Шпионов за заложников: почему исторический обмен между РФ и Западом не обойдет и Украину

Ця подія змусила згадати часи холодної війни між Заходом та СРСР. 1 серпня Росія і країни Заходу провели великий обмін ув'язненими, який став наймасштабнішим з часів Радянського Союзу. 

Москва віддала 16 ув'язнених, серед яких виявилися і громадяни західних країн, і російські політв'язні, а натомість отримала 8 своїх – шпигунів, шахраїв і навіть одного найманого вбивцю та двох дітей шпигунського подружжя.

"Європейська правда" пояснює, як готувався обмін, кого звільнили та якими є ключові деталі угоди між РФ та Заходом.

А разом із тим, важливо розуміти, чи матиме цей обмін наслідки для України, і до чого тепер треба готуватися Києву. 

Не перший, але найбільший

Перш за все, обміни росіян, які вчиняли злочини на Заході, у тому числі в США (імовірно, за наказом Москви), на американських громадян, у тому числі тих, яких вважали безпідставно заарештованими – відбувалися і раніше. Тож така "торгівля заручниками" задля звільнення одіозних проурядових злочинців для РФ не в новинку.

Найсвіжіший приклад – у грудні 2022 року Росія віддала американську баскетболістку Бріттні Грайнер, засуджену в Росії за звинуваченням у контрабанді наркотиків. Американська сторона натомість була змушена видати російського "торговця смертю" Віктора Бута, який відбував покарання у США за незаконну торгівлю зброєю та підтримку тероризму. 

Перед цим у квітні 2022 року американця Тревора Ріда, засудженого до 9 років колонії за напад на поліцейських, довелось міняти на російського льотчика Константіна Ярошенка, який займався контрабандою кокаїну.

Проте нинішній обмін від початку обіцяв стати особливим. 

Переговори про окремих ув’язнених між Росією і Заходом йшли різними каналами вже кілька років. Зокрема, Штати були зацікавлені у звільненні колишнього морського піхотинця Пола Вілана, затриманого у РФ ще у 2018 році. А з березня минулого року до пріоритетів Вашингтона додався і журналіст Wall Street Journal Еван Гершкович. 

Обмін обговорювали давно і декілька разів він зривався. Зокрема, як згодом розповів радник Байдена з питань національної безпеки Джейк Салліван, раніше США "разом із партнерами працювали над угодою, яка б стосувалась Алексєя Навального".

Своєю чергою, для Кремля найбільш принциповим завданням було звільнення вбивці.

Йдеться про Вадима Красікова, ймовірного офіцера загону спецпризначення ФСБ Росії "Вимпєл". 

Красіков був затриманий у 2019 році у Берліні після вбивства ним Зелімхана Хангошвілі – чеченця грузинського походження, який воював проти Росії як під час Другої чеченської війни, так і під час російсько-грузинської війни 2008 року. 

Про важливість Красікова для Кремля свідчить той факт, що про бажання його обміняти Путін не раз заявляв публічно, а під час відомого інтерв'ю телепропагандисту Такеру Карлсону говорив про можливість обміну кілера-"патріота" на Гершковича.   

Втім, обмін полоненими виявився набагато масштабнішим.  

За даними журналістів, Державний департамент укомплектував цілий офіс з приблизно двох десятків співробітників, які літали по Європі та Близькому Сходу, вивчаючи можливості обміну для якомога більшої кількості утримуваних Кремлем заручників.

Як повідомляють ЗМІ, обміну передували місяці перемовин між усіма зацікавленими сторонами. Зокрема, за даними WSJ, представники Білого дому, американські дипломати і співробітники ЦРУ об'їздили Європу і Близький Схід у пошуках дружніх урядів, готових звільнити ув'язнених росіян, в обмін на американців, утримуваних Кремлем.

Зокрема, як зазначає Wall Street Journal, в межах зусиль зі звільнення в’язнів президент США Джо Байден 21 червня особисто телефонував словенському прем’єру Роберту Голобу, щоб домогтися помилування засудженого у цій країні подружжя російських шпигунів Анни і Артема Дульцевих.

Останні під виглядом подружжя з Аргентини прибули до Любляни, щоб працювати у штаб-квартирі Європейського агентства зі взаємодії регуляторів енергетики. 

Німецький виклик

Проте ключовим викликом була необхідність домовитися із Німеччиною, адже саме там вчинив злочин і відбував ув’язнення російський урядовий кілер Красіков. 

Для Берліна були необхідні серйозні мотиви, щоби випустити на свободу людину, що на вулиці німецької столиці розстріляла біженця, який юридично перебував під захистом німецької держави. І ці аргументи мали б задовольнити не тільки владу, а й суспільство Німеччини. Звільнення Гершковича таким точно не є.

Дуже схоже, що погодитися на амністію кілера, що отримав довічне ув'язнення, німців переконав розстрільний вирок, ухвалений Білоруссю щодо громадянина Німеччини Ріко Крігера – нібито через роботу на "українські спецслужби".

Історія із Крігером – найбільш загадкова. 

