От миротворцев из США до газа, НАТО и матюков: все о переговорах Зеленского в Брюсселе
Після 2022 року візит українського президента до Брюсселя завжди перебирав на себе значну увагу інших лідерів. Це доволі природно, адже війна проти нашої держави має непересічну вагу та вплив на розвиток західного звіту. До того ж свою роль має нестандартний, часом навіть агресивний стиль Володимира Зеленського у зовнішній політиці.
Саміт Євросоюзу, що відбувався цього тижня у Брюсселі, а також події навколо нього повністю відповідали цьому "стандарту".
Україна, що готується до приходу Трампа до влади у Білому домі та намагається створити максимум запобіжників, зараз використовує будь-яку можливість для таких переговорів і домовленостей, тож Зеленський не міг пропустити подію, що збирає усіх європейських лідерів.
Однією з ключових тем обговорення стали можливі гарантії безпеки для України у разі, якщо у російсько-українській війні настане пауза чи то "заморозка", прагнення до якої дедалі відвертіше декларують політики і у Вашингтоні, і в інших західних столицях.
Найбільшу увагу медіа привернули переговори про можливу миротворчу місію в Україні. Її ідея у тому, що після досягнення перемир’я в Україні будуть розгорнуті підрозділи миротворців. Їхня присутність має бути фактором стримування для Путіна, якщо той вирішить розпочати нову повномасштабну війну проти України. У цій статті ми пояснимо, що з цією ідеєю і чому вона сприймається доволі обережно.
Важливо зауважити, що питання вступу України до НАТО – за наполяганням Києва – лишається на столі.
При цьому в публічній позиції України останнім часом відбулася доволі важлива зміна. Ці корективи також сконцентровані навколо президентства Дональда Трампа. Те саме пояснює і зміну риторики стосовно Путіна.
До певної міри це змінило також позицію України щодо транзиту газу, яка різко змінилася за останній тиждень.
Але повною несподіванкою стала заява Зеленського про виняток із заборони щодо газового транзиту, в якому читається натяк на Придністров’я.
Про все це – у поясненні "ЄвроПравди" з Брюсселя.
Між НАТО і Євросоюзом
Підготовка до зустрічі українського президента виявилася непростою задачею.
Річ у тім, що візит Зеленського був прив’язаний до саміту ЄС, де присутні лідери усіх держав. Але як можна всерйоз домовлятися про спільну стратегію у відносинах з США Трампа, якщо одним з учасників зустрічі є Віктор Орбан, що намагається отримати неформальну роль представника Трампа у ЄС і до того ж декларує відверто пропутінську позицію?
Було очевидно, що такі розмови треба вести у вужчому колі.
Але щойно Київ почав переговори з апаратом Євроради про організацію зустрічей у вужчому форматі – це відразу викликало спротив. Мовляв, як можна визначити, хто саме є "ключовим партнером" України і обмежити інших у праві участі у зустрічі, якщо вона відбувається під європейською парасолькою?
А розширення кола, тим більше у разі, якщо там з’явився б відкрито проросійський учасник, зробило би спільну зустріч позбавленою сенсу.
Так з’явилася ідея перейти під парасольку НАТО.
Але ж і в Альянсі є та сама Угорщина, або Туреччина, до позиції якої також є великі питання!
Зрештою переговори дійшли до формату, з яким Україна ще ніколи не стикалася – усіх запросив генсек НАТО Марк Рютте, організувавши зустріч у своїй брюссельській резиденції. Хоча в реальності організатором переговорів був не він і не НАТО, а Україна.
Перелік учасників зустрічі також заслуговує на увагу.
У переговорах, крім України, генсека НАТО та керівництва ЄС, брали участь Франція, Німеччина та Італія (тут все логічно – три ключові економіки ЄС), Велика Британія (ключовий європейський донор ЗСУ за межами ЄС), Данія та Нідерланди (мають високу вагу у підтримці ЗСУ, у тому числі беруть участь у постачанні F-16), а також Польща, яка останнім часом практично не надає військової допомоги, але відіграє ключову роль у логістиці постачання зброї.
