26 "друзей" Урсулы: кто будет руководить в Брюсселе следующие 5 лет и на что рассчитывать Украине

Літо добігає кінця, і це не про сезон відпусток, а про формування нової виконавчої влади Євросоюзу. Крайній термін для визначення кандидатів нових єврокомісарів на посади спливає наприкінці серпня, тож лишилися лічені дні – та попри це, п’ять держав досі не визначилися, кого делегувати до складу Єврокомісії. Цей крайній термін майже напевно буде зірваний, що гальмуватиме увесь процес зміни влади у ЄС.

І навіть коли усі кандидати нарешті будуть затверджені на рівні країн – проблеми не зникнуть. 

По-перше, вже зараз можна стверджувати, що один з ключових принципів формування нової ЄК, публічно оголошений Урсулою фон дер Ляєн, провалився – вона не зможе створити гендерно збалансовану комісію. Зокрема через те, що усі держави-члени проігнорували прохання президентки надати дві кандидатури комісарів і визначили лише одного безальтернативного кандидата.

По-друге, як мінімум один з кандидатів має імідж одіозного – це запропонований Угорщиною Олівер Варгеї, що має системні проблеми у відносинах і з фон дер Ляєн, і з євродепутатами.

Через це не виключено, що Європарламент, який має затвердити новий склад ЄК, відмовиться це робити. У такому разі формування нової Єврокомісії затягнеться.

А для України особливе значення має те, хто отримає повноваження, що найбільше впливатимуть на відносини нашої держави з ЄС та на рух до набуття повноправного членства України в Євросоюзі. 

Що відбувається?

2024 рік – це рік оновлення керівництва Європейського Союзу.

Цей процес офіційно запустили червневі вибори до Європарламенту. Наступним етапом стало змагання за три керівні посади – очільників Єврокомісії, Євроради та дипломатичної служби ЄС. 

Як відомо, президентка ЄК, німкеня Урсула фон дер Ляєн зберегла свою посаду та змогла отримати схвалення Європарламенту, головним дипломатом Союзу стане естонка Кая Каллас (відповідно, Німеччина та Естонія вже заповнили свою квоту в ЄК), а у Європейській раді головуватиме португалець Антоніу Кошта (цей орган не перетинається з ЄК, тому Португалія має додатково призначити комісара за своєю квотою).

Однак процес оновлення Євросоюзу ще далекий від завершення.

В ідеалі нова Єврокомісія, тобто виконавчий орган ЄС, має почати роботу 1 листопада, але цей строк ще може бути перенесений.

Етап, що триває зараз – формування складу ЄК, куди кожна країна делегує одного комісара.

Далі має відбутися розподіл між ними "портфелів", тобто сфер відповідальності. Юридично Урсула фон дер Ляєн може проводити цей розподіл на свій смак, роздаючи повноваження комісарам так, як вона вважає за необхідне. Але на практиці це працює інакше: президентка має вести переговори з країнами та або враховувати їхні побажання, або переконувати їх у тому, що інакше не виходить.

Бо попереду – затвердження складу ЄК депутатами Європарламенту, і успіх цього голосування не гарантований. Зокрема, п’ять років тому, під час формування першої Комісії фон дер Ляєн, кільком країнам довелося змінити кількох кандидатів, які викликали найбільші протести, і у підсумку Комісія почала роботу на місяць пізніше планового терміну. 

Тоді, у 2019-му, свого кандидата мав замінити й уряд Віктора Орбана, бо його перший висуванець виявився аж надто одіозним для схвалення депутатами (ми розповідали про це у статті "Поразка Орбана"). Історія може повторитися і цього разу, бо комісар Олівер Варгеї, якого Орбан висунув на другий термін, також став занадто токсичним для багатьох у Брюсселі. 

У тому числі через його дії на українському напрямку.

Та про це – детальніше далі. А наразі – про очікування, що стосуються нашої держави.

Що важливо для України

Процес призначення комісарів важливий і для України.

Понад те, цього разу він важливіший, ніж будь-коли досі, і для нас певне значення тепер мають усі посади єврокомісарів. Адже попереду на нас чекають переговори про вступ за абсолютно усіма сферами законодавства ЄС. 

Дуже великим є значення керівної європейської трійки, яка вже визначена – Урсули фон дер Ляєн, Каї Каллас і Антоніу Кошти.