Про німця, затриманого у Білорусі, стало відомо вже після того, як його засудили до найвищого покарання. Деталі звинувачення проти нього офіційний Мінськ не оприлюднює; також не було повідомлень про його затримання, хоча білоруські спецслужби зазвичай радо повідомляють про подібні успіхи у "розкритті та попередженні" злочинів проти держави.

Це стало підставою для спекуляцій, які наразі неможливо підтвердити або спростувати.

Можливо, німець став випадковим заручником, якого засудили до страти саме для того, щоб натиснути на Берлін.

І німецька влада дійсно не могла це проігнорувати.

"Зацікавленість держави у виконанні тюремного покарання засудженого злочинця була нівельована свободою, фізичним благополуччям і – в деяких випадках – життям невинних людей, ув'язнених в Росії", – згодом пояснив згоду на обмін речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт.

До речі, саме із цим в’язнем були пов’язані перші публічні прояви підготовки до великого обміну ув’язненими, адже 30 липня самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко несподівано оголосив, що вирішив помилувати Ріко Крігера. 

Дії білоруської влади пояснили "злив" інформації до західних медіа про те, що німецький громадянин може стати предметом певного обміну ув'язненими, в якому братимуть участь не тільки Німеччина і Білорусь, а й Росія і США.

Великий обмін

На момент помилування Крігера всі деталі були узгоджені і процес почався одночасно у кількох країнах.

Наступного дня стало відомо, що у Словенії завершили суд над Дульцевими. Загальний термін ув’язнення для подружжя судді визначили як рік і сім місяців – приблизно стільки ж, скільки вони пробули під вартою в Словенії. Таким чином, після суду вони опинились на волі. Звісно ж, ніхто не визнає, що суд у державі-члені ЄС визначав покарання, виходячи з політичних міркувань, але повірити у настільки випадкове співпадіння також непросто.

Одночасно почали з’являтися повідомлення про те, що з російських в’язниць масово зникають ув’язнені, яких засудили за політичними статтями. Зокрема, адвокати Вілана, Гершковича та російського дисидента Владіміра Кара-Мурзи повідомили, що їхні підзахисні зникли з поля зору.

Правозахисники відразу припустили, що одночасне вивезення такої кількості засуджених за політичними статтями може бути підготовкою до їхнього групового обміну. 

На цьому тлі в РФ помітили підозрілу активність спецбортів авіазагону "Россия", який перевозить посадовців і представників спецслужб. ЗМІ з’ясували, що останніми днями ці літаки літали в регіони, де відбували покарання зниклі ув'язнені, а після поверталися до Москви. 

Тим часом російські пропагандистські ЗМІ з’ясували, що з публічної електронної бази даних Федерального бюро в'язниць США, що дає змогу встановити місце тримання під вартою ув'язнених, зникли відомості про низку засуджених росіян.

Все це свідчило про те, що обмін відбудеться дуже скоро.

Зустріч в Анкарі

У четвер, 1 серпня, низка ЗМІ повідомили, що Еван Гершкович і Пол Вілан вже перебувають на шляху до місця обміну за межами Росії.

Як з’ясувалось згодом, обмін відбувався в аеропорту Есенбога, що на північний схід від турецької столиці Анкари. В ньому брали участь США, Німеччина, Польща, Словенія, Норвегія з боку Заходу, з іншого – Росія та залежна від неї Білорусь. 

Туреччина ж взяла на себе роль посередника.

Згодом у турецькій розвідці заявляли, що координували процес і його безпеку. 

Тоді ж стало відомо, що сумарно з обох сторін до списку на обмін увійшли прізвища 26 людей. 

Німеччині передали щонайменше 13 політичних в'язнів – у тому числі росіян, які утримувались російським режимом. Ще троє ексв’язнів, що мають американське громадянство, попрямували до США. Росія ж отримала 10 людей – двох дітей та 8 дорослих, переважно тих, що мають доведені зв'язки зі спецслужбами. 

У переліку тих, кого віддав Кремль, окрім згаданого вище німця Крігера та громадян США Гершковича і Вілана, у списку також опинилися ще кілька громадян Німеччини: юрист з подвійним російсько-німецьким підданством Герман Мойжес, засуджений за "держзраду", підліток Кевін Лік, Демурі Воронін (обидва – також мають два громадянства), а також німець Патрік Шебель, якого затримали в пітерському аеропорту "Внуково" через шість мармеладок, у складі яких експерти виявили марихуану.

Крім них, у російському списку на обмін опинилась журналістка "Радіо Свобода" Алсу Курмашева, яка має громадянства РФ і США, – її заарештували в Казані наприкінці жовтня 2023 року за звинуваченням у невиконанні обов'язків "іноземного агента".

Також вийшов на свободу російський опозиціонер Владімір Кара-Мурза, який має британсько-російське громадянство і є власником грін-карти. 

В список на обмін попали також політик Ілля Яшин, ексглава організації "Открытая Россия" Андрєй Півоваров, художниця Александра Скочиленко, правозахисник Олег Орлов, колишні активісти штабу Алексєя Навального.

Росія ж в рамках обміну, крім Красікова та подружжя Дульцевих, отримала кількох засуджених за злочини, у тому числі за шпигунство.

