Право на удары вглубь России: как меняется мнение Запада о красных линиях Кремля

Безумовним пріоритетом українських лідерів, політиків та військових у діалозі з західними партнерами є отримання дозволу на удари по Росії далекобійною західною зброєю. Ця тема постає на кожних переговорах президента Зеленського з державами, що надають цю зброю (як-от США, Велика Британія, Франція тощо).

Якщо дивитися суто на результати, то наразі ця робота нібито не має успіху.

Жоден з ключових гравців, що є виробниками далекобійних ракет, не надав Україні дозвіл на використання їхньої продукції по аеродромах та інших об’єктах глибоко в тилу РФ. Низка країн не накладають таких обмежень, тому з далекобійними дронами ситуація простіша – але для ефективного ураження аеродромів та інших об’єктів у російському тилу необхідні потужніші засоби.

Київ покладає особливі сподівання на США та американські ракети ATACMS, але Вашингтон лиш нещодавно пішов на вагомий для себе крок і дозволив ЗСУ бити американською зброєю по прикордонню Росії, і поки не готові йти далі.

Утім, попри відсутність фінального результату, вже зараз можна говорити про успіх.

Події останніх двох місяців принципово змінили позицію західних лідерів думок та переконали їх, по-перше, у тому, що удари по російському тилу є нагальною військовою необхідністю, і Україна повинна отримати на це дозвіл. А по-друге, можна стверджувати, що публічний аргумент Білого дому, німецького канцлера Шольца тощо про нібито "загрозу ескалації" вже перестав працювати.

Це наочно проілюструвала міжнародна безпекова конференція GLOBSEC, за якою спостерігала "Європейська правда". За три дні дискусії у Празі від західних політиків, експертів та лідерів думок жодного разу не пролунало підтримки або виправдання наявних обмежень для ЗСУ, натомість її критика була одностайною.

Настільки чіткий консенсус серед західних лідерів думок робить зміну політики партнерів практично неуникною – але лишається питання про те, коли це станеться.

Хто проти ударів по тилу Росії?

"Чи вірите ви, що Україна здатна перемогти Росію під час цієї війни"? Таке запитання організатори конференції GLOBSEC поставили експертам та посадовцям, що прийшли на панельну дискусію військових генералів, чинних і відставних, щодо перебігу та перспектив російсько-української війни.

Опитування було анонімним.

Виявилося, що 68%, тобто понад дві третини, вірять у здатність ЗСУ досягти перемоги. Хотілося б мати більше, але як для західної спільноти безпекових експертів, це – достатньо велика частка. А Бен Ходжес, колишній керівник Об’єднаного командування НАТО, який саме виступав на сцені під час цього оголошення, зауважив: Україна буде здатна перемогти російську, якщо зміняться умови.

У дискусіях, які точилися у Празі, політики та військові були одностайні у тому, що є одна зміна, якої досягти дуже просто – і вона здатна дати відчутний результат.

Достатньо скасувати штучні обмеження на застосування ЗСУ західної зброї.

"Ми маємо зняти всі обмеження на далекобійні удари по Росії. Ми маємо переконувати американців у тому, що це необхідно. Бо це ж неможливо – воювати навіть не з однією, а з двома зв’язаними за спиною руками", – переконувала присутніх ексочільниця Міноборони Нідерландів Кайса Оллонгрен.

Утім, слово "переконувала" тут вживати не зовсім коректно. Бо іншої думки просто не було.

Підтримка скасування обмежень на удари по Росії виявилася одностайною.

Прем’єрка Данії, представники Балтії, президент Фінляндії, польські посадовці, очільники МЗС та Міноборони кількох держав-членів НАТО – всі ці політики у своїх промовах або у спілкуванні з залою присвітили час тезам про те, що обмеження на далекобійні удари мають зникнути якнайшвидше.

І жоден з доброї сотні панелістів форуму не взявся не те що заперечити цю тезу – не було навіть натяків, що "необхідно зважити ризики", або чогось подібного.

Цікава деталь: у Празі були посадовці, від яких раніше лунали заяви про неприпустимість ударів по Росії – це, наприклад, італійський міністр оборони Гвідо Крозетто. Утім, ані у виступі, ані у дискусіях щодо України у рамках GLOBSEC від нього не було ані пари з вуст із запереченням головної теми, обговорюваної на цій конференції.

Сумнів у праві України бити по РФ перетворився на моветон; на те, що викликає публічний осуд. І причина цієї зміни добре відома.

Її можна окреслити одним словом: "Курщина".