Однак і серед членів Єврокомісії, яких ще належить визначити, є ключові для майбутнього України посади.

Це передусім комісар з питань розширення (він має суперважливе значення у процесі вступу України до ЄС; досі цю посаду обіймав угорець Варгеї, до якого лунали звинувачення у свідомому гальмуванні процесу). Також значний перетин із відносинами України та ЄС мають єврокомісари, відповідальні за торгівлю, енергетику, сільське господарство, єврокомісар з питань оборони тощо (до слова, остання посада у ЄК з’явиться вперше). 

Офіційно єврокомісари після свого призначення мають розірвати залежність від держави, яка їх призначила, і надалі не відображають позицію своїх столиць, а діють як незалежні менеджери. 

Реальність, втім, набагато складніша, і національність комісарів нерідко має значення. 

Угорець Олівер Варгеї – наочний приклад цього.

Чи є шанс, що Варгеї, який зараз відповідальний за розширення, збереже цей портфель? 

Коротка відповідь – ні.

У ЄС діє неформальне правило, що навіть у разі, якщо певний політик отримає чергове призначення до складу Єврокомісії, його сфера відповідальності при цьому обов’язково змінюється. І навіть у разі зміни комісара одна країна не повинна відповідати за певний портфель повноважень два терміни поспіль.

Тобто навіть без "обтяжуючих обставин" угорський єврокомісар, хай яким буде його ім’я, у наступні п’ять років не буде відповідальним за розширення, тобто за питання вступу України до ЄС.

Хто може отримати цю посаду?

Ідеальний для України кандидат – литовський експрем’єр та євродепутат Андрюс Кубілюс, один з ключових адвокатів України у минулому скликанні Європарламенту, який хотів би отримати саме цей портфель. Однак шанси на його призначення є дуже низькими. Причина – зовсім не у ставленні до литовського кандидата і навіть не у тому, що його вважають позитивно упередженим до України.

Більшою проблемою є те, що європейську дипслужбу очолить естонка Кая Каллас. А оскільки діяльність комісара з питань сусідства і розширення також пов’язана із зовнішньою політикою, то призначення двох балтійських політиків на обидві ці посади видається малоімовірним.

Утім, є сподівання, що попри це портфель розширення все одно отримає хтось зі східноєвропейських комісарів. Хто саме – лишається питанням неофіційних переговорів між Урсулою фон дер Ляєн, країнами-членами та керівництвом Європарламенту, який зрештою має дати свою згоду на склад Комісії та розподіл повноважень у ній.

Далі ми розглянемо усіх кандидатів, про яких вже відомо.

Гендерна нерівність

Ще одна проблема – представленість жінок у новій Єврокомісії.

Одразу після затвердження на новий термін фон дер Ляєн закликала країн-членів надавати одразу дві кандидатури єврокомісарів – чоловіка і жінку, аби вона могла забезпечити гендерно збалансований склад Єврокомісії. 

Зараз у складі ЄК 13 з 27 посад обіймають жінки, це – рекордна кількість, і фон дер Ляєн планувала навіть покращити його у наступному складі Комісії.

Але зіткнулася з абсолютним провалом.

Столиці проігнорували заклик фон дер Ляєн – кожна країна запропонувала по одному кандидату. 

І переважно цими кандидатами виявилися чоловіки. 

Жінок висунули лише Хорватія, Фінляндія, Швеція та Іспанія. Разом із Каллас та самою фон дер Ляєн це лише шість жінок на 22 країни, що вже мають визначених кандидатів. Європейські медіа пишуть, що у п’яти країнах, які лишилися, на розгляді перебувають також переважно чоловіки. 

Для Урсули фон дер Ляєн це, якщо станеться, загрожує серйозною іміджевою поразкою. А до того ж неясно, чи погодиться Європарламент затвердити настільки гендерно незбалансований склад ЄК.

У разі відхилення на цій підставі формування нової Комісії може неприйнятно затягнутися, тож президентка, імовірно, ще спробує переконати держави, які залишилися, подати від себе кандидаток.

Політики-важковаговики і "нові обличчя"

До складу Єврокомісії входить 27 членів – по одному від кожної держави ЄС. З урахуванням Каллас та самої фон дер Ляєн – які вже затверджені – кандидатів мають подати 25 держав. 20 вже зробили це, решта – у процесі.