Це, зокрема, агент ГРУ Павєл Рубцов, який видавав себе за іспанського журналіста Пабло Гонсалеса. 27 лютого 2022 року його затримали на польсько-українському кордоні і звинуватили у шпигунстві на користь Росії. Серед іншого Гонсалес збирав інформацію в Україні та втирався в довіру до російських опозиціонерів. 

Також РФ отримала засудженого у США до 27 років за шахрайство хакера Романа Селезньова, бізнесмена Владислава Клюшина, який займався фінансовими махінаціями і відбував термін у США, агента Михаїла Мікушина, який працював у норвезькому Арктичному університеті Тромсе і видавав себе за професора із Бразилії, а також Вадима Конощонока, який контрабандним шляхом постачав з Естонії до РФ товари подвійного призначення, поки його не затримали, а згодом екстрадували до США.

Також серед 10 обміняних осіб є двоє неповнолітніх дітей подружжя Дульцевих.

Нагорода від Путіна та козир для Гарріс

Надзвичайно показовий момент – зустрічати звільнених російських шпигунів в аеропорт прибув особисто Путін. 

Понад те, російський правитель оголосив, що всі учасники обміну, що повернулися до РФ, будуть нагороджені державними нагородами "за вірність присязі" – тим самим підтвердивши, що всі вони вчиняли злочини на Заході за вказівкою Росії, як відряджені від спецслужб. 

На Заході новина про повернення засуджених у РФ іноземців та звільнення представників опозиції викликала переважно схвалення, але зовсім без того захвату, який ми побачили в Росії. 

Загалом Кремль отримав у цій історії більше бонусів. 

Передусім через те, що Росія довела здатність витягти з-за ґрат своїх, якщо вони за вказівкою влади вчиняють навіть найтяжчі кримінальні злочини, аж до вбивства. Навіть якщо для цього доведеться взяти в заручники групу іноземців, що опинилися на території РФ, або й опозиційно налаштованих росіян.

А на додаток, цей обмін у майбутньому може знову стати інструментом у гібридній війні із Заходом – для цього РФ підживлюватиме суперечки щодо обгрунтованості такого кроку. 

Так, німецькі ЗМІ вже повідомляють, що в уряді та правоохоронних органах Німеччини є невдоволення звільненням Красікова. У німецькій прокуратурі вважають, що рішення про звільнення кілера не врахувало інтересів родичів вбитого ним польового чеченського командира, та що Владімір Путін отримав забагато.

Втім, обмін став дипломатичною перемогою Джо Байдена, а заодно новим козирем у рамках виборчої кампанії Камали Гарріс. До речі, Байден і Гарріс також особисто зустріли на військовій авіабазі Ендрюс, поблизу Вашингтона, літак зі звільненими американцями.

"Деякі з цих жінок і чоловіків роками несправедливо утримувалися у в’язниці. Усі вони пережили неймовірні страждання і невизначеність. Сьогодні їхні страждання закінчилися", – заявив президент США.

А на додаток у Білому домі поспішили повідомити журналістам, що Гарріс особисто брала участь у переговорах із союзниками щодо обміну. Виявилося, втім, що йдеться про давнішній епізод цих переговорів, після якого зрушень не відбулося – але в адміністрації США вирішили використати це, щоби прив’язати кандидатку від Демпартії до події, яку Білий дім вважає успішною. 

Так, посадовець Білого дому розповів медіа, що під час Мюнхенської безпекової конференції віцепрезидентка приватно зустрічалась з канцлером Німеччини Шольцом і словенським прем’єром Голобом, намагаючись переконати їх погодитися на обмін.

"Потепління", як за холодної війни

Ще одна особливість цієї події – те, що Путін вперше погодився включити в обмін із державами Заходу людей виключно із російським громадянством – практика, що веде свої корені з часів СРСР.

Цікава деталь – на опублікованих російськими пропагандистськими агентствами відео немає російських опозиціонерів. Таке враження, що Росія віддала лише громадян інших країн. Втім, мейнстрімні прокремлівські російські медіа цей факт не зважилися приховувати.

І нарешті, про наслідки цього обміну для України.

Хоч наша країна напряму не брала участь у цьому обміні, та те, що він відбувся, може посилити голоси прихильників якнайшвидшого початку мирних переговорів. Мовляв, подивіться, Путін показав свою договороздатність, тож давайте домовлятися із ним і щодо миру. 

А на те, що Росія дорогою до цього обміну, імовірно, "брала заручників", для посилення своїх переговорних позицій – прихильники "потепління" напевно закриватимуть очі.

Утім, у Білому домі цю ідею не підтримують.

Там вже зіграли на випередження, заявивши, що переговори з Росією про обмін ув’язнених та будь-які потенційні переговори стосовно війни в Україні ніяк не пов’язані між собою.

"Для нас вони перебувають у різних площинах", – підкреслив Джейк Салліван.

Але треба бути готовими до того, що і ці слова почують далеко не всі лобісти умиротворення Росії. 

Авторка: Ірина Кутєлєва,

журналістка "Європейської правди"