування ексгумаційних робіт лише підживлює спроби нагнітання напруги у взаєминах (за домовленостю президентів України та Польщі скасуванню мораторію має передувати відновлення зруйнованої поховальної плити на горі Монастир – Ред.).

Це слід пам’ятати, навіть якщо питання Волинської трагедії зараз не викликає в Польщі великих суспільних емоцій.

Важливі рішення та жести в цьому питанні з української сторони не лише допомогли б пом’якшити напругу, що випливає з трагічної історії, але також були б позитивним капіталом, корисним для усунення потенційної напруги в інших сферах польсько-українських відносин.

Тут варто нагадати, що відсутність чіткого прогресу у справі Волині та ексгумації стала причиною звинувачень політичних оглядачів на адресу президента Анджея Дуди у 2023 році у зв’язку з 80-річчям трагедії.

Саме тоді з’явилися аргументи про "українську невдячність" за допомогу, яку Польща надала Україні з початку повномасштабного вторгнення РФ.

Незмінна стратегія

За останній рік в Польщі змінився уряд, хоча президент залишився той самий. Проте що за цей рік змінилося в польсько-українських відносинах?

Стратегічно проукраїнський курс зберігається, про що нагадав посол Василь Зварич в інтерв’ю "Укрінформу", в якому підсумовував свою місію у Варшаві.

Він згадав 44 пакети військової допомоги, надані Польщею від початку повномасштабного російського вторгнення. До цього варто додати  угоду про взаємні гарантії безпеки, підписану 8 липня у Варшаві, а також останній, 45-й пакет військової допомоги для ЗСУ.

Проте зміна влади в Польщі спричинила суттєву зміну стратегічного значення – новий уряд є відверто проєвропейським.

Крім того, успіх на виборах і перемога над популістами дають прем’єр-міністру Дональду Туску та Польщі особливий мандат у європейській політиці. Цей мандат був посилений після виборів до Європарламенту, коли послабилися позиції Емманюеля Макрона та Олафа Шольца.

"Громадянська коаліція", політична сила Туска, наразі є не лише найбільшою всередині польсьокої коаліції, але й другим за кількістю депутатів об'єднанням в Європейській народній партії, провідній групі Європейського парламенту.

Це зростання важливості було помітно під час переговорів щодо найважливіших позицій в Європейському Союзі – Дональд Туск був переговірником від ЄНП.

Яким буде остаточний розподіл позицій в Єврокомісії, поки що невідомо.

Але дуже ймовірно, що питання розширення ЄС увійде у сферу компетенції Польщі.

Якщо це станеться, це матиме прямий вплив не лише на двосторонні україно-польські відносини, а й на європейське майбутнє України.

Питання в тому, чи можуть якісь аспекти взаємовідносин у цьому майбутньому бути шкідливими?

Загрози відносинам

Відповідь на це питання ми отримали на зламі 2023-2024 років, коли спочатку перевізники, а потім і фермери заблокували прикордонні переходи між Польщею та Україною.

Як вже писалося, хоч наслідки блокади виявилися болючими для України (але і для Польщі також), вони не означають повороту польської стратегії щодо України.

Однак неспроможність польського уряду швидко вирішити проблему показала, наскільки важливо знати контекст поточної внутрішньої політики.

У згаданому вище інтерв'ю посол Василь Зварич аналізує цю кризу, показуючи, що обидві сторони зробили багато помилок.

Ціна цих помилок вимірюється не тільки економічними втратами чи зниженням ефективності поставок на фронт.

В очах українського суспільства Польща втратила імідж найміцнішої опори під час війни. Як показує дослідження Європейської ради з зовнішніх відносин, опубліковане в червні цього року, Польща за рівнем довіри опустилася нижче Німеччини та Франції, тоді як лідерами довіри є Литва, Велика Британія та США. Українські дослідження також показують подібні зміни настроїв.

Зменшився капітал українського визнання, напрацьований у перші місяці війни.

Це велика втрата, але важливіше те, що в Польщі підтримка України не просто залишається високою, але є одією з найвищих серед європейських країн.

Переважна більшість поляків (на відміну, наприклад, від італійців, болгар чи греків) не сумніваються, що Україні потрібно постачати зброю та боєприпаси (66% респондентів).

А в Польщі (і лише в Естонії та у Швеції, згідно з опитуваннями) віра в те, що Україна переможе, переважує віру в те, що Росія виграє війну.

Таким чином, уряд Польщі все ще має високу публічну легітимність своєї проукраїнської політики, як на двосторонній, так і на міжнародній арені: на форумах Європейського Союзу та НАТО.

Проте загрози, звичайно, не зникли. Про це сенатор Богдан Кліх сигналізував під час Форуму Україна-Польща, організованого Міжнародним фондом "Відродження" та Фондом ім. Стефана Баторія у Львові в червні цього року.

Розширення Європейського Союзу, а особливо вступ України, вимагатиме змін у найважливіших європейських політиках – Спільній аграрній політиці та політиці згуртованості.

Якщо наслідком розширення стане погіршення статусу Польщі в Європейському Союзі, наприклад, зміна категорії з одержувача структурних фондів на нетто-платника, можна очікувати політичної напруги.

Опір реальності

Іншими словами, процес розширення оцінюватиметься як у стратегічному вимірі, так і як процес геостратегічного значення, що розширює простір безпеки, процвітання та стабільності (як це можна прочитати у Стратегічній програмі ЄС на 2024-2029 роки).

Однак, зважаючи на логіку національної політики, її також будуть оцінювати з погляду економічних інтересів і політичних витрат.

І не можна виключити, що за певних обставин цей вимір затьмарить стратегічну перспективу.

Знаючи це, ми повинні разом готувати різні сценарії, щоб не бути застигнутими зненацька, коли у відносинах між нашими країнами виникнуть нові проблеми, викликані групами інтересів або спровоковані агентами Москви.

Найголовніше – правильно інтерпретувати як заяви, так і рішення політиків, правильно розуміти стан суспільних настроїв.

Підсумовуючи, польсько-українські відносини ґрунтуються на міцній основі розуміння їх стратегічної важливості, а разом із тим – важливості українського опору російській агресії.

Польща, як країна Європейського Союзу та НАТО, поділяє висновки останнього саміту НАТО у Вашингтоні та домовленості червневої Європейської ради, що відкриває новий інституційний цикл у ЄС.

Вони чітко стверджують, що Україна вже є частиною євроатлантичного геостратегічного простору, що російська агресія проти України – це війна, оголошена Європі, і від результату війни залежить майбутня архітектура європейської та глобальної безпеки.

Проте ці сильні твердження не скасовують реальність, яка часто визначається набагато меншими питаннями та проблемами.

Адже якщо вам бракує здатності розпізнавати та вирішувати поточні проблеми, навіть найкращі стратегії можуть виявитися безсилими.

Автор: Едвін Бендик,

президент Фундації Стефана Баторія (Варшава)