Предложение для Лукашенко: зачем Трамп выводит из изоляции белорусского диктатора
Зміна влади у Сполучених Штатах відкрила "вікно можливостей" і для Александра Лукашенка.
Самопроголошений президент Білорусі опинився за крок від пом’якшення санкцій – принаймні з боку США. Принципову згоду на це було досягнуто 12 лютого, коли до Мінська прибув заступник помічника держсекретаря Кріс Сміт.
Американський дипломат вивіз із Білорусі трьох політв’язнів, включаючи одну особу з громадянством США. Разом із тим у Мінську Сміт провів перемовини і з Лукашенком, і з головою білоруського КДБ Іваном Тертелем. На їх підставі Вашингтон розраховує на масштабне звільнення політв’язнів, у тому числі "і відомих". І пропонує натомість певні поступки для Лукашенка.
Спробуємо розібратися, на які поступки у відповідь можуть піти Сполучені Штати. Яку роль тут займають країни ЄС? І чи доцільно сподіватися, що пом’якшення санкцій може вивести Білорусь з орбіти російського впливу?
Сигнали від Лукашенка
"Це був односторонній жест з боку білоруської влади… Лукашенко нічого за це не отримав", – розповів, перебуваючи у Вільнюсі, виданню The New York Times Кріс Сміт.
До столиці Литви представник Держдепу зумів вивезти журналіста "Радіо Свободи" Андрея Кузнечика, Єлену Мовшук, а також ще неназваного політв’язня з американським громадянством.
Проте важливо, що це звільнення не має стати останнім – Лукашенко нібито погодився звільнити багато ув’язнених, "у тому числі й відомих". А разом із тим – на запитання американського дипломата, чи готовий Лукашенко "згорнути репресії", той нібито відповів ствердно.
В обмін на це Сполучені Штати допускають хоч і не скасування, проте певне пом’якшення санкцій. З-під їхньої дії можуть бути виведені білоруські банки, а також експорт калійних добрив.
При цьому The New York Times додає:
відповідні консультації між Мінськом та Вашингтоном ведуться ще з минулого року.
Варто зазначити: насправді подібні сигнали Лукашенко почав надсилати вже відразу після президентських "виборів" 2020 року. І це – його традиційний стиль торгів із Заходом, коли білоруська влада, реагуючи на протести, проводила масові арешти та "закручувала гайки", отримуючи разом і санкції. Проте через декілька років – домовлялася про звільнення ув’язнених в обмін на пом’якшення санкцій.
Щоправда, нинішня криза у відносинах стала особливо гострою. По-перше, безпрецедентно високим став рівень насильства у 2020 році. По-друге, Лукашенко не обмежився цим, пішовши на фактично авіапіратство – наступного року у повітряному просторі Білорусі було перехоплено літак авіакомпанії Ryanair.
Після цього Лукашенко спробував шантажувати ЄС навалою мігрантів, фактично створивши для них коридор для нелегального потрапляння в ЄС. Щоб зупинити цей трафік, сусідні країни пішли на порушення норм ЄС, "виштовхуючи" мігрантів назад на білоруську територію. А у Брюсселі були змушені заплющити на це очі.
І нарешті – додаткову частку санкцій Білорусь отримала за підтримку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Проте навіть попри це все у Лукашенка не покладали надії запропонувати Заходу новий компроміс. Проте досі ці спроби були невдалими, не в останню чергу через те, що білоруську владу вже не вважали самостійною та здатною на кроки, не узгоджені з Кремлем.
А якщо так – то про які компроміси може бути мова?
Яскравою ілюстрацією такого ставлення до спроб Лукашенка порозумітися став лист тодішнього глави МЗС Білорусі Владіміра Макея, який у 2022 році було надіслано до низки країн ЄС, після чого він потрапив у ЗМІ – і це була вкрай однозначна відповідь Лукашенку про неможливість порозуміння.
Пропозиції від США. Але не від ЄС
Перемога Дональда Трампа стала справжнім подарунком для багатьох світових диктаторів. І Лукашенко не став винятком.
Тим більше, що у Мінську не забули, що саме з першою президентською каденцією Трампа пов’язана остання спроба порозумітися, щоб вивести Білорусь із російської зони впливу.
У серпні 2019 року Джон Болтон (радник з нацбезпеки) навіть прилітав до Мінська – візит, повторення якого донедавна було неможливо навіть уявити.
Тож сподівання Лукашенка на те, що з поверненням Трампа зовнішня політика США щодо Білорусі може змінитися, виявилися правильними. Втім, нинішня криза у відносинах Лукашенка із Заходом зайшла так далеко, що навіть фактора Трампа може тепер виявитися недостатньо для їх перезавантаження.
Перш за все,
для білоруської економіки ключовою проблемою є санкції не Сполучених Штатів, а Європи.
Саме втрата європейського ринку стала ударом по стабільності Білорусі – і остаточно зацементувала залежність від російської допомоги.
