Как Европа может "задобрить" Трампа и склонить его к поддержке Украины

Обрання Дональда Трампа президентом США стало шоком для Європи, яка виявилася жахливо неготовою до цього підсумку виборів.

Європейський Союз, що і так потерпає від проблем, пов'язаних з експортом, тепер готується життя у нових реаліях – за запровадження обіцяного Трампом протекціонізму в торгівлі.

Але й це не головні страхи.

Його транзакційне сприйняття НАТО ставить під загрозу і без того слабку безпеку Європи. Україна незабаром може бути принесена Вашингтоном у жертву Росії. А заохочення Трампом свої ультраправих союзників на кшталт прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана може призвести до подальшого підриву єдності Євросоюзу зсередини.

Зараз у шокованих європейців є спокуса "залягти на дно" і не робити різких дій, сподіваючись, що Трамп натомість не реалізує свої найекстремальніші погрози, як-от широке запровадження мит на європейський експорт, відмова підтримувати Україну або вихід з НАТО.

Але це було б катастрофічною помилкою.

Натомість європейці повинні заховати подалі свою гордість і спробувати схилити Трампа на свій бік.

Певну надію дає той факт, що Трамп непередбачуваний, непослідовний і чутливий до лестощів.

Він часто обирає агресивну позицію як стратегію ведення переговорів, мета якої – домовитися про те, про що він зможе розтрубити як про власну перемогу. Він прагне обожнювання і поваги та ненавидить виглядати слабким. Європейська стратегія повинна використовувати ці його риси.

Тут варто виділити три моменти.

По-перше, за Трампа особиста дипломатія має першорядне значення.

Найгірший спосіб взаємодіяти з новим лідером США – це покладатися на бюрократичні процедури, на інституції ЄС та на європейські правила вироблення політики. Натомість європейські лідери повинні встановити позитивні особисті відносини з Трампом – так само, як це зробив тодішній прем'єр Японії Сіндзо Абе після перемоги Трампа на президентських виборах 2016 року.

Європі потрібні ті, хто налагоджував би особисті зв’язки з Трампом.

Ідеальна кандидатура для цього – прем'єр-міністерка Італії, ультраправа Джорджія Мелоні. Вона поділяє вороже ставлення Трампа до нелегальної міграції та сповідує консерватизм у соціальних питаннях. Вона вже стала зіркою в очах американських консерваторів, а також була відзначена Ілоном Маском, який повністю тепер долучився до команди Трампа.

Утім, Мелоні є також прагматичною лідеркою.

Італійські інтереси вона просуває через співпрацю з Євросоюзом, а не в опозиції до нього. Вона також вороже ставиться до лідера Росії Владіміра Путіна і підтримує Україну. А оскільки її партія має значну підтримку малого бізнесу, вона активно захищає інтереси італійського експорту. Тож місія Мелоні має полягати в тому, щоб налагодити взаєморозуміння з Трампом і підкреслити спільні точки дотику, які вони поділяють.

А той факт, що вона є привабливою блондинкою, у випадку Трампа, безумовно, не зашкодить.

По-друге, ЄС має надати Трампу простір для оголошення негайних політичних перемог у питаннях торгівлі та оборони.

Мелоні має прийти з подарунками, і не в останню чергу з планом збільшення американського експорту до ЄС. Адже Трамп вважає несправедливим значне позитивне сальдо ЄС у торгівлі зі США, і саме пропонує запровадити значні (10% або навіть 20%) мита на європейський експорт.

Америка є найбільшим експортним ринком ЄС – у 2023 році експорт товарів до США сягнув 500 млрд євро, п'яту частину від загального обсягу експорту ЄС. Натомість експорт американських товарів до ЄС становить лише 350 млрд євро. А отже, млява європейська економіка дійсно вразлива до протекціонізму США, а контрзаходи з боку ЄС навряд чи будуть ефективними.

Тому найкращий варіант – запобігти запровадженню американських мит. Наприклад, шляхом одностороннього відкриття ринків ЄС для американського експорту.

Іншою великою політичною перемогою, яку європейці повинні віддати Трампу, є зобов'язання європейських членів НАТО збільшити витрати на оборону до 2,5% ВВП наступного року і до 3% до кінця чотирирічного терміну Трампа.

Бо це варто зробити у будь-якому разі.

Зараз Європа вразлива до російської агресії, бо не здатна до самозахисту. Саме тому далекоглядні країни, зокрема Польща, після вторгнення РФ в Україну в 2022 році вже збільшили витрати на оборону.

Збільшення європейських оборонних витрат стало б захистом від того, що Трамп грозитиме не долучатися до захисту тих європейських країн, які недостатньо витрачають на оборону, або що він взагалі виведе США зі складу НАТО. Якщо пощастить, значний крок європейських країн допоможе уникнути такого.

Утім, тут роль Мелоні закінчується.

З огляду на те, як мало Італія витрачає на оборону, вона не є ідеальною людиною для донесення такого меседжу.

За даними НАТО, у 2024 році оборонні витрати Італії становитимуть лише 1,49% ВВП, це шостий найнижчий показник серед держав Альянсу. Італія також є єдиним членом блоку, який третій рік поспіль знижує частку ВВП на оборонні витрати, у той час як у решти членів НАТО вони щорік зростали або принаймні коливалися в обидва боки.

Кращим комунікатором з цього питання є новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте, який підтримував добрі стосунки з Трампом під час його першого терміну, коли Рютте був правоцентристським прем'єр-міністром Нідерландів.

І по-третє, європейці повинні апелювати до марнославства Трампа, щоб спробувати врятувати Україну.

Зараз адміністрація президента Байдена та її європейські союзники намагаються прискорити надання допомоги Україні, щоб зменшити загрозу, яку несе перемога Трампа. Крім того, європейські країни мають продовжувати підтримувати Україну у будь-якому разі. Але опір Збройних сил України, що слабшають, безумовно, постраждає без допомоги США. Тож обрання Трампа, який заявляв про припинення підтримки і "закінчення війни за 24 години", поза сумнівом, непокоїть українців.

Але Трамп одержимий ідеєю видаватися сильним.

Не в останню чергу він прагне пошани через свою силу в очах інших світових лідерів на кшталт Путіна і Сі Цзіньпіна.

Отже, потрібно довести, що відмова від України змусить його виглядати слабким. Що для нього було б краще протистояти Путіну і завершити війну у більш справедливий спосіб, зміцнивши таким чином свій статус "світового лідера з домовленостей". Мелоні може докластися до цього.

Корисним союзником тут міг би стати Майк Помпео, колишній держсекретар Трампа і потенційно новий міністр оборони, який також виступає за жорстку лінію у підтримці України.

Легко знайти пояснення, чому успіх цієї стратегії не гарантований.

Трамп мінливий. Мелоні може змінити свою позицію щодо ЄС та України. Європейські уряди зараз розділені й загалом досить боязкі. Інституції ЄС, хоч і слабкі, але ревниво ставляться до своїх переговорних привілеїв. Орбан може закликати Трампа дотримуватися іншої стратегії.

Але Європа повинна спробувати здолати цей шлях і досягти успіху. Тому що альтернативи – жахливі.

Автор: Філіп Легрен,

старший науковий співробітник Лондонської школи економіки, колишній економічний радник президента Єврокомісії

Текст початково опублікований Project Syndicate

Переклад "Європейської правди", публікується за згодою правовласника