"Мне нравится повторять эту сладкую фразу – территория России, оккупированная ВСУ"

Сергій Сумлєнний – німецький експерт російського походження, який тривалий час жив у Києві та вивчив українську мову.

Зараз, під час повномасштабної війни, очолюваний Сергієм Ініціативний центр "Європейська стійкість" системно допомагає ЗСУ, а сам він регулярно відвозить на фронт дрони, куплені на донати німецьких благодійників. Під час останньої поїздки він відвідав також Суджу та підконтрольну ЗСУ частину Курщини і вже після того завітав до "Європейської правди".

Ми поговорили про те, як наступ української армії на РФ здійснив революцію у сприйнятті війни німецькими політиками; про його враження від поїздки; про звинувачення на адресу українців у підриві "Північних потоків", а також про реальні причини проблем з німецькою оборонною допомогою.

Це розмова вийшла дуже яскрава, і ми радимо продивитися або прослухати її саме у відеоверсії на нашому youtube-каналі.

А якщо вам все одно більше до вподоби читання – ми записали також найважливіші тези нашого гостя у текстовому форматі.

Про "червоні лінії" Заходу після операції на Курщині

Порушена "найчервоніша" з усіх "червоних ліній": українці перейшли кордон і захопили частину російської території.

Я дві доби тому також був у Курській області, й насправді мені дуже подобається вимовляти цю абсолютно солодку фразу: "територія Росії, окупована українськими Збройними силами".

Хто би міг собі уявити два роки тому, чи п'ять, чи десять років тому, що механізовані бригади ЗСУ будуть виконувати обов’язки окупаційної влади на захоплених територіях Росії, і причому їхні дії відповідатимуть міжнародному праву та міжнародному гуманітарному праву!

Я коротко розповім про враження від відвідин Курщини.

Цих вражень багато, і вони всі дуже позитивні.

По-перше, видно рух величезної кількості української техніки та військових – за кілька годин я бачив кількасот одиниць бронетехніки. Рух артилерії, удари "Хаймарсами".

При цьому військові, які там працюють – дуже спокійні і позитивно налаштовані.

Я у своєму житті багато разів проїздив блокпости, і завжди видно, чи нервують на них військові, чи ні. Коли військові нервують і перехід блокпоста неприємний, то це завжди ознака, що в них справи кепські. А коли вони спокійні, коли посміхаються, і навіть коли ретельно все перевіряють – то це відбувається без нервів, і їм можна пояснити, що ти хочеш робити – то це ознака того, що вони відчувають свою силу і впевненість.

Також на Курщині усі військові, з якими я спілкувався, ділилися враженнями, що зараз відбувається щось дуже важливе для них. Мені здається, що бойові дії на території Росії є для них певним відновленням справедливості за вторгнення в Україну.

Крім того, контрнаступ ЗСУ у Донецькій, Луганській, Запорізькій чи Херсонській областях все одне знищує українські мости, дороги, будинки. А бойові дії на Курщині – це зовсім інше! Зруйнували ще три мости? Та нехай палають!

Ще одне враження – контраст між Сумщиною і Курщиною. На українському боці – багато оборонних споруд, лінії дотів, капонірів, протитанкові лінії тощо. А перетинаєш кордон Росії – і нічого цього немає. Відчуття таке, що вони тупо вкрали всі кошти, виділені на облаштування захисту.

Але я повернуся до питання "червоних ліній" Росії.

Один з позитивних наслідків цієї операції: світ побачив, що цих ліній не існує!

Тому в Німеччині (якщо не брати до уваги проросійських політиків) немає жодних негативних відгуків про цю операцію.

Я пам’ятаю, який був скандал, коли Російський добровольчий корпус зайшов на Білгородщину, і з’явилися лише непідтверджені чутки, нібито вони використали американській Humvee під час цього рейду.

А зараз усі офіційно визнають, що бригади ЗСУ зайшли на територію Росії і використовують там майже виключно західну техніку.

Все, що я бачив на Курщині (хіба що крім танків) – це західна техніка. І ми не чуємо жодного обурення Заходу!

Про те, що змінило думку Берліна під час курської операції

ЗСУ також використовують на Курщині техніку з Німеччини.

Маркуса Фабера, голову оборонного комітету Бундестагу, днями запитали: що ви думаєте про те, що німецькі танки їздять Росією?

