Альтернатива для Польши: как антиукраинский политик получил шанс стать президентом

Опитування, яке провів Центр дослідження громадської думки (CBOS) у березні 2025 року, підтверджує тенденції, що намітилися раніше у польській виборчій кампанії.

За результатами дослідження лідером є Рафал Тшасковський, кандидат від керівної "Громадянської коаліції" (ГК), якого підтримують 35% респондентів. На другому місці традиційно кандидат від "Права і справедливості" (ПіС) Кароль Навроцький – йому довіряють 23%.

Третій у рейтингах – Славомір Менцен від "Конфедерації", за якого сьогодні готовий проголосувати 21%. Тобто він наступає на п’яти Навроцькому.

Порівняно з результатами опитування CBOS, проведеними в середині лютого 2025 року, підтримка Менцена збільшилася на 4 пункти, тоді як Навроцького – зменшилася на 2 пункти. Якщо рейтинг кандидата від "Конфедерації" й надалі ростиме такими темпами, то

в другому турі Тшасковський боротиметься за президентське крісло зі Славоміром Менценом.

Більш того, за результатами деяких інших опитувань респонденти вже зараз віддають Менцену друге місце. Наприклад, згідно з дослідженням агентства SW Research для тижневика Wprost, за Менцена готові проголосувати 18,9% респондентів, тоді як за Навроцького – 16,5%.

Отже, польські вибори можуть вписатися в панівну у західному світі тенденцію, коли до політичного мейнстриму потрапляє все більше політиків, які не належать ні до правиці, ні до лівиці, ні до ліберального центру, себто вони з-поза усталених після Другої світової війни класичних поділів.

Скажімо, націоналістична, проросійська і популістська "Альтернатива для Німеччини" міцно закріпилася між християнськими правоцентристськими демократами (блок Християнсько-демократичного союзу і Християнсько-соціального союзу), лівицею (Соціал-демократична партія) та лібералами (Вільна демократична партія). А на останніх виборах до Бундестагу вона посіла друге місце. 

Схожі рухи, в основі яких – протест проти реалій, міцно вкоренилися в політиці західного світу: американський трампізм, французьке "Національне об’єднання", Австрійська партія свободи. Подібні тенденції спостерігаються в Бразилії, Нідерландах і Великій Британії.

Тож Польща зі своєю "Конфедерацією" і Славоміром Менценом – аж ніяк не виняток.

Король соцмереж

Лідер "Конфедерації" добре підготовлений до публічних виступів. Це перший польський політик, який на повну використовує соціальні мережі.

Менцена можна назвати королем тіктоку: короткі смішні відео – його улюблений жанр, який допомагає знайти підхід до молоді. І це вже принесло свої плоди у 2023 році під час виборчої кампанії до Сейму.

Тоді Менцен масово публікував ролики в TikTok і X: як він попиває пиво, як кепкує з різних речей.

В одному з відео він, іще не оговтавшись після "вчорашнього", говорить: хто сказав, що політик увечері не може випити пива? Хіба що зранку він збирається на зустріч із виборцями.

Цікаво, що тоді вся кампанія Менцена вибудовувалася довкола посиденьок за пивом.

Причому це було пиво, яке виробляла приватна броварня Менцена у Торуні.

Значно гірше політик справляється з несподіваними ситуаціями, коли питання журналістів заганяють його в глухий кут і доводиться імпровізувати – тоді він починає затинатися й ухилятися від відповідей.

Менцену подобається тримати все під контролем. Те, що, за його ж словами, він не любить прямого, тісного контакту з людьми, може бути пов’язане з давньою таємницею політика.

2024 року він сам розповів, що з дитинства страждає від легкої форми аутизму – синдрому Аспергера.

Політик каже, що люди з аутизмом не повинні боятися, адже можуть багато чого досягнути, що він і довів власним прикладом.

Поєднати непоєднуване

Перш ніж прийти в політику, Менцен займався різними видами бізнесу: він мав обмінники валют, магазин зброї, броварню і паб.

Проте найприбутковішою його справою стала фірма з податкового консультування. Завдяки їй він став досить заможною людиною: настільки, щоб вкладати кошти у ще одне своє захоплення – політику.

Менцен народився у професорській родині із Торуня. Здобув докторський ступінь з економіки. Політика його завжди приваблювала. Ще у студентські роки він зблизився з торунськими консервативними лібералами і партією Януша Корвіна-Мікке "Союз реальної політики". 

Два десятиліття тому ультралібералізм був політичним фольклором, як і польський неоконсерватизм, який з нього розвинувся.