Шестеро номінованих вже зараз працюють у Єврокомісії під керівництвом фон дер Ляєн. А ще у списку – євродепутати, дипломати і політики, які можуть вперше отримати посаду в органах влади ЄС. Оскільки для України важливі усі комісари, коротко опишемо кожного, і почнемо з тих, про кого українці вже могли чути.

УГОРЩИНА: Олівер Варгеї, комісар. У зоні ризику

Як вже йшлося, уряд Орбана висуває до ЄК чинного єврокомісара. Але ця кандидатура ще може змінитися.

За час роботи комісаром з питань розширення Варгеї стикався зі звинуваченнями в упередженості і порушенні базових принципів роботи ЄК; причому ці звинувачення лунали передусім з Європарламенту. Існує шанс, що Орбана через це змусять замінити свого кандидата. 

Але незалежно від того, хто зрештою стане угорським комісаром, можна бути впевненим: фон дер Ляєн обере дня нього один з найменш впливових портфелів, про що кулуарно говорили ще на початку літа.

СЛОВАЧЧИНА: Марош Шефчович, віцепрезидент ЄК. 

Торік у Словаччині змінилася влада, але висуванець до ЄК – незмінний. Марош Шефчович працює у Єврокомісії вже 15 років і має шанс побити історичний рекорд німецького соціал-демократа Вільгельма Гаферкампа, який пропрацював у Комісії 18 років. Утім, це було давно – у період, коли офіційної назви "Євросоюз" ще не існувало (у 1967-85 роках). 

Тож серед сучасників Шефчович – однозначно найдосвідченіший кандидат. Він є першим віцепрезидентом Єврокомісії, що опікується міжінституційними відносинами і Європейським зеленим курсом, і у новому складі однозначно претендуватиме на найважливіші портфелі. 

Утім, збереженням посади він завдячує не тільки досвіду, а й політиці. Шефчович – однопартієць нинішнього, тепер одіозного прем’єра Словаччини Роберта Фіцо, і щоразу його номінують на цю посаду, саме коли Фіцо перебуває при владі. Утім, маріонеткою нині проросійської Братислави Марош Шефчович точно не стане, тож Україна має підстави розраховувати на добру співпрацю з ним.

ПОЛЬЩА: Пйотр Серафін, посол при ЄС

Варшава спершу була зацікавлена у посаді єврокомісара з оборони, на яку претендував "яструб" чинної влади Радослав Сікорський. Утім, це змінилося – чи то через ті самі міркування геополітичного балансу в ЄС, які заважають литовцю Кубілюсу отримати портфель розширення, чи то через внутрішньопольські суперечки.

У підсумку Варшава змінила і кандидата, і бажаний портфель та запропонувала на посаду комісара чинного постпреда Польщі при ЄС Серафіна. Це дипломат та політик, чудово обізнаний з "внутрішньою кухнею" Брюсселя і водночас близький до чинної влади (у 2014-19 роках він був главою кабінету Дональда Туска, тоді президента Євроради). Також він працював на інших посадах у Єврокомісії, МЗС та у Комітеті з європейської інтеграції – держоргані, який координував рух Польщі до вступу в ЄС.

За багажем знань та досвідом було би логічно призначити Серафіна єврокомісаром з питань розширення, але далеко не факт, що це станеться. Та й Варшава каже, що зацікавлена у посаді комісара з питань бюджету (що для України також має значення, адже розширення потребуватиме і фінансування). 

Подання Серафіна вдалося затвердити попри конфлікт між президентом та прем’єром Польщі (Анджей Дуда погрожував заблокувати кандидатуру, з якою буде незгодний). Туск і Дуда навіть зустрічалися на борту військового корабля для обговорення цього питання і зрештою домовилися.

ЛАТВІЯ: Валдіс Домбровскіс, віцепрезидент ЄК

Уряд Латвії запропонував кандидатуру Валдіса Домбровскіса – нині виконавчого віцепрезидента Єврокомісії і комісара з питань міжнародної торгівлі (це один з ключових для України портфелів, і те, що останні п’ять років його мав саме Домбровскіс, добряче допомогало Києву). 

Для латвійського політика це має бути вже третій термін у складі ЄК. За даними Politico, Домбровскіс зацікавлений у посаді, що буде пов’язана з відбудовою України, макрофінансовою та військовою підтримкою – і, зважаючи на свій досвід та авторитет, має значні шанси отримати її. 

