Польша в избирательной лихорадке: пострадают ли отношения с Украиной

18 травня у Польщі відбудеться перший тур президентських виборів.

І хоча передвиборча кампанія ще офіційно не оголошена, фактично вона вже у розпалі. І українських елементів у ній не бракує!

Усе вказує на те, що результат виборів вирішить протистояння між двома основними кандидатами: Рафалом Тшасковським, якого підтримує політсила прем’єр-міністра Дональда Туска "Громадянська коаліція", та Каролем Навроцьким, якого називають "громадянським кандидатом", проте де-факто він був висунутий і підтриманий опозиційною партією "Право і справедливість" (ПіС).

Тшасковський є мером Варшави, а Навроцький очолює Інститут національної пам'яті – інституції, відповідальної за політику пам’яті в Польщі.

І саме останній нещодавно заявив в інтерв’ю, що не бачить присутності України в Євросоюзі та НАТО, назвавши причиною цього історичні розбіжності та відповідальність за трагедію на Волині.

На цю заяву оперативно відреагував прем’єр-міністр Дональд Туск – він запитав голову "ПіС" Ярослава Качинського, чи підтримує він позицію свого протеже. Також швидко відреагувало й українське Міністерство закордонних справ.

І звичайно, цей скандал не залишився поза увагою російських ЗМІ.

Тож варто поставити собі питання,

чи стане "українська тема", а особливо складні історичні питання, важливою частиною президентської кампанії в Польщі.

Тим самим ускладнюючи й без того непрості відносини між Варшавою та Києвом.

Також варто задатися ще одним питанням. Якщо Навроцький виграє вибори та стане новим президентом Польщі (зрештою, такий сценарій виключити не можна), чи зміниться принципово політика польської держави щодо України?

Перед тим як почати шукати відповіді на ці питання, варто визнати, що насправді Кароль Навроцький не сказав нічого нового. Він лише повторив те, що сказав у листопаді в інтерв’ю щоденнику Rzeczpospolita.

Щоправда, тоді його заява не викликала такого резонансу, як зараз.

Різниця полягає в тому, що попередню заяву робив керівник польського Інституту національної пам’яті, тоді як нинішню – одночасно й кандидат у президенти.

У пресі неодноразово аналізували вплив на польсько-українські відносини суперечливих сторінок історії, а також роль польського та українського інститутів національної пам’яті та їхніх керівників у розпалюванні цієї суперечки. 

Однак у Кароля Навроцького немає шансів виграти президентство чи навіть отримати хороший результат, який би дозволив йому вийти до другого туру, якщо під час кампанії його ототожнюватимуть лише з його досягненнями на сьогодні.

Темою президентських виборів є не історія, а Польща та її майбутнє, в якому необхідно переконати більшість поляків і поляків.

Для багатьох із них історія важлива, а питання пам’яті про Волинський злочин є однією з тем, які об’єднують польське суспільство поза межами політичних розколів – про це я вже писав для "ЄвроПравди". Але не це питання буде вирішальним для завоювання електорату.

Навроцький і його виборчий штаб чудово це розуміють, а тому зараз будують свій політичний імідж і пропонують програму, яка має переконати не лише прихильників "Права і справедливості".

На цих виборців Навроцький може розраховувати без особливих зусиль, звичайно – якщо тільки не наробить якихось скандальних помилок.

Однак на кону стоїть завоювання більш радикального електорату партії "Конфедерація" в можливому другому турі. А тому риторика кандидата від "ПіС" включає не лише Волинь та Україну, а й закон про аборти та бачення антиабортної політики, яке є більш суворим, ніж те, що нещодавно представив Ярослав Качинський.

Чи спрацює ця стратегія? Сьогодні важко щось прогнозувати.

Безперечно, найважливішим питанням для польського суспільства сьогодні є безпека.

Це дуже широка категорія, але війна, яка триває в Україні, безумовно, має значний вплив на сприйняття майбутнього та пов’язаних із ним загроз. Тому широко сприймаються рішення уряду про збільшення витрат на оборону, які цього року досягнуть 4,7% ВВП.

