Гарантии НАТО для Украины. Как Киев изменил позицию в отношениях с Альянсом и почему так произошло
Кілька місяців тому у Києві та дружніх західних столицях з’явився план, за яким груднева зустріч міністрів закордонних справ держав НАТО у Брюсселі мала стати поворотною у відносинах України та Альянсу, і це не перебільшення. Чутки та дискусії про те, що Україна може отримати офіційне запрошення до членства, були пов’язані саме з цією датою. До грудня Київ спільно з Вашингтоном (де нарешті дозріли до такого кроку) мали переконати скептиків схвалити це проміжне, але символічно важливе рішення.
Втім, весь цей план ґрунтувався на умові, що чинна віцепрезидентка США Камала Гарріс виграє вибори президента, і це гарантуватиме тяглість влади у Сполучених Штатах та ключових рішень адміністрації Байдена.
Як відомо, сталося інакше. Вибори виграв Трамп.
Попередні плани втратили сенс.
Утім, зустріч міністрів країн НАТО все одного стала знаковою – але у зовсім іншому сенсі.
Риторика України щодо вступу до Альянсу різко змінилися.
Треба підкреслити, що стратегічна мета України – членство в Альянсі – лишилася незмінною, але тактика радикально переглянута.
Як кажуть дипломати, за пару останніх тижнів відбулася "серйозна еволюція". Її мета – підготуватися до президентства Трампа та до майже неуникного тиску Вашингтона на Київ щодо початку переговорів з росіянами.
У Брюсселі та у столицях держав-союзниць ці зміни викликали неоднозначну реакцію, від роздратування до відкритої підтримки.
"Європейська правда" пояснює з Брюсселя, що відбувалося на засіданні НАТО та навколо і як змінюється позиція України.
Вимоги України, яких не існувало
За кілька днів до початку зустрічі очільників МЗС у Брюсселі агенція Reuters опублікувала дипломатичний "злив" – інформацію про непублічний лист України до штаб-квартири Альянсу. У ньому український міністр закордонних справ Андрій Сибіга підтвердив позицію про те, що Україна і надалі прагне до повноцінного членства в НАТО та "закликає" держави-члени Альянсу погодити запрошення для Києва на найближчій зустрічі, в якій братиме участь і сам Сибіга, у форматі Ради Україна-НАТО.
Цю позицію точно не можна назвати новою – Україна послідовно, як мінімум від початку 2023 року, закликає НАТО зважитися на сміливий крок і надати Україні формальне запрошення до вступу. Найгостріше цей заклик чи то вимога звучала на саміті НАТО у Вільнюсі у грудні; тоді її заблокував особисто президент США Джо Байден. Втім, і після того риторика та прагнення Києва не змінилися.
Але "злив" цього непублічного листа саме зараз багатьох збентежив.
У Києві дехто навіть сприйняв це як спецоперацію проти України.
Бо насправді, попри риторику, ніхто не розраховував на це запрошення на грудневій зустрічі НАТО. Численні джерела "ЄвроПравди" підтвердили, що на це не сподівалися і в МЗС України; лист міністра, хоч і був надісланий нещодавно, менше двох тижнів тому, але мав на меті лише підтвердити незмінність прагнення України отримати запрошення до членства.
Натомість публікація листа ("злитого", за однією з версій, з МЗС Франції) створила інформаційну хвилю з протилежним сигналом – реагуючи на нього, ключові світові медіа написали про те, що Альянс не готовий до кроків назустріч Україні.
Хоча в реальності ця тема не була і не мала бути на порядку денному зустрічі у Брюсселі. І тим більше не було ультимативних вимог з боку України про запрошення саме на цьому міністерському засіданні.
Міністр Сибіга, який у вівторок двічі виступав у штаб-квартирі НАТО, жодного разу не згадав про очікування щодо швидкого запрошення України, головним сигналом натомість стала потреба посилити українську ППО для захисту об’єктів енергетики. Генсек НАТО Марк Рютте також оголосив, що на зустрічі НАТО планують обговорювати допомогу Україні, а не її запрошення до членства, але підтвердив, що позиція про невідворотність вступу України до Альянсу лишається незмінною.
Утім, ця публічна увага до "вимог", яких насправді не існувало, затінила іншу, дійсно докорінну зміну української позиції.