Його відповідь: по-перше, це не німецькі, а українські танки, тому що ми їх вже передали ЗСУ. А по-друге, 24 лютого 2022 року Росія, здійснивши повномасштабний напад на Україну, перетворила всю свою територію на легітимну зону воєнних дій. Тож це справа українців, як використати свою українську зброю, навіть якщо вона надана Німеччиною.

Тобто є абсолютно чіткий дозвіл.

Чому відбулася ця зміна? А тому що українці створили нову реальність!

Насправді так відбувається щоразу. Спочатку українцям не дозволяють щось робити; пояснюють, що їхні дії призведуть до катастрофи; потім українці все одно роблять те, що хотіли, і виявляється, що катастрофи не сталося; і вже тоді всі у Берліні вдають, що так і мало бути.

Але цей сценарій можливий лише там, де для зміни реальності не потрібні якісь дії з боку німецького уряду. Там, де українці можуть змінити її самі.

І тому навіть руйнування цих "червоних ліній" не розблокувало постачання "Таурусів", бо для цього мають бути дії Шольца, а він на це не готовий.

Про причини проблем з німецькою допомогою Україні

Мене часто питають друзі, чому заяви про можливе зменшення німецької допомоги збіглося з курською операцією, "чи це таке покарання"?

Коротка відповідь: ні, це ніяк не пов'язане з українським наступом. Те, що відбувається – це велика ганьба, але її причиною є не Україна.

Не секрет, що німецький федеральний уряд, який сформувала коаліція з трьох партій – соціал-демократи, ліберали і зелені – вже не перший рік перебуває у кризі. Сумарний рейтинг коаліційних партій – близько 30%. Соціал-демократи (СДПН) на євровиборах 2024 року отримали лише 14% – чи не найгірший результат в історії.

1 вересня відбудуться вибори до земельних парламентів у двох східних землях Німеччини, Саксонії і Тюрингії, і, швидше за все, жодна з цих партій не подолає 5-відсотковий прохідний бар’єр. Але ще гірше те, що найбільшу підтримку, ймовірно, отримає "Альтернатива для Німеччини" (АдН) – проросійська праворадикальна партія, яку не без підстав називають також неонацистською.

22 вересня будуть вибори у ще одному східному регіоні, Бранденбурзі. Там позиції СДПН кращі, але праві радикали все одно сильні.

Також високою є популярність ліворадикальної проросійської і антиукраїнської за риторикою партії "Альянс Сари Вагенкнехт". Її прибічники набирають у цих регіонах 12-14%.

Загалом по Німеччині не все так погано

На Заході країни підтримка радикалів не така висока, а більшість населення живе у західних землях.

Але в уряді відчувають кризу і конвульсивно намагаються переконати виборця, що вони все роблять правильно, і взагалі – що вони хоч щось роблять.

Так в уряді виникла ідея: давайте економити. Мовляв, у країні є економічні проблеми, та й конституція забороняє збільшувати державний борг, тож треба скоротити витрати по всіх міністерствах, а отже, і по Міністерству оборони.

Що скорочуємо в Міноборони? Звісно ж, Україну!

Отже, допомога для України просто опинилася під роздачею, у колективному покаранні всіх міністерств.

А оскільки просто оголосити про припинення допомоги Україні вони не можуть, то пропонують покривати ці витрати з інших джерел, як-от з відсотків від конфіскованих російських активів. Це дає Шольцу можливість і далі оголошувати "про підтримку України, скільки буде потрібно", і водночас – говорити про скорочення витрат на підтримку в 12-14 разів.

Про ставлення у Німеччині до війни та допомоги ЗСУ

Тож влада Німеччини, на жаль, не розуміє, що зменшувати підтримку оборони України неприпустимо.

У головній коаліційній партії, СДПН, багато хто хоче, щоб війна просто закінчилася і можна було повернутися до business as usual з Росією.

У лібералів головна турбота – як на наступних виборах набрати 5% і не вилетіти з парламенту. Їхня ідеологія побудована навколо скорочення витрат держави; бачення, що робити з Росією, у них немає.

І є зелені, що мають два крила – реалісти, які говорять, що Росію треба дотиснути, та лівацьке крило, що не має жодної думки про Росію і бачить усі проблеми світу у кліматі та бідності Глобального Півдня.

Поза урядом головна опозиційна партія – це ХДС, що жорстко критикує федеральний уряд за апатію і недостатню підтримку України. Але тут є проблема: якщо християнські демократи повернуться до влади, їхня риторика може стрімко змінитися, з’явитися "привід бабці Меркель" з бажанням "будувати мости" – ознаки цього вже є перед виборами у східних землях Саксонії та Тюрингії.