Саме через цей контекст Рафал Тшасковський під час грудневого з’їзду в Глівіце запевняв, що не допустить війни.

Поляків хвилює не лише безпека у військовому вимірі, для них надзвичайно важливим є питання матеріального та соціального забезпечення.

Тому навіть зараз предметом публічних дискусій і політичних суперечок є такі питання, як ціни на продукти харчування і те, коли вони були вищими – за "ПіС" чи за Туска?

У каталозі найважливіших тем, які формуватимуть президентську кампанію, Україна не займатиме окремого місця.

Швидше за все, навіть Дональд Трамп найближчими місяцями радикально не змінить політику Сполучених Штатів щодо Росії та України, що також не означатиме необхідність коригування польської політики, як автономно реалізованої Варшавою, так і в рамках структур Європейського Союзу та НАТО.

Отже, стратегічний вимір польської політики, який полягає у військовій підтримці та підтримці європейських прагнень України, не зміниться.

Звичайно, реалізація стратегічного виміру залежить від специфіки. Україна хотіла б, щоб Польща й надалі підтримувала її, надаючи військову техніку та долучаючись до надання гарантій безпеки.

Тим часом, зокрема, міністр закордонних справ Радек Сікорський нещодавно повторив в інтерв’ю французькій газеті Le Figaro, що Польща не планує надсилати польських солдатів в Україну в рамках можливої ​​миротворчої місії та не збиватиме без узгодження з НАТО російські ракети над українською територією.

Українські політики, включно з президентом Володимиром Зеленським, неодноразово давали зрозуміти, що розчаровані таким ставленням. Проте сумнівно, чи їхнє роздратування призведе до ефективного тиску та зміни мови польської дипломатії.

Інше питання, що насправді ховається за цією мовою і наскільки заявлена ​​стриманість є вираженням стратегічної гри, а не жорсткої позиції. Польські політики в першу чергу відповідають за безпеку польського суспільства і держави, і політика щодо України має бути функцією саме цього завдання.

Ніхто не сумнівається, що переможна Україна є найкращим елементом системи безпеки Польщі. Але не єдиним – Польща має прямий кордон з Білоруссю та Росією, тому вона також має бути готова відповісти на інші загрози, окрім тих, що є результатом війни в Україні.

Президентська кампанія не матиме жодного впливу на політику польської держави у стратегічному вимірі. Це особливо актуально, оскільки кандидати і зараз не займають посад, які мають істотний вплив на її формування.

Звісно, ​​конкуренти Кароля Навроцького намагатимуться показати, що він є кандидатом від "Права і справедливості", а отже, відповідальним за всі помилки та вади політики цієї партії, коли вона була при владі.

Своєю чергою Навроцький намагатиметься продемонструвати свою незалежність, щоб, як я вже писав, розширити свій електорат. А одночасно – звинувачувати Рафала Тшасковського не лише в тому, що він "бездарно керує" Варшавою, але й усіх слабкостях та поразках і "Громадянської коаліції", і навіть усього уряду.

У цій головоломці не так багато місця для того, щоб розігрувати "українську карту".

Особливо – як питання, яке могло б мати будь-яке безпосередній вплив на результати виборів. 

Хіба що станеться подібний інцидент, як у серпні минулого року, коли тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба дав привід для нагнітання відносин. Тоді польські політики не могли не відреагувати на цю заяву, і сталася ескалація, якої б не було, якби не необдумані (чи, може, обдумані?) слова міністра.

Тому про те, чи з’являться у президентській кампанії українські теми, шкодячи чи зміцнюючи взаємини, і якою мірою, слід запитувати не лише в Польщі, а й в Україні.

Гарною нагодою для обговорення цих тем стане 17-й форум "Україна – Польща", організований 17 та 18 січня в Києві Міжнародним фондом "Відродження" та Фондом Стефана Баторія.

Автор: Едвін Бендик,

президент Фундації Стефана Баторія (Варшава)