Молдова против Европы. Как "победа" Санду на выборах превратилась в катастрофу

Вибори – це подія, що завжди містить елемент інтриги. Соціологи часом помиляються в оцінках, використовують хибні методики тощо. Але відмінність результатів голосування, що відбулося 20 жовтня у Молдові, від усіх прогнозів стала просто сенсаційною. Такого не очікував ніхто.

Понад те, ці результати перетворилися на справжню катастрофу для проєвропейської президентки Маї Санду та її команди. Вони матимуть негативні наслідки для чинної влади Молдови, для держави загалом, а також для України.

Парадоксальність ситуації у тому, що суто формально Санду перемогла.

Так, референдум щодо європейської інтеграції дав позитивну відповідь. Виборці з невеликою перевагою підтримали зміни до конституції, і тепер в основному законі Молдови з’являться норми про її європейську інтеграцію. Але цей результат забезпечила діаспора. Натомість мешканці Молдови виступили проти зближення країни з ЄС.

Навіть у столиці проти європейського майбутнього виступили 44% виборців, тобто майже половина. Натомість противники руху до ЄС перемогли в абсолютній більшості регіонів країни, подекуди отримавши навіть 95% голосів! Це дасть Москві та проросійським гравцям потужні важелі для того, щоби ставити під сумнів рух Молдови до ЄС і навіть підривати її цілісність.

Результати президентських виборів також не надто тішать.

Формально президентка Мая Санду прийшла до фінішу на першому місці і зберігає добрі шанси на перемогу у другому турі. Але ця перемога буде непростою і також, найімовірніше, буде забезпечена голосами діаспори. А на парламентських виборах, що відбудуться наступного року, проєвропейським силам буде украй складно зберегти владу.

Влада Молдови пояснює такі результати російським втручанням та пропагандою. Та насправді джерело проблем є набагато глибшим. По суті, зв’язка Санду та європейського вибору Молдови стала настільки тісною, що рух країни до ЄС перебрав на себе високий антирейтинг чинної президентки. І на цьому тлі вдалося дискредитувати ідею вступу Молдови до ЄС.

"Європейська правда" пояснює, що відбувається у Молдові і які наслідки це може мати.

Передчуття перемоги

Ввечері 20 жовтня у штабі кандидатки Маї Санду в Кишиневі відчувалося піднесення, очікування не просто перемоги, а тріумфу. І здавалося, що для цього є усі підстави.

Стратегія, над якою проєвропейська влада Молдови працювала останні місяці, спрацювала навіть краще, ніж на це розраховували – це доводили дані, що надходили від ЦВК ще під час процесу голосування. А отже, перемогу вважали гарантованою.

Річ у тім, що хоча на цих виборах президентці Молдови протистояли 10 інших кандидатів, рейтинг кожного з них був у кілька разів менший за рейтинг Санду. Це підтверджували усі без винятку опитування, що проводилися на замовлення як влади, так і опозиції. Політичні аналітики сходилися на думці, що перемога Маї Санду є практично гарантованою; питання лише в тому, чи виграє вона в першому турі, чи знадобиться два голосування.

На цьому тлі двоє найбільш популярних опозиційних політиків у країні – експрезидент Ігор Додон і мер Кишинева Іон Чебан – навіть відмовилися від участі у наперед програшних для себе президентських перегонах.

Крім того, усі основні опоненти Санду мали імідж проросійських, конкурували за спільний електорат, а на боці президентки, як вважали, був дуже серйозний козир – те, що вона єдина серед кандидатів обіцяє привести Молдову до ЄС і навіть має у багажі успіхи, які доводять, що це – не просто риторика.

Утім, у Санду був також незримий "противник", якого дійсно дуже складно здолати.

На її шляху до перемоги стояла явка виборців.

Тут варто нагадати, що у 2020 році Мая Санду вперше сенсаційно виграла в Ігоря Додона саме завдяки тому, що вибори перетворилися для людей на історичне голосування, де визначалася доля Молдови – лишатися з Росією та корупцією чи йти до Заходу та демократії. Це привело на дільниці рекордну кількість виборців – як всередині країни, так і за кордоном.

Тих, хто бажає Молдові процвітання, але досі не ходив на дільниці – виявилося більше, ніж дисциплінованого проросійського електорату, і влада в країні змінилася.

