Трамп требует 5%: как страны НАТО увеличивали свои расходы на оборону и что будет дальше
"Планую звернутись до держав-членів НАТО з проханням збільшити витрати на оборону до 5% ВВП, що мало статися давно", – таку заяву під час форуму в Давосі зробив президент США Дональд Трамп.
Не можна сказати, що така вимога стала неочікуваною – адже вона була однією з ключових тез з питань міжнародного співробітництва у передвиборчій кампанії Трампа.
Такий високий рівень військових витрат країни НАТО сплачували у 70-80-х роках минулого сторіччя – під час холодної війни з СРСР (доречно нагадати, що в ті часи Альянс був меншим, а деякі його нинішні країни-члени входили до Варшавського блоку).
Розвал СРСР привів до кількох десятиліть спокою у Європі – і це напряму вплинуло на військові бюджети. Ще пару років тому більшість європейських країн-членів НАТО не дотримувались навіть обов'язкової межі на рівні 2% від свого національного валового внутрішнього продукту (ВВП).
Не можна сказати, що такий "пацифізм" влаштовував США і раніше.
І Дональд Трампа під час своєї першої каденції, і його попередники вимагали від Європи дотримання своїх зобов'язань.
А особливо від тих країн, що мають на це фінансові ресурси – таких як Німеччина.
Проте щоразу американці отримували з Берліна відповідь: мовляв, хтось фокусується на бюджеті Міноборони, а пріоритетом Німеччини є витрати на дотримання миру у світі, на допомогу нужденним – і з їх урахуванням ніякої "недоплати" немає. У певний момент у німецькому керівництві навіть почали говорити, що Берлін ніколи не витрачатиме на оборону 2% ВВП, бо тоді, мовляв, німці "налякають Європу своєю мілітаризацією".
Повномасштабна агресія РФ проти України показала недолугість таких аргументів, і вони зникли з публічної риторики.
Країни ЄС поступово почали нарощувати свої оборонні витрати, а Німеччина досягла і перевищила показник у 2%.
Проте задача збільшити їх до 5% все одно видається недосяжною для більшості країн НАТО. Навіть у США оборонний бюджет наразі складає лише 3,3-3,5% від ВВП.
Втім, Дональда Трампа це не зупиняє. Він і далі вимагає від партнерів більшого, ніж дає сам, бо зараз, мовляв, "ми (США) захищаємо їх, а вони не захищають нас".
Хто на боці Трампа?
Як за останні десятиріччя змінювалося бачення країнами НАТО загроз для себе? І як це відображалося на їхніх оборонних бюджетах?
Для зручності розуміння динаміки та основних цифр ми підготували інфографіку на базі офіційної статистики, зібраної штаб-квартирою НАТО. Для спрощення картини з 32 союзників ми відібрали 15 держав, що найбільш показово ілюструють ситуацію у різних куточках Альянсу.
Це п’ять держав так званого "східного флангу"; чотири держави Середземномор'я, для яких російська загроза може видаватися не такою очевидною, але є інші небезпеки; чотири дуже різних держави у західній частині ЄС (від Німеччини до крихітного Люксембурга); а також Велика Британія та США.
Відмінність у тому, як у різних регіонах Європи змінювалися витрати на оборону, є очевидною.
Одностайне "розуміння вимог Трампа", з найефективнішою динамікою зростання витрат на оборону зараз спостерігається у держав так званого "Східного флангу". І це не дивно. Всі ці країни розташовані біля Росії, всі вони свого часу перебували під принаймні частковою окупацією СРСР, а тому найкраще розуміють загрози.
Тим більше, що про небезпеку нового російського нападу зараз кажуть дедалі частіше. За твердженням міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, за 4-5 років вони можуть стикнутися з прямою загрозою російського вторгнення.
Найбільшим адвокатом ідеї Трампа про зростання витрат можна назвати Польщу, яка за попередніми оцінками у 2024 році досягла показника 4,12% ВВП.
"Ми повинні інвестувати (в оборону) так багато, щоб Російська Федерація знала, що напад на будь-якого члена НАТО або Польщу… матиме трагічні наслідки", – проголосив минулого тижня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш.
Щоправда, навіть до Варшави це розуміння прийшло не відразу.
Та й інші східноєвропейські держави, які зараз виступають за посилення витрат на оборону, тривалий час жили у полоні думки про те, що нової війни вже не буде.
Навіть військова агресія РФ проти Грузії не змусила їх прокинутися.
Зокрема, у 2013 році – до анексії Криму, але вже після російсько-грузинської війни – оборонний бюджет Польщі складав лише 1,7% від ВВП.
А у сусідньої Литви цей показник був ще гіршим – всього 0,9% ВВП!
Війна-2008 у Грузії стала тривожним сигналом лише для Естонії. Бо так склалося, що Таллінн у той період також відчув на собі гібридну атаку росіян. Йдеться про "бронзову ніч" – організовані Росією масштабні заворушення в естонській столиці у квітні 2007 року.
Так чи інакше, військові витрати Естонії почали стрімко зростати і до 2013 року впритул наблизились до необхідного двовідсоткового рівня.
Як "прокидалася" решта Європи
Події 2014 року в Україні стали шоком для багатьох країн, проте навіть його виявилося недостатньо. Хоча саме у 2014 році, після вторгнення Росії в Україну та анексії Криму, в НАТО домовились виділяти 2% від свого ВВП на оборонні витрати, щоб забезпечити постійну військову готовність Альянсу. Однак до 2018 року лише у шести держав-союзників військові витрати досягли необхідного рівня у 2% ВВП (а на континентальній Європі лише у чотирьох, в Польщі, Естонії, Латвії та Греції).