Гарантія безпеки, прийнятна для України
У день початку міністерської зустрічі НАТО українське МЗС опублікувало розлогу офіційну заяву. Формально – з нагоди 30-річчя підписання сумнозвісного Будапештського меморандуму, чомусь оприлюднена не на "ювілей", а за два дні до того.
Втім, дата публікації не є помилковою або випадковою.
Насправді цей документ спрямований саме на натовську зустріч. Він описує оновлену детальну позицію України щодо вступу до НАТО. А щоби посилити усвідомлення партнерами того, що адресатом цієї заяви є саме міністерська зустріч НАТО – Андрій Сибіга привіз до Брюсселя оригінал Будапештського меморандуму.
Заява МЗС дійсно змінює реальність у контексті очікуваних "мирних переговорів" з Росією, на проведенні яких наполягають майбутній президент США та представники його адміністрації.
Повторюючи давно відому позицію Києва про те, що у 1994 році, з підписанням "Будапешта", Україну позбавили ядерної зброї без надання їй натомість жодних реальних безпекових гарантій або інструментів, заява МЗС підкреслює: "недалекоглядність" того рішення вдарила не лише по Україні, а й по світу загалом. Зокрема, нездатність Заходу зупинити російську агресію проти держави, що добровільно віддала свою ядерну зброю, знищила усі світові зусилля з ядерного роззброєння і підштовхнула інші держави до роздумів про набуття ядерного статусу.
Тож МЗС наголошує: світова спільнота не має права повторити помилки 30-річної давнини. "Розбудова європейської архітектури безпеки за рахунок інтересів України, а не з їх урахуванням, приречена на провал", – йдеться у заяві.
Але це доволі очевидні міркування, що звучали не раз.
Головне – це нова позиція, яку, ґрунтуючись на цій підставі, проголошує Україна.
Заява МЗС підкреслює, що "єдиною реальною гарантією безпеки та стримувальним фактором для подальшої агресії Росії… є лише повноправне членство України в НАТО".
А далі – офіційно фіксує відмову України від усіх інших варіантів безпекових гарантій, що можуть бути запропоновані Києву для убезпечення від російської агресії у майбутньому.
"Маючи за плечима гіркий досвід Будапештського меморандуму, ми не пристанемо на жодні альтернативи, сурогати чи замінники повноправного членства України в НАТО", – йдеться у документі.
Читач може спитати: а що ж із тими безпековими договорами, які Україна підписувала від початку 2024 року з державами-членами НАТО і не лише з ними?
Нова позиція України сформульована таким чином, щоб не зачепити вже підписані документи, адже усі вони містять норму про те, що вони не є замінниками членства в НАТО. Понад те, більшість цих договорів напряму зазначають, що вони спрямовані на те, щоб наблизити членство в Альянсі. І, зрештою, всі ці документи уникають словосполучення "безпекові гарантії".
Тобто формально тут немає жодної суперечності, наявні договори продовжують діяти.
Однак джерела підкреслюють: зміна ставлення стосується також їх.
Кілька співрозмовників "ЄвроПравди" як в органах влади України, так і серед партнерів підкреслили: зараз відчувається, що навіть Банкова переосмислює вагу та перспективність двосторонніх безпекових договорів.
Це вплинуло також на бачення Україною майбутнього формату домовленостей, які потенційно можуть бути досягнуті для призупинення бойових дій у разі, якщо тиск партнерів та міжнародна реальність вимагатимуть такого кроку. Як відомо, президент Зеленський раніше неодноразово заявляв, що будь-яке мирне врегулювання буде можливе лише у разі, якщо Україна отримає гарантії безпеки, які запобігали б новому нападу РФ.
Питання про те, якими можуть бути ці гарантії, досі лишалося відкритим. Тепер Київ офіційно оголосив свою позицію: це може бути лише членство в НАТО. Жодні інші варіанти не підходять.
"Варіант двосторонніх гарантій від ядерних держав не розглядається", – пояснив, зокрема, один з представників команди президента.
Причина такої зміни не уточнюється (ба більше, Київ навряд чи колись публічно визнає, що зміна взагалі відбулася, зважаючи на кількість публічних і дипломатичних зусиль, інвестованих у безпекові договори). Утім, можна припустити, що серед причин цього – доволі слабка безпекова угода, укладена між Україною та США. Цей досвід засвідчив, наскільки невисокою є "стеля" двосторонніх гарантій від цієї ядерної держави.
