Трамп всемогущий: как президент США ломает сопротивление судебной власти

Джеймс Боусберг – мабуть, в останні місяці жоден суддя у США не став таким популярним, як він.

Рішення федерального судді округу Колумбія оскаржити указ Дональда Трампа про депортацію десятків нелегальних мігрантів до Сальвадору накликало на нього хвилю критики з боку адміністрації США та її прихильників.

Особисто Трамп у соцмережах розпинає Боусберга як "радикального лівака" і "марксиста", а речниця Білого дому Керолайн Лівітт на одному з останніх брифінгів хвилину доводила журналістам, що той – "активіст" Демократичної партії, тому що його дружина колись жертвувала їм гроші.

Але події, що розгортаються довкола указу про депортацію, свідчать і про інший, глобальніший – та потенційно небезпечніший – тренд. Виконавча влада підійшла впритул до межі ігнорування судової.

Тим самим ставлячи під загрозу чи не всю систему стримувань і противаг, закріплену в Конституції США.

Наслідки цього протистояння досі важко спрогнозувати.

З одного боку, Трамп лиш нещодавно обіцяв "не йти проти" рішень американських судів, з іншого ж – і він сам, і його соратники нещадно критикують ці суди, коли ті ухвалюють невигідні республіканській адміністрації рішення.

Деталі – в матеріалі "Європейської правди".

За законами воєнного часу

Спершу пояснимо, довкола чого розгорівся останній конфлікт між Трампом і судами.

Минулого тижня зі США до Сальвадору виконавчим указом були депортовані сотні іммігрантів, яких адміністрація Трампа назвала злочинцями. Серед них, за словами американської адміністрації, були члени венесуельської банди "Трен де Арагуа", яку, зокрема, підозрюють у вбивстві двох поліцейських у Флориді.

Крім того, одним зі своїх перших указів на посаді президента США Дональд Трамп оголосив "Трен де Арагуа" іноземною терористичною організацією.

У рішенні про депортацію Трамп послався на Акт про іноземних ворогів 1798 року – він надає право в умовах воєнного часу затримувати й депортувати іноземців виключно на підставі їхнього громадянства чи місця народження, тобто без рішення суду. Це ж сталося і у випадку з депортаціями до Сальвадору.

Але раніше того ж дня, 15 березня, дві продемократичні неприбуткові організації подали позов до федерального суду Вашингтона, заявивши, що мають інформацію про можливу депортацію пʼятьох венесуельців, яких могли помилково віднести до "Трен де Арагуа".

Узявся за справу уже згаданий суддя Боусберг. Він одразу ж видав тимчасовий припис про призупинення депортації стосовно пʼятьох громадян Венесуели та призначив слухання на середину дня 15 березня.

Попри припис, указ про депортації зʼявився на сайті Білого дому. А представник Мінʼюсту США на слуханнях у другій половині дня суботи постійно казав, що не знає, чи відбулись депортації, чи ні – саме в той момент, коли щонайменше один літак із венесуельцями вже вилетів зі США та прямував до Сальвадору.

Ані усний припис Боусберга, ані письмове тимчасове рішення про призупинення депортацій їх фактично не зупинили.

Показово, що наступного дня президент Сальвадору (і союзник Трампа) Наїб Букеле прокоментував новину про припис суду призупинити депортації постом у Х: "Ой-ой… Надто пізно" – і смайликом, що сміється. Ба більше, пост поширив у себе державний секретар США Марко Рубіо.

А далі почалася справжня "заруба" між суддею та адміністрацією Трампа.

Президент США відкрито закликав до імпічменту Боусберга (який – як і у випадку самого Трампа – вимагатиме двох третин голосів у Сенаті) та назвав його прикладом "радикального судді-лівака".

А речниця Білого дому Керолайн Лівітт на брифінгу розповідала, як суддя перетворився на "активіста Демократичної партії", бо блокував рішення адміністрації Трампа, а його дружина пожертвувала 10 тисяч доларів демократам.

"Агресивне використання широких повноважень"

Аби зрозуміти останній конфлікт між адміністрацією Трампа та судовою владою, потрібно трохи заглибитись у позиції сторін.

Боусберг та американські юристи, що критикують дії президента США, посилаються, зокрема, на той факт, що Акт про іноземних ворогів був ухвалений для використання в умовах воєнного часу або "вторгнення" на американську територію (вочевидь, саме останнє і є позицією Трампа, який не раз саме в таких термінах описував нелегальну міграцію). 

Прецедентів застосування Акта до цього було аж три: під час англо-американської війни 1812-1814 років (коли було реальне вторгнення іноземних військ у США), а також Першої та Другої світових війн.

В останньому випадку йдеться про не найприємнішу сторінку американської історії, коли тисячі японців були інтерновані виключно на підставі свого походження.

Водночас навіть під час Другої світової громадяни ворожих країн мали право на захист.