ЛИТВА: Андрюс Кубілюс, євродепутат

Після тривалих суперечок між президентом та урядовцями Вільнюс зупинив вибір на експрем’єрі Андрюсі Кубілюсі, який у 2024 році вдруге обрався до Європарламенту, але погодився перейти на значно впливовішу посаду у виконавчій владі ЄС. Процедура його висування ще не завершилася, але у Вільнюсі є згода щодо вибору його кандидатури.

Кубілюс – безумовний друг України, драйвер багатьох проукраїнських процесів у Брюсселі та послідовний жорсткий критиків Кремля. Саме він закликав ЄС виділяти 0,25% ВВП на підтримку ЗСУ, він просуває ідею про повну передачу Україні заморожених активів Росії тощо. Який портфель він отримає у ЄК – наразі неясно, але Кубілюс вміє ставити перед собою амбітні цілі.

РУМУНІЯ: Віктор Негреску, євродепутат

Бухарест вирішив висувати у єврокомісари 39-річного соціал-демократа, віцепрезидента Європарламенту, євродепутата трьох скликань, а до того – міністра з європейських питань Румунії.

Як і багато країн, Румунія хоче для Негреску економічний портфель (от тільки на всіх економіки не вистачить). Хто знає, можливо, він отримає посаду комісара з розширення? Зважаючи на те, що у Брюсселі є прагнення лишити цей портфель Східній Європі, і зважаючи на зв’язок Румунії з Молдовою, цей варіант не можна виключати.

ФРАНЦІЯ: Тьєррі Бретон, єврокомісар

Президент Макрон висунув кандидатуру чинного єврокомісара з внутрішнього ринку, який, зважаючи на особистий досвід та вагу Франції, може претендувати на економічний портфель найвищого рівня. Але є й інший варіант – посада єврокомісара з питань оборони, що також цікава Франції. Зрештою, вже зараз Бретон опікується розвитком спроможностей європейського оборонпрому. 

НІДЕРЛАНДИ: Вопке Хукстра 

Гаага також висунула чинного єврокомісара з питань клімату Вопке Хукстру – який, втім, працює в Брюсселі менше року, коли він замінив важковаговика Франса Тіммерманса, що вирішив повернутися у національну політику перед виборами. Українцям Хукстра відомий як міністр закордонних справ проукраїнського уряду Марка Рютте.

Висування Хукстри стало певною несподіванкою, оскільки його партія не входить до теперішньої керівної коаліції. У Гаазі хочуть, щоб він отримав посаду, пов’язану з фінансами чи економікою. 

ІНШІ КАНДИДАТИ

Детальний опис усіх кандидатів забрав би надто багато уваги читачів, та перелічимо їх принаймні коротко.

Хорватія повторно номінувала Дубравку Шуйку, віцепрезидентку ЄК, яка зараз опікується питаннями демократії і демографії. 

Люксембург висуває колишнього євродепутата Крістофа Гансена, який раніше займався питанням торгівлі, а минулого року був обраний до парламенту Люксембургу. 

Фінляндія запропонувала Хенну Вірккунен – євродепутатку з 2014 року, а до того – депутатку парламенту Фінляндії, міністерку освіти, держуправління та місцевого самоврядування, а також міністерку транспорту і місцевого самоврядування (тобто розбіг сфер компетенції – величезний). А ще Вірккунен відома активними заняттями спортом і бігає навіть ультрамарафони.

Швеція номінує чинну міністерку у справах Євросоюзу і співпраці нордичних країн Єссіку Русвалль (ім’я якої поза Швецією часто вимовляють як Джессіка Росвалль). Русвалль заявила у коментарі, що розраховує вести "тематику, важливу для ЄС та Швеції, таку як війна в Україні, конкурентність, клімат і протидія злочинності". 

Австрія номінувала чинного міністра фінансів Магнуса Бруннера, у минулому – держсекретаря у Міністерстві з питань довкілля та протидії змінам клімату, мобільності, інновацій та технологій. 

Чехія висунула міністра промисловості й торгівлі Йозефа Сікелу. Подейкують, що він претендує на посаду єврокомісара з енергетики. 

Ірландія запропонувала ексміністра фінансів Майкла Макграта. 

Іспанія номінувала нещодавню віцепрем’єрку Тересу Рібера, найбільш досвідчену у тематиці протидії змінам клімату та жорсткого критика атомної енергетики. Але її непримиренна позиція щодо АЕС явно турбує багатьох євродепутатів і країни-члени, які розвивають свої атомні станції. Потенційно це може стати перешкодою для її призначення. 