Детально про цей договір читайте у статті "Право на допомогу. Які недоліки має безпекова угода з США та чи збережеться вона за Трампа".
Що думають у НАТО про "частковий вступ" України
Як відомо, МЗС України у настільки важливих питаннях діє узгоджено з президентом і його Офісом, тож від початку не було сумніву в тому, що офіційна заява МЗС про нову переговорну позицію України не була самодіяльністю відомства Андрія Сибіги.
Втім, Володимир Зеленський днями особисто підтвердив, що зараз відбуваються зміни у позиції України.
Президент, який до того послідовно заперечував будь-яку можливість "часткового вступу" до НАТО, тобто такого членства, за якого гарантії покриватимуть лише частину України, несподівано змінив позицію і двічі протягом тижня зробив заяви про те, що такий варіант є прийнятним: Україна може вступити в НАТО без дії статті 5 на всій території.
Ключова умова, за його словами, – те, що запрошення до вступу має бути надано для всієї території України, і лише застосування правила про колективну самооборону Альянсу може бути обмежене тими територіями, що перебувають під контролем влади.
Як це можливо зробити?
У Києві лишають відкритою відповідь на це питання. Зеленський зазначив, що Київ наразі не отримував від партнерів будь-яких пропозицій про формат членства в Альянсі. І це правда – в НАТО не лише не пропонували такі ідеї, а й виявилися не готові до зміни позиції України.
Понад те, дехто сприйняв це з роздратуванням.
"Ми не маємо реагувати на заяви усіх політиків", – пояснив один з посадовців Альянсу, задіяний у відносинах з Україною, що спілкувався з "ЄвроПравдою" на умовах анонімності.
Нерозуміння з боку бюрократів передбачуване – зрештою, Україна не вперше модифікує свою позицію з ключових питань, і для дипломатів мирного часу це не завжди зрозуміло. Утім, з боку політиків розуміння більше.
У Брюсселі лунали навіть голоси на підтримку нової лінії Києва.
"Це цікава ідея, і дійсно варто подумати, як це може працювати", – сказав "ЄвроПравді" у кулуарах засідання чеський міністр Ян Ліпавський.
Варто зауважити, що аналіз "Європейської правди" лишається незмінним – головною вадою цього варіанта є те, що його неможливо реалізувати на практиці, принаймні за нинішнього керівництва РФ.
Але найпоширеніша реакція – ігнорування ідеї. З тієї простої причини, що вона – не на часі. Генсек НАТО Марк Рютте, зокрема, старанно уникав будь-якої конкретики з цього приводу, пояснюючи, що зараз йдеться не про вступ, а про допомогу ЗСУ на полі бою.
А от зафіксована позиція про те, що єдиною реальною гарантією безпеки для України є членство, отримала також публічну підтримку.
А литовський міністр Габріелюс Ландсбергіс зауважив, що членство України є, можливо, не єдиним варіантом, але точно найдешевшим для союзників. "Якщо ми хочемо миру в Україні, то нам треба буде гарантувати подальшу безпеку. А не існує простішого і дешевшого варіанта гарантій безпеки, ніж стаття 5. Наприклад, якщо брати корейський варіант (гарантії США) – то для підтримання цієї гарантії там доводиться тримати американський контингент, і тримати його протягом 70 років", – нагадав він.
ППО передусім
Утім, наразі всі ці питання лишилися поза сферою обговорення.
Попри гучні заяви та "зливи" документів, на засіданні у вівторок дискусія була зосереджена не навколо членства, а на практичній допомозі Україні з боку союзників.
Це задовольняло усі сторони.
Для НАТО і його членів обговорення формату членства України не має сенсу зараз, напередодні зміни влади у США. Який сенс домовлятися, витрачати політичні та дипломатичні зусилля, якщо політика нової адміністрації ще невідома?
Київ, за даними численних джерел "ЄП", також чудово усвідомлює, що запрошення саме зараз – це недосяжна мета. А нинішні заяви були спрямовані радше на те, щоби позначити: Україна не змінює стратегічну мету. Натомість зараз Україна сконцентрувалася на практичних військових питаннях – як того і чекали партнери.
Зокрема – на домовленостях щодо ППО для захисту української енергетики.
Наразі сигнали щодо цього, отримані у Брюсселі – обережно оптимістичні. Але лише виконання партнерами своїм попередніх обіцянок покаже, чи є цей оптимізм обґрунтованим.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
з Брюсселя