"Капитуляция Украины – это не мир. Россия стала угрозой для Франции". Историческая речь Макрона

Пізно ввечері 5 березня президент Франції Емманюель Макрон виступив зі зверненням до нації.

Не буде перебільшенням назвати цю промову знаковою або навіть історичною.

Макрон і раніше виступав зі сміливими та проривними ідеями щодо України, але цей виступ є особливим. На відміну від попередніх, часто абстрактних ідей – зараз Макрон виголосив програмну, системну промову, що враховує наслідки змін для Франції та Європи. А ще не менш важливо те, що тепер він оприлюднив ідеї вже після їх закритого обговорення і навіть попереднього погодження з іншими європейськими керівниками.

По суті, президент Франції намагається перебрати на себе роль неформального лідера Європи. У тому числі використовуючи унікальну перевагу – наявність у Франції ядерного арсеналу.

Зважаючи на важливість промови, ми переклали її повний текст українською.

* * * * *

Я знаю, що ви схвильовані через історичні події, які стрясають світовий порядок – і ви маєте рацію.

Війна в Україні, яка призвела до майже мільйона смертей і поранень, триває без упину. Але Сполучені Штати – наш союзник – змінили свою позицію щодо цієї війни, вони зменшили підтримку України і поставили під сумнів те, що буде далі.

Одночасно з цим США планують запровадити мита на європейські товари. Світ стає дедалі більш жорстоким, до того ж загроза тероризму не зменшується.

Через все це наше благополуччя та безпека стали більш невизначеними.

Треба визнати: починається нова епоха.

Війна в Україні триває вже більше трьох років. З першого дня ми вирішили підтримати Україну і накласти санкції на Росію. І це було правильне рішення, адже йдеться про загрозу не лише для українського народу, який мужньо бореться за свою свободу.

Наша безпека також під загрозою.

Якщо одна країна може безкарно вторгатися до сусідньої держави в Європі, то ніхто більше не може бути впевненим ні в чому. Бо у цьому разі діятиме закон сили, і гарантії миру на нашому континенті більше не буде. Історія нас цьому навчила.

Російська загроза виходить за межі України, вона стосується всієї Європи, у тому числі нас з вами. Росія вже перетворила український конфлікт на глобальний.

Росія пустила у бій на нашому континенті північнокорейських солдатів та іранську військову техніку, а одночасно – вона допомагає цим країнам ще більше озброюватися.

Путінська Росія порушує також наші кордони. Вона вбиває опонентів і маніпулює виборами в Румунії та Молдові. Вона організовує атаки на комп’ютерну інфраструктуру наших лікарень, щоб зупинити їхню роботу. Росія намагається маніпулювати нашими думками за допомогою брехні, поширюваної в соціальних мережах.

По суті, Росія випробовує нас, тестує межі прийнятного для нас.

Це відбувається у повітрі, на морі, в космосі й за нашими екранами. Її готовність до агресії, схоже, не знає меж.

Водночас Росія продовжує переозброюватися, витрачаючи на це понад 40% бюджету.

До 2030 року вона планує ще більше збільшити армію, додавши 300 тисяч солдатів, 3 тисячі танків і 300 винищувачів.

Зважаючи на це, хто повірить, що Росія зупиниться на Україні?

І зараз, і на довгі роки вперед Росія стала загрозою для Франції і для Європи.

Я глибоко шкодую про це. Переконаний, що в довгостроковій перспективі на нашому континенті знову запанує мир. І що Росія знову буде в мирі.

Але зараз ситуація – саме така, як я описав, і ми повинні усвідомити цей факт.

Зіткнувшись з цим небезпечним світом, було б нерозумно просто спостерігати. Тому ми маємо без подальшого зволікання ухвалити рішення – заради України, заради безпеки французів, заради безпеки європейців.

В першу чергу – щодо України.

Усі ініціативи, які допомагають досягти миру, є рухом у правильному напрямку, я хочу віддати їм належне. Та ми повинні й допомагати українцям і далі чинити опір, поки вони не зможуть домовитися з Росією про міцний мир для себе і для всіх нас.

Бо дорога до миру не може пролягати через те, щоби ми залишили Україну на самоті. Рівно навпаки.