Греція висунула кандидатуру губернатора Центральної Македонії Апостолоса Цицикостаса, який раніше очолював Європейський комітет регіонів – євроустанову з дорадчими функціями, що є представництвом органів регіонального та місцевого самоврядування. З його досвідом він може бути також гарним кандидатом для єврокомісара, відповідального за політику згуртованості.

Кіпр номінував Костаса Кадіса, який в останні десять років обіймав посади міністра освіти і культури, а також сільського господарства і розвитку сільських територій та довкілля. Президент Кіпру Нікос Христодулідіс прямо казав, що країна зацікавлена отримати новостворену посаду єврокомісара з питань Середземномор'я. Утім, і Греція висловлювала зацікавленість цією посадою. 

Словенія висунула експрезидента державної аудиторської служби Томаша Весела, експерта з публічних закупівель та адміністрування видатків. 

Мальта номінувала Гленна Мікаллефа – наразі наймолодшого 34-річного кандидата. Він має досвід роботи в апараті прем’єра країни і певний досвід у Брюсселі, оскільки очолював департамент з координації у європейських справах. Утім, ЗМІ пишуть, що навіть члени уряду Мальти дуже здивовані висуванням такого слабкого кандидата – адже це автоматично означає, що Мальті віддадуть якусь "третьосортну" посаду. 

В ОСТАННІЙ МОМЕНТ

Як вже йшлося, досі невідомі кандидати від п’яти країн, де рішення затяглося з різних причин – це Бельгія, Болгарія, Італія, Данія та Португалія.

Для Італії майбутня посада у Єврокомісії – дражливе питання. У Римі вважають, що деякий час несправедливо не отримували достатньо впливового портфеля, хоча є однією з ключових країн ЄС. Водночас у прем’єрки Джорджії Мелоні зараз напружені стосунки з фон дер Ляєн. 

Потенційною кандидатурою є 54-річний Рафаеле Фітто з партії Мелоні – міністр у справах Європи, але це ще не узгоджене. Очільниця уряду Мелоні минулого тижня навіть переривала відпустку, щоб зустрітися з віцепрем'єром Маттео Сальвіні для обговорення італійської кандидатури. Про Фітто пишуть, що він аж ніяк не євроскептик – на відміну від багатьох у політсилі Мелоні, – і обрання такої кандидатури стало би сигналом, що уряд Італії хоче конструктивної співпраці, а не суперечок. 

У Бельгії ключовим фактором зволікань стали вибори й перемовини про нову коаліцію, які рухаються з труднощами. За чутками, часто лунають прізвища теперішнього єврокомісара Дідьє Рейндерса (який змагався за посаду генсека Ради Європи і програв), а також євродепутатки та експрем’єрки Софі Вільмес. Утім, перелік довший.

Схожа проблема у Болгарії, над якою через хронічну політичну кризу нависають вже сьомі позачергові вибори з 2021 року, а перед тим політсили і президент мають досягти хоч якогось компромісу про технічний уряд. 

За цих обставин припускають, що у Софії вирішать не витрачати зайвих зусиль і повторно номінують теперішню єврокомісарку Іліану Іванову, що відповідає за інновації, наукові дослідження, питання культури, освіти та молоді (це важливо і для фон дер Ляєн, якій бракує жінок у складі ЄК). 

Інтрига зберігається і щодо Данії. Джерела у дипломатичних колах ЄС припускають, що посада може дістатися соціалісту Дану Йоргенсену, який зараз є міністром з глобальної кліматичної політики та розвитку. 

Від Португалії посаду пророкують Мігелю Пояресу Мадуро – колишньому міністру регіонального розвитку, який є фахівцем з конституційного права та права ЄС. 

І хоча склад Єврокомісії досі не відомий і ще менше ясності з розподілом портфелів, та серед кандидатів є чимало тих, хто дійсно переймається допомогою Україні. Тепер важливо, щоб вони отримали впливові портфелі і якнайшвидше пройшли затвердження у Європарламенті. 

Адже чим швидше буде сформований новий склад ЄК – тим меншою буде вимушена затримка низки європейських процесів. У тому числі тих, що пов’язані з переговорами про майбутнє розширення ЄС. 

Автори: Сергій Сидоренко, Марія Ємець,

"Європейська правда"