Тож перед 2024 роком у штабі Санду постало питання: як мотивувати цих виборців прийти на дільниці, коли інтриги немає і, як усі вважають, "переможець відомий наперед"?

Тоді з’явилася ідея провести референдум про європейський шлях одночасно з президентськими виборами. Це голосування мало би перетворити "нудне та нецікаве" голосування на ще одну історичну подію для країни. Референдум дійсно став центром суспільної дискусії та російських зусиль, хоча були й скептичні оцінки щодо важливості цих конституційних змін.

Та й зрештою, усі гравці (і влада, і опозиція) наголошували, що насправді на кону не зміни до конституції як такі, а питання геополітичного вибору.

Утім, питання явки до останнього лишалося інтригою.

А день голосування довів, що план спрацював.

У новітній історії Молдови, після відновлення там загальнонаціональних виборів президента, перший тур ніколи не привертав такої уваги. Явка ставила рекорди, у тому числі у Кишиневі, на який у Санду дуже розраховували. І, що ще важливіше, рекордна кількість виборців пішла на дільниці у державах Євросоюзу, де підтримка ЄС та Санду була гарантована.

Майже 240 тисяч виборців закордонного округу на 1,3 мільйона всередині Молдови – це була заявка на успіх. У штабі президентки навіть заговорили про високу ймовірність перемоги у першому турі. Тим більше, що й спостереження "з поля" додавали оптимізму.

Від тріумфу до розпачу

Звісно, не у всіх виборців Молдови ідея вступу до Євросоюзу викликає захват. "ЄвроПравда" неодноразово розповідала про те, що у сусідній з нами державі є велика частка проросійського електорату.

Є також регіони, де антиєвропейські настрої домінують – читайте про них у репортажі "Від українців до гагаузів: хто та чому формує основу підтримки Кремля у Молдові".

Однак у день виборів складалося враження, що їхня вага спадає.

Проросійська мережа, організована олігархом-втікачем Іланом Шором (про неї дивіться відео "ЄвроПравди"), так і не назвала свого кандидата публічно, тобто голоси і далі лишалися розпорошеними між противниками Санду.

Ще більш показовим стало те, що Придністров’я – регіон, підлеглий Росії, – відмовилося від підвозу проросійських виборців на дільниці для голосування. Такої низької явки на дільницях, виділених для голосування придністровців, не було вже понад 10 років.

Ефект виявився несподіваним: абсолютна більшість придністровців, що погоджувалися поговорити з журналістами, стверджували, що голосували "за Європу" і навіть самі передбачали, що тепер результати на придністровських дільницях можуть виявитися "проєвропейськими".

Сліди протилежної позиції теж були, і були наочними.

Хтось же розмалював антизахідними висловами інфостенд виборчої дільниці у Варниці, що поруч з придністровським містом Бендери!

Однак знайти тих, хто зізнавався би журналістові в антиєвропейських настроях, виявилося украй складно.

Але Придністров’я – це особливий регіон. Виборців звідти, особливо без організованого підвезення – не дуже багато. Натомість у голосуванні мешканців Кишинева та більшості інших регіонів не було особливого сумніву. Адже усі рейтинги багато років поспіль свідчили, що ідея вступу Молдови до ЄС має вищу підтримку, ніж проросійської інтеграції. А цього разу, під час активної інформаційної та агітаційної кампанії з боку уряду, підтримка ЄС додатково зросла. Динаміка останнього місяця також надихала.

Словом, усе складалося на користь того, щоби в уряді дійшли однозначного висновку: висока явка свідчить, що люди вирішили підтвердити історичний європейський вибір Молдови.

Але перші дані про підрахунок голосів, що почали надходити від ЦВК, спричинили стан шоку.

ЦВК стверджувала, що голоси проти європейського вибору домінують.

Причому цей показник був високим по всіх регіонах Молдови.

Спершу у штабі Маї Санду переконували журналістів, що йдеться про перші пораховані дільниці – маленькі, нетипові та не показові. Мовляв, зараз підуть рахувати основне голосування, і все докорінно зміниться.

Але лічильник ЦВК швидко зростав. І коли йшлося про 20-30% порахованих голосів – то версія про маленькі дільниці вже не працювала.

Та ще більш показовим став підрахунок у Кишиневі. Столиця, що мала би бути твердо проєвропейською, балансувала на межі. Зрештою навіть після підрахунку голосів на усіх дільницях з’ясувалося, що рух Молдови до ЄС у Кишиневі підтримують лише 56% виборців – катастрофічно мало.