Мир "за будь-яку ціну", досягнутий під російською диктатурою – неможливий.

Капітуляція України не є "миром".

Крах України – це не "мир".

Також миром не буде припинення вогню, яке є надто крихким. Чому так? Тому що це підтверджує досвід минулого. Не можна забувати, що Росія почала вторгнення в Україну в 2014 році, і що ми тоді вели переговори про припинення вогню в Мінську. Але Росія не дотримувалася перемир'я, і ми не змогли зберегти баланс через відсутність надійних гарантій для України.

Ми більше не можемо вірити Росії на слово.

Україна має право на мир і безпеку. Але її безпека – також в наших інтересах, в інтересах безпеки європейського континенту. Ось чому ми працюємо з нашими британськими і німецькими друзями та кількома іншими європейськими країнами.

Ось тому я зібрав кілька країн разом у Парижі кілька тижнів тому, а кілька днів тому ми знову зустрілися в Лондоні, щоб консолідувати їхні зобов'язання, необхідні для України.

Ми повинні підготувати Україну до того, щоби після підписання миру вона не зазнала повторного вторгнення з боку Росії. Це, безсумнівно, потребуватиме довгострокової підтримки української армії.

Це також може включати потребу розгортання європейського контингенту. Не йдеться про те, що ці солдати будуть кинуті у бій вже сьогодні, вони не підуть воювати на лінію фронту. Натомість вони будуть там після підписання миру, щоб забезпечити його повне дотримання.

Наступного тижня в Парижі ми зберемо керівників генеральних штабів тих країн, які бажають взяти на себе цю відповідальність.

Це – елементи плану міцного, тривалого і контрольованого миру, який ми підготували разом з українцями і кількома іншими європейськими партнерами, і який я відстоював два тижні тому у США, а також по всій Європі.

І хоча я хочу вірити, що Сполучені Штати залишаться на нашому боці – та ми повинні бути готові й до протилежного.

Незалежно від того, чи буде мир в Україні досягнутий швидко, чи ні – зважаючи на російську загрозу, яку я щойно описав, європейські держави повинні бути здатні краще захищати себе і стримувати будь-яку подальшу агресію.

Тому за будь-якого сценарію ми повинні краще озброїтися, ми повинні підвищити нашу обороноздатність. Це необхідно зробити саме для того, щоби зберегти мир. Щоби наші дії стали стримуючим фактором. Тож хоча ми залишаємося відданими НАТО і нашому партнерству з США – та нам потрібно набагато більше зміцнювати нашу незалежність у сфері оборони і безпеки.

Майбутнє Європи не мають визначати у Вашингтоні чи Москві.

Дійсно, загроза зі Сходу повертається. "Період невинності" останніх тридцяти років, що розпочався після падіння Берлінського муру, закінчився.

Завтра у Брюсселі, на позачерговому саміті ЄС за участю 27 глав держав і урядів, президента Єврокомісії та Євроради, ми зробимо рішучі кроки вперед. Буде ухвалена низка рішень, які Франція пропонувала кілька останніх років.

Держави-члени зможуть збільшити свої військові витрати, і це не буде зараховане до їхнього бюджетного дефіциту. Ми узгодимо масштабне спільне фінансування для закупівлі й виробництва в Європі певних найбільш інноваційних боєприпасів, а також танків та іншого військового озброєння і обладнання. Я звернувся до уряду з проханням вжити заходів, щоб це якнайшвидше зміцнило наші збройні сили, а також прискорило реіндустріалізацію всіх наших регіонів.

Найближчими днями я зберу представників оборонної промисловості разом з відповідними міністрами.

Оборонний союз Європи, який ми відстоювали протягом восьми років, стає реальністю. Адже європейські країни тепер більш готові до необхідності оборонятися, захищати себе, і для цього разом виробляти необхідне обладнання у себе в країні. Готові більше співпрацювати задля зменшення залежності Європи від решти світу.

І це добре.

Німеччина, Польща, Данія, країни Балтії і багато наших партнерів оголосили про безпрецедентні військові витрати. Упродовж цього періоду дій, який нарешті відкривається, Франція матиме особливий статус.

У нас найефективніша армія в Європі.