У цьому контексті важливо, що білоруські пропагандисти озвучують ще одну вимогу Лукашенка до Сполучених Штатів – повернення посла.
Такий крок означав би легалізацію Лукашенка як президента країни – адже посол вручає вірчі грамоти саме главі держави. Не випадково, що більшість західних країн, за необхідності заміни очільника дипмісії у Білорусі, направляють туди не повноцінного посла, а тимчасового повіреного – саме для того, щоб уникнути кроків, які можуть сприйматись як визнання Лукашенка президентом.
Втім, про таку поступку Кріс Сміт нічого не говорив – і це дає надію на те, що на такий крок не готові йти навіть у команді Трампа.
Замість цього у Вашингтоні готові піти назустріч, вивівши з-під дії санкцій білоруські банки та експорт калію.
Швидше за все, йдеться про повернення білоруських банків до платіжної системи SWIFT – наразі Білорусь належить до переліку країн із невиправдано високими ризиками, куди переказ SWIFT-платежів неможливий.
Такий крок, безумовно, допоможе білоруській економіці, проте позитивні наслідки від цього не варто перебільшувати.
Інша річ – калійні добрива, експорт яких є ключовим джерелом валютних надходжень до Білорусі. Але тут є один важливий нюанс – Сполучені Штати ніколи не були потужним покупцем білоруського калію, на відміну від європейських країн.
Втім, зняття американських санкцій має спростити експорт білоруських калійних добрив в Азію та Африку. Саме проблема з логістикою наразі є ключовою проблемою для Лукашенка.
Вирішити її планується за рахунок будівництва окремого порту в Росії – проте значних успіхів у цьому напрямку ще немає.
Проте для розблокування експорту добрив лише зняття санкцій Сполученими Штатами замало. Ключовою тут стає позиція Литви, адже досі цей експорт йшов через литовський порт Клайпеда. Показово, що
у нинішній литовській коаліції раніше заявляли про можливість розблокування транзиту білоруських добрив.
Щоправда, про таку ініціативу заявив лише лідер популістської партії "Зоря Німану" Ремігіюс Жемайтайтіс.
Позиція інших коаліційних партій, а разом з тим і президента Гітанаса Науседи, наразі невідома, а на додачу проти цього кроку майже напевно буде виступати опозиція. До того ж Вільнюсу буде непросто погодити будь-яке послаблення санкцій проти режиму Лукашенка без вирішення питання підтримки Мінськом "міграційних атак" на литовський кордон.
А за таких обставин реальне послаблення західних санкцій для режиму Лукашенка все ще залишається під питанням.
Інтерес Трампа
Інше, але не менш важливе питання – що в адміністрації Трампа хочуть отримати від покращення відносин із режимом Лукашенка?
Складно повірити, що у Вашингтоні всерйоз сподіваються вивести Білорусь з орбіти впливу РФ. Щонайменше, для зменшення залежності Мінська від російського впливу потрібно повернення до ситуації станом на початок 2020 року. Тобто – повне (або принаймні дуже істотне) скасування санкцій з боку ЄС.
Зважаючи на нинішній характер відносин з ЄС нової адміністрації Білого дому, це питання навряд чи обговорювалось між Вашингтоном та Брюсселем. І навряд чи ЄС так легко піде на це.
Тим більше, що пріоритетом для Трампа наразі виглядає порозуміння з РФ. І ставити його під сумнів заради перспективи послаблення російського впливу в Білорусі там навряд чи будуть.
На кажучи вже про те, що в російській зоні впливу Лукашенко перебуває не лише з економічних, а й зі світоглядних причин.
Ще менше є підстав довіряти запевненням Лукашенка про "згортання репресій". І тому, що Лукашенко раніше неодноразово робив такі обіцянки, а потім – обманював. І тому, що такі репресії наразі стали "опорною конструкцією" нинішнього білоруського режиму.
Єдине, на що може розраховувати Вашингтон – це звільнення політв’язнів. Кріс Сміт невипадково наголошує на тому, що це можуть бути дуже відомі люди.
Адже це єдине, що може бути цікаво Трампу, орієнтовному на отримання швидких перемог – звільнення відомих людей, що можна показати як особистий успіх дипломатії нового президента США. Мовляв, у Байдена нічого не виходило, а у Трампа – вийшло.
Проте проблемою є те, що серед майже 1,5 тисячі політв'язнів Лукашенка
є лише кілька осіб, звільнення яких може стати "історією успіху" для американської аудиторії.
Це насамперед особи з американським громадянством, меншою мірою – журналісти "Радіо Свобода". А ще – нобелівський лауреат Олесь Біляцький.
Їхнє звільнення дійсно може бути успішно використане Трампом для свого піару.
Однак, і це головне, досягнувши цього успіху, в Білому домі можуть швидко втратити інтерес до Білорусі.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"