Операція зі стирання червоних ліній

"Треба зняти всі обмеження для ЗСУ на полі бою, бо вони абсолютно безглузді... Курська операція доводить, що в цьому нема сенсу!" – пояснив зокрема президент Фінляндії Александр Стубб.

І дійсно, посилання на розвиток подій на Курщині було одним з основних на конференції у Празі.

Загалом відчувалося, що аргументи, які протягом останніх двох місяців після російської ракетної атаки на "Охматдит" лунають від українських посадовців, включно з президентом Зеленським, досягли адресатів. Чимало виступаючих на користь ударів по російському тилу посилалися саме на обстріл лікарень. Хоча насправді необхідність зупиняти російські авіаатаки є давньою, нагальною, а використання КАБів для руйнування цивільної інфраструктури прикордонних областей триває вже багато місяців.

Однак обстріл "Отматдиту", схоже, став однією з точок зламу для розуміння західними партнерами нагальності цієї потреби.

А другою з цих точок стала операція ЗСУ на Курщині, а точніше, відсутність будь-якої жорсткої реакції Кремля як на вторгнення України, так і на використання ЗСУ західної техніки.

"Подивіться, українці напали на російську територію. І що сталося? А нічого не сталося!" – у захваті коментував це глава генштабу збройних сил Чехії Карел Ржека.

І політики, і військові у Празі зійшлися на думці, що цим Путін показав хибність усіх червоних ліній, які Захід намалював для себе, намагаючись уникнути "ескалації". "Відбулася атака на російську землю, і що сталося? Чи вирішила Росія застосувати тактичну ядерну зброю або щось подібне?  А вони ж погрожували цим! То, може, він просто весь час блефує, а люди сприймають його занадто серйозно?" – поділився роздумами польський генерал, командувач Єврокорпусу Пйотр Блазеуш.

Утім, лишається питання: чому ж зі стиранням цих червоних ліній не погоджується чинна адміністрація США (а також її близькі партнери, як-от уряд Британії та відомство федерального канцлера Німеччини)?

Відповіді на це питання немає.

Утім, у дискусіях не під запис співрозмовники "ЄвроПравди" переважно сходилися на думці: навіть якщо у Байдена під тиском європейських партнерів та американських експертів, найімовірніше, вже зрозуміли необґрунтованість свого підходу – там все одно можуть зберігати чинні обмеження до дня виборів у США. Про всяк випадок, аби чого не сталося.

Перемога вже не табу

Інша зміна, яка привертала до себе увагу у Празі – це те, що від європейських політиків дедалі частіше чути згадку про перемогу України. І не лише тоді, коли їх про це питають та "змушують" робити заяви про це (як це було раніше). Натомість тепер українська перемога стає частиною програмних виступів урядовців.

І це до певної міри відбиває ту віру в здатність українців перемогти, яку засвідчило опитування учасників GLOBSEC.

Данська прем’єрка Метте Фредеріксен, що була однією з ключових гостей конференції, зробила питання перемоги ЗСУ стрижнем своїх виступів у Празі.

"Немає альтернативи тому, щоб Україна перемогла у війні. Бо якщо перемагає Росія – поразки зазнає не тільки Україна, а й усі ми. Але неможливо перемогти без зброї. І єдиний шлях до перемоги – це дати українцям те, що їм потрібне", – пояснювала вона.

За словами Фредеріксен, Захід має нарешті офіційно проголосити, що його метою є саме перемога України.

"Ми в Європі та США занадто довго говорили про те, що ми не можемо дозволити Україні програти цю війну. Це ставлення має змінитися: замість цього варто говорити, що ми повинні забезпечити Україні перемогу", – пояснила прем’єрка.

"Ключове питання, на яке ми, політики, маємо відповісти самі собі: чи ми хочемо, щоб Україна воювала, чи щоб Україна перемогла? Нам бракує політичного рішення про те, що ми хочемо саме перемоги України, – погодився з нею естонський міністр оборони Ханно Певкур. – Коли це рішення буде, тоді стануть зрозумілими подальші кроки (у допомозі Україні)".

Звісно, ця дискусія не зняла усіх питань.

На жаль, вона відбиває позицію лише європейських гравців, а не Вашингтона, який зараз зосереджений на передвиборчій кампанії. І навіть у Європі є Віктор Орбан, який єдиний з європейських лідерів виступає всупереч загальноєвропейській позиції, а до Праги приїхав його політдиректор, щоби проголосити, що війна Росії проти України – це "не наша війна".

Та й Берлин та Рим значно обережніші у своїх діях і судженнях.

Але те, що динаміка є позитивною для України – безперечно. Зустріч у Празі дуже наочно це показала.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

Прага – Київ