Також, завдяки вибору, зробленому нашими керівниками після Другої світової війни, Франція має потенціал ядерного стримування. Це дає нам набагато більший захист, ніж мають багато наших сусідів.

Понад те, ми ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну усвідомили, що світ є небезпечним місцем. Тож завдяки двом законам про оборонне планування, які я ухвалив і які надалі підтримав парламент, ми подвоїмо бюджет наших збройних сил протягом майже десяти років.

Але з огляду на мінливі загрози і на те прискорення, яке я щойно описав – нам доведеться приймати нові бюджетні рішення. Додаткові інвестиції стали вкрай необхідними. Я попросив уряд опрацювати таке рішення якнайшвидше. Ці нові інвестиції вимагатимуть мобілізації як приватного, так і державного фінансування без підвищення податків.

Це вимагатиме реформ, потребуватиме рішень і мужності.

Наші ядерні сили стримування захищають нас. Ця зброя є всеосяжною, суверенною і французькою від "А" до "Я". З 1964 року вони відіграють важливу роль у збереженні миру і безпеки в Європі.

Але у відповідь на історичний заклик майбутнього канцлера Німеччини (Фрідріха Мерца. – ЄП) я вирішив відкрити стратегічні дебати про захист наших союзників на європейському континенті за допомогою наших сил ядерного стримування. Що б не сталося, рішення завжди було і залишиться в руках президента республіки, командувача збройних сил.

Контролювати власну долю і ставати більш незалежними – це те, над чим ми повинні працювати не тільки у військовому, а й в економічному плані.

Так, економічна, технологічна, промислова та фінансова незалежність є дуже важливими. Ми також повинні підготуватися до запровадження Сполученими Штатами митних тарифів на європейські товари – на кшталт того, що було щойно запроваджене проти Канади і Мексики.

Це незбагненне рішення – причому як для американської економіки, так і для нашої – матиме наслідки для деяких галузей нашої промисловості.

Це посилює складність моменту. Але такий крок не залишиться без відповіді з нашого боку.

А поки ми готуємося дати відсіч, разом з іншими європейськими колегами, ми продовжуватимемо, як і два тижні тому, робити все можливе, щоб переконати американців, що це рішення зашкодить обом сторонам. Так, я сподіваюся переконати президента Сполучених Штатів Америки не робити цього.

Настали часи, які вимагають рішень, безпрецедентних за багато десятиліть.

У сільському господарстві, науці та дослідженнях, у промисловості та загалом у державній політиці ми не можемо вести дебати так само, як у минулому.

Саме тому я звернувся до прем'єр-міністра та уряду, а також запрошую всі політичні, економічні та профспілкові сили країни приєднатися до них і внести пропозиції у світлі нових обставин, у яких ми опинилися.

Завтрашні рішення не можна ухвалювати за учорашніми звичками.

Мої дорогі співвітчизники, зважаючи на ці виклики і незворотні зміни, ми не повинні йти на жодні перегини, ні під впливом тих, хто прагне війни, ні тих, хто готовий до поразки.

Франція буде слідувати лише одним курсом: курсом волі до миру і свободи. Цей курс відповідатиме нашій історії і нашим принципам.

Так, ми віримо у дії задля нашої безпеки, але також ми віримо у необхідність захисту демократії, правди, свободи, поваги в наших суспільствах, у ідею свободи вираження поглядів, а не повернення до мови ненависті. Тобто загалом – у ідею гуманізму. Це те, що ми відстоюємо, і те, що поставлено на карту.

Європа має економічну силу, потужність і талант протистояти викликам часу. Ми здатні кинути виклик Сполученим Штатам Америки, не кажучи вже про Росію. Та ми маємо діяти спільно, як європейці. І ми повинні бути рішуче налаштовані захистити себе. Саме тому країна потребує вас і вашої відданості. Політичні рішення, військова техніка та бюджети – це одне, але вони ніколи не замінять сили духу нації.

Наше покоління більше не має привілею отримувати дивіденди від миру.

Але від нас залежить, чи зможуть завтра наші діти пожинати плоди наших нинішніх дій.

Разом до майбутнього.

Хай живе Республіка! Хай живе Франція!

Емманюель Макрон,
звернення до нації

Париж, 5 березня 2025 року.

Переклад "Європейської правди"