До слова, Греція заслуговує на окрему увагу.
У цій країні рівень оборонних витрат завжди був вищий за 2%. Після певного зниження наприкінці "нульових", у 2010-х він почав знову зростати, і певний час Греція взагалі була лідером за часткою витрат на оборону від ВВП. Однак з російською загрозою це взагалі не пов’язано – у греків працювали інші виклики, складні відносини з Туреччиною (яка сама є членом НАТО і у разі гіпотетичного конфлікту з нею Афіни не можуть розраховувати на ст. 5 НАТО), а також "арабська весна", наслідки війни у Сирії тощо.
А от у Західній Європі ситуація була суттєво гіршою.
Тут зростаючу агресивність Росії воліли не помічати.
У багатьох країнах, насамперед у лідерів європейської економіки, співвідношення оборонних витрат до ВВП продовжувало знижуватися, попри війну проти Грузії, а після нападу РФ на Україну у 2014 році це зниження хоч і припинилося, але не перетворилося на зростання.
Поштовхом для збільшення їхніх оборонних бюджетів стала перша президентська каденція Дональда Трампа.
Вже тоді президент США почав робити заяви про готовність захищати не всіх країн-членів НАТО, а лише тих, хто виконує бюджетний норматив. І це мало результат: витрати почали зростати навіть у Німеччині. Не кажучи вже про Францію та Британію.
Втім, у динаміці оборонних витрат за першої каденції Трампа є й інша цікава деталь: зростання тривало до 2020 року, коли аж дев’ять держав виконували норматив у 2%, але з початком пандемії пріоритети знову змінилися. У 2021-му ця кількість знову знизилася до шести.
Та й загалом, опір з боку європейських столиць тривав, аж до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Та 24 лютого 2022 року стало вододілом, після якого стали неактуальними всі розмови про те, що військові витрати "не на часі".
Повернення великої війни в Європу (а разом – і загроза повернення Трампа у Білий дім) стало потужним поштовхом для зростання оборонних бюджетів у більшості європейських країн. Якщо у 2021 році оборонні витрати Європи і Канади становили лише 1,66% від спільного ВВП, то в 2024 вони нарешті мають сягнути 2,02% (дані за 2024 – оціночні).
Також у 2024 році 23 із 32 держав витрачають на оборону не менше 2% ВВП (у 2021 році, нагадаємо, таких країн було лише шість).
На цьому тлі цікаво, що самі Сполучені Штати за президентства Джо Байдена лишилися осторонь цього тренду. Понад те, частка витрат США на оборону лише знизилася – з 3,52% ВВП у 2021 році до 3,38% у минулому.
Що далі?
"НАТО колективно не зможе захистити себе через 4 або 5 років, якщо ви будете дотримуватися 2% (від ВВП на оборону) зараз", – заявив у січні генеральний секретар НАТО Марк Рютте.
Попри те, що у 2024 році у порівнянні із 2023-м витрати на оборону європейських членів НАТО та Канади зросли на 20% – більшість держав є дуже далекими від виконання вимог Трампа. Адже він, нагадаємо, вимагає 5%. Причому європейські лідери знають, що їхній американський колега вміє бути жорстким у своїх вимогах – достатньо пригадати, що за першого президентського терміну Трамп навіть погрожував вийти з Альянсу.
Втім, попри публічну риторику Білого дому про 5%,
наразі ніхто не розуміє, якими будуть реальні вимоги США цього разу.
Чи дійсно він наполягатиме на негайному збільшенні військових бюджетів до рівня 5% ВВП? Чи ставить наперед нереальну задачу, щоби зрештою "зійтися посередині", на меншому показнику?
Наприклад, Британія, що є найближчим союзником США по цей бік Атлантики, пропонує зафіксувати рівень у 2,5% – чи буде цього достатньо?
Як розповів "Європейській правді" дипломат-високопосадовець однієї з держав ЄС на умовах анонімності, "наразі немає очікувань щодо ухвалення будь-якого рішення про новий орієнтир оборонних витрат на цій міністерській зустрічі в Брюсселі".
"Подібні рішення – це процес, це довгі обговорення. Планування в НАТО розраховане на роки, протягом яких відбуваються певні паралельні процеси. Країни Альянсу спершу мають визначити свій план розвитку та траєкторію руху, а вже потім планувати конкретні цифри витрат. Тож чітких термінів для зміни поки немає", – сказав він.
За оцінкою його колеги з іншої європейської держави, підвищення цільового рівня оборонних витрат Альянсу до 3% від ВВП, чи навіть до 5% потенційно можливе, але на зараз – потенційно, це може стати результатом цьогорічного саміту НАТО у Гаазі. Але це далеко не факт.
А от щодо емоційного рішення Трампа про вихід із НАТО у європейських союзників занепокоєння немає. "Це взагалі не обговорюється", – такою є відповідь європейських дипломатів і у Брюсселі, і у столицях.
Проте ця впевненість не може затулити головного – Дональд Трамп навряд чи відступиться від стратегії тиску на європейські держави щодо збільшення оборонних бюджетів.
Причому – незалежно від того, як будуть розгортатися події навколо російсько-української війни.
Тут, як відомо, у Трампа теж є цілі – і у них панує точно такий самий рівень невизначеності.
Автори:
Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",
Тетяна Висоцька, кореспондентка "Європейської правди" в Брюсселі