І тільки згодом, у поєднанні з націоналізмом, він став тим паливом, на якому розігналася сьогоднішня "Конфедерація" й течія в польській політиці, яка нагадує щось середнє між трампізмом, німецькою "Альтернативою" і французьким "Національним об’єднанням".

На порозі свого захоплення політикою Менцен був переконаним лібертаріанцем. Можливо, навіть ліберальним анархістом, який вірив, що вільний ринок і зниження ролі держави в політиці – панацея від усіх проблем Польщі.

Проте згодом, ставши одним із лідерів "Конфедерації", яка склалася з різних праворадикальних та ультраліберальних невеликих партій, він майстерно об’єднав політиків, здавалося б, з протилежними поглядами: ультралібералізм із націоналізмом, анархістський популізм із вірою в необхідність створити сильну державу, "велику Польщу". 

Перевага Менцена – у структурі його електорату.

Серед виборців віком 18–29 років його підтримує понад 50%. Серед 30-39-річних – майже 50%. При цьому "Конфедерація" завжди була дуже популярна серед молодих чоловіків.

Це цінний електорат, але водночас досить непередбачуваний: такі виборці були дуже активні в інтернеті, писали, що поділяють погляди "Конфедерації", але в день виборів часто залишалися вдома.

Саме тому кількість голосів, які отримала "Конфедерація" на виборчих дільницях, виявлялася набагато нижчою, ніж передбачали опитування.

Допомога радикалів

Виборчі перегони – чудова нагода розширити і закріпити електоральну базу "Конфедерації". Тим більше, що Менцен почав здобувати підтримку там, де кандидат від "ПіС" її втрачає.

На попередніх президентських виборах Анджей Дуда переміг завдяки тому, що, окрім класичного електорату правиці, тобто літніх, малоосвічених людей і мешканців містечок і сіл, він завоював довіру й так званого центру.

Його підтримала молодь і люди середнього віку, працевлаштовані, мешканці як малих, так і великих міст. Люди радше консервативних поглядів, але не обов’язково ультраправі – ті, хто зазвичай мало цікавиться політикою.

І в теперішній президентській кампанії Каролю Навроцькому поки що не вдалося підкорити серця таких виборців. Його підтримка коливається на звичному для "ПіС" рівні і навіть набагато нижчому. Це означає, що наразі за Навроцького готовий голосувати лише "залізобетонний" електорат "Права і справедливості".

Натомість виборців, підходу до яких не знайшов Навроцький, почав завойовувати Славомір Менцен.

Для цього він був змушений дистанціюватися від ультранаціоналістичного обличчя "Конфедерації".

Як це не парадоксально, допоміг йому… Гжегож Браун – євродепутат і донедавна політик "Конфедерації", відомий своїми радикальними антисемітськими, антиукраїнськими і націоналістичними поглядами.

Саме Браун із вогнегасника гасив менору, запалену в парламентському коридорі, викидав різдвяну ялинку з судового приміщення лише тому, що на ній були оздоби у кольорах прапора ЄС, виступав у Європарламенті з антиукраїнськими тирадами, зривав українські прапори. 

Браун вирішив сам балотуватися в президенти, за що його виключили з "Конфедерації". Він перетягнув на свій бік чимало радикалів, антивакцинаторів, антисемітів і проросійських активістів.

Зважаючи на результати соцопитувань, його підтримка мізерна. Водночас він фактично звільнив Менцена і "Конфедерацію" від найрадикальнішої риторики.

Щоправда, в самій "Конфедерації" залишається дуже сильним націоналістичне крило, яке очолює ще один важливий політик партії – Кшиштоф Босак.

Славомір Менцен спритно балансує між націоналістичними поглядами та ідеями економічної свободи. "Польща передусім" – це не менш важливо, ніж зниження податків.

Він говорить про родину і консервативні цінності, виступає проти абортів, але водночас стверджує, що держава не повинна втручатися в економічну діяльність.

Під час виборчої кампанії до Європарламенту 2019 року він шокував громадськість так званою "п’ятіркою Менцена". 

"Нам не потрібні євреї, гомосексуалісти, аборти, податки і Євросоюз",

заявив він тоді. Проте згодом Менцену неодноразово доводилося виправдовуватися через це радикальне гасло.

У теперішній виборчій кампанії він уже не розкидається такими шовіністичними і антисемітськими заявами. Ультраправий електорат не настільки великий, до того ж певна його частина все одно проголосує за Менцена.

Тим більше, що він постійно заграє з радикалами – алюзії на націоналістичні гасла досі присутні у його риториці.