Відомо про сотні справ, коли іноземці, які мали б підпадати під дію Акта про іноземних ворогів, оскаржували рішення про інтернування – і в цей час нікого не депортували. Чого, як уже зрозуміло, не відбулось у випадку з "Трен де Арагуа".

Можна заглибитись у подальші юридичні деталі: є, приміром, аргумент, що Акт про іноземних ворогів стосується саме іноземних держав, а "Трен де Агуа", згадана в указі Трампа, вочевидь не є іноземною державою.

Позиція адміністрації Трампа лежить у зовсім іншій площині та ґрунтується на так званій теорії унітарної виконавчої влади (unitary executive), яка наділяє президента США винятковими повноваженнями у виконавчій сфері.

Прихильники теорії – насамперед юристи й судді консервативного спрямування, які тлумачать відповідну статтю Конституції США про розмежування гілок влади як таку, що наділяє президента всією повнотою виконавчої влади.

Посилання на теорію унітарної виконавчої влади можна знайти і у "Проєкті-2025" – звіті консервативного аналітичного центру Heritage Foundation, який пропонувався як готова програма діяльності майбутньої адміністрації Трампа.

"Великим викликом, що стоїть перед президентом-консерватором, є екзистенційна необхідність агресивного використання широких повноважень виконавчої влади, щоб повернути владу – зокрема владу, яка зараз належить виконавчій владі, – американському народові", – писав у "Проєкті-2025" Рассел Воут, соратник Трампа і керівник Адміністративно-бюджетного управління Білого дому.

Саме це має на увазі Міністерство юстиції США, яке в оскарженні рішення судді Боусберга стосовно депортацій звинуватило його у "кричущих посяганнях на засади абсолютних та незворотних повноважень виконавчої гілки влади у питаннях національної безпеки, зовнішніх зносин і зовнішньої політики".

І саме тому, певно, для депортації венесуельців зі США без рішення суду адміністрація використала дуже давній закон, який досі для такого не застосовувався.

Коротко кажучи,

у Трампа вважають, що суди не повинні обмежувати його повноваження у сфері виконавчої влади.

Інакше вони діють проти волі американського народу, який обрав його на виборах переважною більшістю голосів.

Війна із "трампохейтерами"

Хоча ситуація із суддею Боусбергом – не перша, коли адміністрація Трампа конфліктує із судами, вона ризикує ескалувати в значно більше загострення між гілками влади у США.

На це вказує навіть той факт, що після заклику Трампа оголосити "ліваку" Боусбергу імпічмент втрутився сам голова Верховного суду США Джон Робертс – явище рідкісне, тим паче що більшість верховних суддів мають консервативний ухил і досі ухвалювали переважно сприятливі для президента рішення.

"Понад два століття вважається, що імпічмент не є належною відповіддю на незгоду з судовим рішенням. Для цього існує звичайний процес апеляційного перегляду", – заявив Робертс.

Узагалі Трамп – який був змушений давати раду судовим позовам ще з 1970-х років, щойно почав активно займатись бізнесом – далеко не вперше атакує суддів, які ухвалюють незручні для нього рішення.

Особливо дісталося тим суддям, які розглядали справи проти самого Трампа: вони були "неврівноважені", "трампохейтери", "агенти демократів", "дуже упереджені" і так далі.

А в нинішній адміністрації ця риторика виходить на новий рівень:

там уже прямо кажуть, що виконувати рішення судів не обовʼязково, якщо вони суперечать політиці Трампа.

"Суддям не дозволяється контролювати легітимні повноваження виконавчої влади", – вважає, приміром, віцепрезидент США Джей Ді Венс. У його уявленні ознакою конституційної кризи є не спротив адміністрації судам, а навпаки – спротив судів адміністрації.

Чому? Тому що президента, на відміну від суддів, обирають на виборах.

Це можна було б списати на політичний аргумент: мовляв, рішення проти Трампа ухвалюють насамперед судді, що асоціюються з Демократичною партією. Але статистика свідчить, що рішення не на користь нової адміністрації ухвалюють судді всіх політичних спектрів – і записати їх усіх до "радикальних ліваків" і "марксистів" не вийде.

Навіть доволі лояльний до Трампа Верховний суд США на початку березня ухвалив знакове рішення проти політики адміністрації стосовно кількох мільярдів доларів, виділених Конгресом на іноземну допомогу.

Тож видається, що повернення "здорового глузду" і боротьба з "лівацтвом" в адміністрації Дональда Трампа стали прикриттям для спроби посилити виконавчу владу за рахунок інших гілок влади – законодавчої та судової.

І подальші події стануть краш-тестом на міцність американської демократії та покажуть, до якої міри серед республіканців у Конгресі зберігається лояльність президенту США.

Автор: Олег Павлюк, 

журналіст "Європейської правди"