У пресцентрі Маї Санду на зміну тріумфу прийшов розпач. Обіцяну пресконференцію президентки постійно відкладали. Спершу – розраховуючи, що динаміка все ж зміниться і станеться те диво, на яке чекає увесь штаб. Потім, зрозумівши, що цього не буде, у ситуаційній кімнаті сіли готувати нову позицію, з якою президентка Молдови у супроводі прем’єра та інших членів команди вийшла у пресцентр.

Коротка заява, що тривала лише 1 хвилину 20 секунд – і Санду, не слухаючи запитань, пішла з зали.

Перемога, але не в Молдові

Заява президентки Молдови була оформлена так, щоб не сказати нічого.

Вона не стала визнавати результати голосування, але й заперечувати їх також не взялася. Зі слів Санду випливає, що відповідь на це вона дасть після завершення підрахунку голосів.

Вона заявила, що злочинці (очевидно, йдеться про групу Шора) та іноземні гравці (натяк на Росію) мали намір купити 300 тисяч голосів, і у влади, мовляв, є докази цього. Але чи була здійснена ця купівля? Питання також лишилося без відповіді.

А ось ще одна прикметна деталь.

У тексті узгодженого штабом виступу президентки, який вона зачитала з папірця, мала бути фраза про те, що після підрахунку голосів влада відреагує "твердими рішеннями". Однак у зачитаній заяві не виявилося слова "тверді". Невідомо, чи було це свідомою зміною, ухваленою в останній момент, чи це сталося з іншої причини. Але фактом є те, що Санду пом’якшила заяву, яка спершу була схожою на погрозу.

Але насправді простору для жорстких дій у неї небагато.

Мая Санду мала всі підстави бути незадоволеною результатом, але вона все одно прийшла до фінішу на президентських виборах першою з підтримкою понад 42%. У Александра Стояногло, що посів друге місце, – суттєво менше, 26%. Це означає, що буде другий тур, і Санду бере у ньому участь. То що скасовувати?

Інша річ, що вона має підстави не бути впевненою у перемозі в другому турі.

Це ми пояснимо далі у тексті.

Але побоювання другого туру не є причиною для скасування виборів. А якщо навіть уявити, що у влади дійсно є докази проблем із підрахунком – то треба прибирати простір для фальсифікацій і перемагати у наступному голосуванні.

Інші дії буде непросто пояснити навіть лояльним до Санду західним партнерам.

Можливість скасування результатів референдуму видається ще більш позбавленою глузду. Адже юридично європейський вибір перемагає, хоч і з мінімальним відривом. Натомість нове голосування може розчарувати прихильників європейських правил, і новий референдум може дати ще гірші для влади результати. Навпаки, скасування результатів референдуму потрібне передусім Росії! Є дуже імовірним, що це буде основною вимогою Кремля та проросійських кандидатів у найближчі дні, тижні та місяці. І через мінімальний розрив, і через те, що й він забезпечений голосами діаспори. Тут можуть згодитися аргументи про те, що сайт ЦВК у ніч підрахунку голосів працював зі збоями (і ще треба розібратися, звідки надходило понаднормове навантаження).

Тому найреальніше, що влада буде намагатися зберегти нинішні результати голосування. І на них варто подивитися ретельніше.

Про головний підсумок референдуму вже йшлося. Виборці Молдови схвалили європейський вибір не лише з мінімальною перевагою, а й лише завдяки діаспорі. Без урахування закордонних дільниць за ЄС проголосували лише 45,57% виборців, а 54,43% висловилися проти.

Це саме по собі є катастрофічним результатом. Виходить, що європейський вибір Молдови не має підтримки тих, то живе у країні. Європа проголосувала за Європу, а Молдова – проти. І це навіть без придністровських виборців (а уявімо, як зміняться настрої у разі реінтеграції цього регіону!).

Але є й інші, не менш загрозливі деталі.

Як виявилося, у Кишиневі немає твердої проєвропейської більшості. А в одному з районів столиці – "на Ботаніці" – більшість містян проголосувала проти.