Варто зазначити також, кого там немає.
Іспанія, четверта економіка ЄС – дійсно суттєво відстає від інших і не демонструє зацікавленості бути одним з ключових акторів, що підтримують Україну. На зустріч не запросили жодну балтійську державу, попри їхню сміливість у підтримці ЗСУ – але ці країни нормально сприймають свою відсутність на зустрічі. Їм відомо, що інші столиці вважають позицію балтійців занадто радикальною, і їхня участь не допомогла би досягти згоди.
А от для Румунії те, що її не запросили, виявилося певною проблемою. Президент Клаус Йоганніс був навіть змушений виправдовуватися перед журналістами за те, чому його не покликали на ці переговори. Це насправді добра новина для нас, бо демонструє, що Україна лишається одним з центрів уваги європейських суспільств.
Що з миротворцями?
Деталі переговорів у форматі "найвпливовіших друзів України" не розкриваються, але кілька джерел підтвердили, що лідери обговорювали питання гарантій безпеки, що мають супроводжувати перемир’я і зробити його стійким.
Це наразі є твердою позицією України.
І це було, по суті, ключовим сигналом, який Зеленський доносив до лідерів. І є підстави вважати, що цей сигнал був почутий.
У Києві розуміють: з приходом Трампа до влади тиск на Київ щодо припинення вогню може безпрецедентно зрости. І так само є розуміння, що у разі, якщо перемир’я розпочнеться, Путін використає це як можливість, щоби відновити сили і розпочати новий наступ.
А тому треба поставити такі умови, які принаймні ускладнять відновлення економіки РФ (зокрема, зберігаючи санкції).
А як зробити неможливим новий напад РФ?
Один з варіантів, який звучав у Брюсселі – це миротворча місія за участю військових з держав НАТО уздовж лінії російської окупації.
Володимир Зеленський зараз публічно представляє це як ідею президента Франції Емманюеля Макрона. Але насправді у Києві чудово розуміють: які є альтернативи? Запрошення до НАТО немає, а навіть якби воно з’явилося – запрошення саме по собі не дає гарантій безпеки.
"Ми підтримуємо ініціативу Макрона, але нам потрібні всі деталі щодо контингенту (миротворців в Україні. – ЄП). Це може бути частиною гарантій безпеки. Безумовно, для нас найкраща гарантія безпеки – це НАТО, і безумовно, поки Україна не в НАТО, такий аспект може розглядатися", – пояснював Зеленський на пресконференції у Брюсселі.
Варто підкреслити: переговори у резиденції Рютте не мали на меті досягти якоїсь угоди. Це радше проговорення та зближення позицій перед новою реальністю, яка настане з інаугурацією президента США.
Деталі цих дискусій не оприлюднюються.
Але відомо, що Зеленський пояснював: навіть якщо Захід дасть згоду на розміщення миротворців – цього недостатньо просто як факту. Потрібно узгодити такий механізм, який перетворить миротворців на гарантів безпеки. І одне з ключових питань – це те, що відбудеться, якщо Росія знову почне готуватися до нападу? Чи не станеться такого, що миротворці будуть відкликані додому через безпекові ризики? Чи будуть вони на місці у разі обстрілів через лінію дотику?
Київ чудово пам’ятає події початку 2022 року, коли більшість західних посольств поїхала з Києва або й з України. Чи не станеться того ж із миротворцями? Якщо так, то ця місія не має багато сенсу.
І другий момент, який, за даними джерел ЄП, вважають ключовим – це те, що у миротворчій місії мають брати участь також США. Саме це зробить гарантії реально дієвими і вагомими для Москви. "До того ж ми розуміємо, що країни ЄС самі, без США, просто не подужають такий обсяг та таку кількість миротворців, які зроблять місію дієвою. Ми ж бачимо реакцію, коли починають звучати оцінки щодо необхідної кількості людей", – пояснює один зі співрозмовників.