Ну і є ще недемократичні партії на кшталт "АдН", про які я взагалі мовчу. Тож політичне поле для України складне.

А от у суспільстві картина – дуже цікава.

Попри риторику уряду, попри всі спроби Шольца підтримувати страхи німецького суспільства, про "червоні лінії", ядерну зброю тощо – 70% німців продовжують підтримувати військову допомогу Україні і близько 40% виступають за її збільшення.

Це багато!

І ми це бачимо, коли збираємо гроші на допомогу ЗСУ, бо коли протягом тижня люди донатять 100 тисяч євро на дрони – то це ознака того, що німецьке суспільство не втомилося від цієї війни.

Люди намагаються компенсувати нерішучість уряду власним внеском в обороноздатність України.

Про "Північні потоки"

Версія про те, що українці нібито підірвали "Північні потоки", звучить від німецьких слідчих не вперше, але досі вона не викликає довіри.

І схоже, що й у німецькій владі не зовсім у неї вірять – бо як інакше пояснити те, що попри ці звинувачення Берлін не робить якихось рухів щодо України, а навпаки – пом’якшує позицію щодо Курщини тощо.

Бо навіть технічно виконати з цієї яхти таке глибоке занурення, та ще й із потребою перевозити сотні кілограм вибухівки – навряд чи можливо.

Натомість у те, що ця яхта була операцією прикриття, я абсолютно можу повірити. Для цього знайшли когось з українськими паспортами (це не складно), ще й український прапор повісили на яхті. Бракувало лише, щоб вони відкрито у радіоефірі сказали: "Володимире Олександровичу, ваше завдання виконане".

Причому відомо, що у той самий час там перебував російський так званий "науковий корабель", що фактично є кораблем розвідуправління Міноборони РФ, на якому є усе необхідне, включаючи підводний човен як штатне обладнання.

У Німеччині часом кажуть, що у росіян не було мотиву підривати свій газогін.

Хоча насправді мотив очевидний.

Та й навіть до підриву "потоків" росіяни декілька разів зупиняли прокачку газу за вигаданими аргументаціями на кшталт поламки турбіни.

Насправді росіяни хотіли, щоб Німеччина залишилась без газу, ціни злетіли у 4-5 разів і німецькі міста опинилися у темряві.

Росіяни хотіли, щоб у Німеччині тисячі розлючених людей вийшли на вулиці, почали палити магазини і поліцейські автівки та вимагати відставки уряду.

І на цьому тлі російська риторика: "Дивіться, Росія хоче миру, а західні уряди готують світову війну".

Мотив Росії – створити енергетичну, економічну, політичну кризу і на цьому тлі скинути німецький уряд та привести до влади проросійські сили. Тобто ці вибухи цілком вкладаються в російський наратив. Але попри це нам пропонують уявити, що Україна робить фантастичну операцію, яка може бути успішною тільки в Голівуді, але не в реальності, і, піднімаючи на яхті український прапор, здійснює таку атаку на інфраструктуру, яка, у разі викриття, загрожує повним припиненням західної підтримки?

Вибачте, я на це не можу купитися.

І я не можу зрозуміти, чому не обговорюється очевидна версія, що росіяни знайшли декількох людей з українськими паспортами, найняли яхту і залишити там сліди вибухівки, щоби зробити для себе алібі.

Про те, як змусити Німеччину повірити у реальність перемоги України

Я думаю, що ця мета буде досягнута вже після перемоги.

Тобто спочатку відкриються нові докази російських злочинів (до прикладу, коли ЗСУ звільнять Маріуполь). Усі говоритимуть, що це шок, це знову вийде на перші шпальти газет.

А вже після перемоги України всі виявляться її великими друзями і згадуватимуть, як вони її підтримували. Навіть ті, хто голосував проти надання "Таурусів".

Українська перемога можлива, і українська перемога буде досягнута – просто це, на жаль, коштуватиме набагато більше життів. І вже після того, як вона станеться, німецькі політики погодяться з тим, що це було можливо.

Але я хочу знову підкреслити: у той самий час у німецькому суспільстві підтримка України залишається стабільно високою. Люди бачать, що їхній уряд не робить достатньо, і питають у нас, що вони можуть зробити для перемоги України.

Записав Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

відео Володимира Олійника