За межами столиці абсолютна більшість районів виявилися неготовими до євроінтеграції. Лише 9 районів показали понад 50% за Європу, а 27 районів плюс Придністров’я – проголосували проти (попри те, що у Варниці придністровські виборці частіше говорили про підтримку ЄС, в реальності такий вибір зробили лише 37% з них).

Крім того, у жодному з районів немає тотальної підтримки євроінтеграції, на рівні під 70% або більше. А протилежна картина – є. У семи адміністративних одиницях Молдови понад 70% висловилися проти руху в Європу. А у Гагаузькій автономії таких – 95%!

Референдум, але не про Європу

З президентськими виборами, на перший погляд, ситуація складається краще. Вийти у другий тур із 43% підтримки – це результат, про який багато хто мріє.

Але не у випадку Санду.

У Молдові навіть представники влади визнають: для дуже багатьох виборців голосування зводиться до вибору "Санду або не Санду". Адже чинна президентка має одночасно найвищий серед політиків Молдови рейтинг і водночас дуже високий антирейтинг, тобто кількість тих, хто готовий голосувати проти неї за принципом "аби гірше, але інше". Адже попри те, що для України нинішня президентка Молдови видається найкращими вибором, у самих молдован є підстави для запитань про ефективність її роботи.

Адже на вибори 2020 року вона йшла передусім з обіцянками щодо боротьби з корупцією, очищення судової влади тощо. Ці обіцянки лишилися переважно не втіленими. Можна знайти пояснення цього, але виборців цікавить результат, а не виправдання його відсутності.

Тож по суті, одночасно з "референдумом про Європу" в Молдові відбувався "референдум про довіру владі", і те, що Санду взяла менше 50% голосів, означає, що вона його програла.

До того ж ключові кандидати, що вилетіли у першому турі, у наступному голосуванні майже напевно підтримають Стояногло. І тепер питання стоїть про те, чи просумується протестний рейтинг настільки, щоб обрати проросійського кандидата, лише щоб не обирати президентку на другий термін.

Треба наголосити, шанси Маї Санду на перемогу все ж видаються чималими.

І через те, що для частини виборців "помсти першого туру" може виявитися достатньо. Другий тур – серйозніше, і з цими кандидатами він знову перетворюється на геополітичний вибір. Щоправда, з непередбачуваним результатом.

І через те, що Александр Стояногло також не є улюбленцем публіки і також має свій рейтинг недовіри, тому не всі виборці інших кандидатів перейдуть до нього.

І нарешті, є дуже специфічна особливість. Стояногло – гагауз. А Молдова, хоч і є європейською країною, але не позбавлена певної підсвідомої ксенофобії. Так склалося, що до гагаузів решта молдован ставиться з пересторогою. "ЄвроПравді" часто доводилося чути фразу на кшталт "молдовани не готові до того, що їхньою країною керуватиме гагауз".

Втім, досі в історії не було нагоди перевірити коректність цього твердження.

Та навіть у разі, коли Санду зробить фінальний ривок і виграє другий тур – попереду буде ще масштабніша проблема. Це – парламентські вибори 2025 року. А у Молдові саме парламент та уряд, який він призначає, мають повноту влади. Виходячи з результатів виборів, а особливо референдуму – треба готуватися до того, що

твердий проєвропейський вибір стає "немодним" у наших сусідів.

Тож навіть ті партії, що зараз вагаються, можуть підкоригувати свою програму.

Та й самій Україні тепер буде непросто у діалозі з ЄС. Нам доведеться доводити партнерам, що ми не зрадимо свій європейський вибір так, як це несподівано відбулося у сусідів.

Чому так сталося? Чому мешканці Молдови, попри прогрес у русі до ЄС за останні два роки, якого вони й самі не чекали – раптово проголосували проти євроінтеграції? Найреальніше пояснення – це те, що за влади Маї Санду склалася тверда зв’язка між президенткою і європейським рухом країни. Санду "приватизувала" цей напрямок політики, не віддаючи досягнення у ньому нікому більше.

Це видавалося технологічно правильним, бо євроінтеграцію вважали політикою, що дає дорогу у майбутнє.

Але зворотний ефект виявився сильнішим.

Європейський вибір, поєднаний з Санду, перебрав на себе також високий антирейтинг чинної президентки. Це найбільша проблема, яку засвідчило голосування 20 жовтня. І ця проблема не має очевидного та простого вирішення.

Автор: Сергій Сидоренко, "Європейська правда",

з Кишинева