Завоювати довіру
Протягом цих днів у Брюсселі Зеленський наголошував кілька разів – і публічно, і неофіційно – що попри все, питання НАТО не зняте з розгляду. Україна вважає, що єдиною реально дієвою гарантією безпеки є вступ України до Альянсу.
Але готовності до цього кроку немає і близько.
Ще гіршою новиною для офіційного Києва не так давно стало те, що позиція команди Дональда Трампа у питанні запрошення України до НАТО є навіть жорсткішою, тобто ще більш негативною, аніж була донедавна у команди Джо Байдена.
Певний час були сподівання зіграти на честолюбстві Трампа – мовляв, "Байден був слабаком і не зміг взяти Україну до Альянсу, а ви сміливий президент і зможете". Утім, навіть перші контакти з командою майбутнього президента показали, що зараз це питання немає сенсу піднімати.
Спершу це спричинило на Банковій хвилю кризових, креативних рішень – саме звідти заяви Зеленського про "часткове членство" з гарантіями НАТО лише для частини української території. Були сподівання, що це дозволить змінити позицію нової адміністрації.
Але зверніть увагу: наприкінці листопада Зеленський з власної ініціативи зробив, одна за одною, кілька заяв з цього приводу, і відтоді жодного разу не повертався до цього питання. За даними джерел "ЄП", Україна отримала кілька сигналів від західних друзів, у тому числі на найвищому рівні.
Їх можна описати одним словом: "Припиніть!"
Києву пояснили, що ці поступки – хай у яку обгортку Зеленський спробує їх обгорнути – не допоможуть у діалозі з Трампом, а лише погіршать стартову позицію і підважать перспективу вступу до НАТО в цілому, будь-коли. Мовляв, "виходимо з того, що цим Україна вже поступилася, а про інше давайте говорити".
На Банковій цей сигнал почули.
Зараз основна стратегія підготовки України до переговорів з Трампом має дві складові – це побудова довіри і твердість позицій.
І не лише довіри у відносинах із самим Трампом, а й з іншими європейцями, з якими Україна має взаємодіяти, домовлятися про спільну стратегію і діяти синхронно. І саме цим Зеленський опікувався цього тижня.
Втім, від демонстрації надлишкової готовності до поступок Україна відмовилася, а натомість почала дедалі активніше демонструвати "характер"
І не лише щодо НАТО.
У цю ж стратегію лягає і дедалі твердіша (та цілком виправдана) риторика стосовно Путіна. Аж до нецензурних, хоча цілком обґрунтованих характеристик, які лунали від Зеленського останнім часом.
Так, Путін дійсно довбо***.
Але на додачу наголошення на цьому у твіті Зеленського підкреслює: переговори з Путіним позбавлені особливого сенсу.
У ставленні до Орбана і його ініціатив також жорсткість України стала дуже помітна останніми тижнями.
Іншою ключовою новиною, яку оголосив Зеленський у Брюсселі, стало тверде рішення відмовитися від прокачки російського газу, навіть якщо він буде замаскований під "азербайджанський". Аргументи Фіцо були категорично відкинуті.
Між тим у газовій тематиці пролунала ще одна заява, яка лишилася загалом не поміченою: Зеленський пояснив, за яких умов він погодиться на транзит навіть "газпромівського" палива.
"Якщо європейська країна готова отримувати газ і не сплачувати ці гроші в Росію до закінчення війни – тоді можна думати (про таку можливість. – Ред.), для нас це важливий момент. Але ми не дамо можливості додаткових заробітків Російській Федерації на цій війні", – заявив він.
Насправді в Європі є лише одна країна, яка може гарантувати, що не платитиме Росії за газ. Це Молдова у випадку постачання газу в Придністров’я – адже цей газ дійсно постачається безоплатно вже багато років. А такий транзит дозволив би уберегти Молдову від енергетичної кризи, у чому Європа відверто зацікавлена.
Чи був це сигнал про переговори, які тривають? "ЄвроПравда" не має доказів цього.
Але як приклад конструктивності Києва у вирішенні спільних європейських питань це цілком може спрацювати.
Автор: Сергій Сидоренко,
Редактор "Європейської правди", з Брюсселя