Антиукраїнська риторика

Лідер "Конфедерації" відкрив для себе золоту політичну жилу в невдоволенні деяких поляків розколом у суспільстві, який зберігається ось уже два десятиліття.

Від початку XXI століття польську політику визначає протистояння між Ярославом Качинським та Дональдом Туском, між "Правом і справедливістю" та "Громадянською платформою". І хоч багато хто намагався порушити цю дуополію, та безрезультатно.

Проте Менцен мріє це зробити. Він хоче переманити на свій бік виборців, які втомилися від Туска і Качинського і голосують "проти" – істеблішменту, еліти, корпорацій, а також проти бюрократії і засилля держави. Загалом вони хочуть, щоб держава не вказувала їм, як жити.

Саме тому "Конфедерація" так наполегливо підкреслює, що вона була проти масових щеплень під час пандемії коронавірусу. Це виборець, який ненавидить Євросоюз з його численними правилами і бюрократією. І, безперечно, це виборець із націоналістичними поглядами.

Ось чому Менцен так активно експлуатує антимігрантські настрої.

Він заявляє, що в Польщі не буде другого Парижа з його мігрантськими передмістями. На своїх передвиборчих мітингах він розповідає про зґвалтування, які вчиняють мігранти у Великій Британії.

Так, він більше не згадує про свою "п’ятірку",

натомість у нього з’явилася нова мантра у виборчій кампанії – Україна. 

Менцен стверджує, що українці отримують у Польщі більше соціальної допомоги, ніж сплачують податків. Його антиукраїнська риторика, звісно, набагато м’якша, ніж у Гжегожа Брауна, і має здебільшого економічне підґрунтя, проте залишається провідним мотивом кампанії.

Наприкінці лютого 2025 року Славомір Менцен і Анна Брилка, євродепутатка від "Конфедерації", поїхали до Львова. По суті, щоб записати відео біля пам’ятника Степану Бандері й висловити обурення з приводу посилення українського націоналізму.

Водночас Менцен не порушив, мабуть, найнебезпечнішого з погляду польсько-українських відносин табу. Він нічого не сказав про "польський Львів", хоча був за волосину від того, щоб переступити цю межу. В одному з відео він заявив, що перебуває у "культурно польському Львові". 

Скандал, що зрештою розгорівся між ним і мером Львова Андрієм Садовим, лише зіграв на руку лідеру "Конфедерації".

Садовий назвав Менцена проросійським, а портал "Миротворець" вніс його до списку антиукраїнських політиків. Кандидат від "Конфедерації" тільки цього й чекав. Він, власне, для того і поїхав до Львова, щоб постати в очах виборців захисником польських інтересів і жорстким політиком стосовно України й українців. Він, наприклад, каже, що українці вважають поляків наївними дурнями і тільки використовують їх.

Водночас Менцен набагато менше, ніж, наприклад, німецькі, словацькі чи угорські націонал-популісти, дає зрозуміти, що симпатизує Росії.

Ба навпаки. Він не раз наголошував, що вважає Росію загрозою, а Путіна – злочинцем. Іноді він навіть говорив, що Росія – терористична держава. Водночас цілком у трампівському стилі він вважає, що з Путіним треба домовитися щодо війни в Україні і що Європа Польщу захищати не буде.

Замість проросійської позиції він обирає дистанціювання від питань, пов’язаних зі східними сусідами Польщі. І це теж приваблює його виборців, особливо тих, хто втомилися від війни й боїться, що в неї втягнуть Польщу.

До того ж електорат Менцена проти збільшення витрат на озброєння, адже це передбачає підвищення податків. 

І уряд Дональда Туска, і опозиційний "ПіС" вважають, що Росія становить загрозу, тому потрібно більше озброювати Польщу і зміцнювати її за допомогою міжнародних союзів.

Звісно, прем’єр-міністр Туск і його опоненти з опозиції дивляться на багато питань по-різному, але в питанні загрози з боку Росії вони одностайні.

Менцен і його "Конфедерація" не поділяють цю точку зору. Вони кажуть: можливо, Росія і становить загрозу, але ми можемо уникнути катастрофи, якщо триматимемося подалі від України і Росії.

Їхня позиція дуже близька дедалі більшій групі виборців, які вірять у чудодійні рецепти.

А сам Менцен, спостерігаючи за успіхом Трампа, чудово розуміє, що сьогодні чимало людей розраховують на прості, чудодійні, хоч і нічим не перевірені ліки від усіх бід цього світу. 

Автор: Міхал Кацевич,

публіцист, журналіст порталу Biełsat

Стаття початково була опублікована на порталі "Нова Польща" та републікується зі згоди правовласника. Переклад Наталі Ткачик