Последний шанс для Украины и Европы

Європейський союз перебуває на роздоріжжі. Те, як він буде виглядати за п’ять років відсьогодні, вирішиться у найближчі 3-5 місяців.

Рік у рік ЄС так-сяк успішно долав свої складнощі.

Але тепер йому доводиться мати справу з двома джерелами істотної кризи: Греція та Україна. Цього може виявитися забагато.

Грецька криза нагноювалася довго і всі сторони поводилися з нею хибно від самого початку. Тепер емоції піднялися настільки, що єдина конструктивна альтернатива – абияк владнати ситуацію.

Але з Україною інакше.

Це питання чорного та білого. Росія Володимира Путіна виступає агресором, а Україна, захищаючи себе, обстоює цінності та принципи, на яких був побудований ЄС.

Втім, ЄС ставиться до України як до ще однієї Греції. Це хибний підхід, який продукує хибні результати.

Путін поширює свій вплив на Україну, а Європа так заклопотана Грецією, що заледве приділяє цьому увагу.

Бажаний для Путіна результат в Україні – це змайструвати фінансовий та політичний колапс, який дестабілізує країну і за який він може зректися відповідальності, а не військова перемога, яка залишить в його володінні та під його відповідальністю частину України. Він показав це, двічі перетворивши військову перемогу на припинення вогню.

Погіршення позиції України між двома угодами про припинення вогню – Мінськ-1, укладеною минулого вересня, і Мінськ-2, укладеною у лютому – показує міру путінського успіху. Але цей успіх тимчасовий, а Україна є надто цінним союзником, щоб ЄС кинув її напризволяще.

З політикою ЄС щось докорінно негаразд.

Як ще путінська Росія могла переграти союзників України, звиклих бути лідерами вільного світу?

Проблема в тому, що Європа годує Україну крихтами, так само як Грецію.

Як наслідок, Україна заледве животіє, а Путін має перевагу стратегічної ініціативи. Він може обирати між гібридною війною та гібридним миром, а Україна та її союзники силяться реагувати.

Погіршення української ситуації пришвидшується. Фінансовий колапс, про який я попереджав місяцями, стався у лютому, коли гривня знецінилася на 50% за кілька днів, а Національний Банк України мусив витратити великі суми грошей на порятунок банківської системи. Пік кризи стався 25 лютого, коли центральний банк ввів заходи контролю за імпортом і підняв облікову ставку до 30%.

Відтоді жорсткий тиск з боку президента Петра Порошенка повернув обмінний курс знов до рівня, близького до розрахункової бази українського бюджету 2015 року. Але це поліпшення вкрай хитке.

Цей тимчасовий колапс похитнув громадську довіру і піддав загрозі баланси українських банків та компаній, що мають заборгованість у твердій валюті. Він також підірвав розрахунки, на яких базуються програми співробітництва України з Міжнародним Валютним Фондом.

Програма розширеного кредитування МВФ виявилася недостатньою ще до того, як її було схвалено.

Але члени ЄС, маючи власні фіскальні обмеження, не виявили жодної готовності розглянути додаткову двосторонню допомогу.

Тож Україна продовжує хитатися на краю прірви.

Разом з тим, українська програма радикальних реформ набирає обертів і поступово стає видимою і для української громадськості, і для європейських політиків. Є разючий контраст між погіршенням зовнішньої ситуації та подальшим просуванням внутрішніх реформ. Це надає київській ситуації вигляд чогось нереального.

Один з імовірних сценаріїв полягає у тому, що Путін досягне своєї оптимальної мети, а український опір буде зруйновано.

В цьому разі Європу заполонять біженці – виглядає, що два мільйони є реалістичною оцінкою.

Чимало людей очікують, що це позначило б початок другої Холодної війни. Але ймовірнішим наслідком буде те, що переможний Путін здобуде в Європі багато друзів, і це дозволить скасувати санкції проти Росії.

Це найгірший можливий результат для Європи, яка у цьому разі стане ще більш розколотою, перетворившись на поле боротьби за впливи між путінською Росією та Сполученими Штатами.

ЄС вже не буде дієвою світовою політичною силою (тим більше – якщо Греція при цьому залишить зону євро).

Більш ймовірний сценарій полягає у тому, що Європа буде так-сяк опиратися, годуючи Україну крихтами.

Україна не зруйнується, але олігархи знов заявлять про себе, тож нова Україна буде нагадувати стару Україну.

Путіна це задовольнятиме майже так само, як і повна руйнація. Але така перемога Росії буде менш певною, бо зможе призвести до другої Холодної війни, яку Росія може програти – так само, як СРСР програв першу.

Путінська Росія потребує нафти по сто доларів за барель і почне відчувати брак валютних резервів за 2-3 роки.

Останньою частиною того, що я називаю "трагедією Європейського союзу", є втрата Євросоюзом  нової України.

Принципи, які захищає Україна – ті самі принципи, на яких базується ЄС – будуть відкинуті, а ЄС доведеться витрачати набагато більше грошей, захищаючи себе, ніж йому потрібно було витратити, щоб зарадити успіху нової України.

Є також більш обнадійливий сценарій.

Нова Україна досі жива і сповнена рішучості захищатися.

Хоча Україна самотужки не може зрівнятися з військовою потугою Росії, її союзники можуть вирішити допомогти їй "за всяку ціну", за винятком хіба входження у пряме військове протистояння з Росією або порушення мінської угоди.

Зробити так – означало б не лише допомогти Україні, але також допомогти ЄС знову віднайти ті цінності та принципи, які сьогодні здаються втраченими.

Годі й казати, що я обстоюю саме цей сценарій.

Джордж Сорос

Оригінальна публікація англійською на project-syndicate.org,

Українська версія публікується вперше,
за погодженням з Міжнародним фондом "Відродження".

Переклав Олексій Панич