Десятеро депутатів французького парламенту зібралися у гості в Росію та Крим. Серед них восьмеро членів "Союзу за республіку" Саркозі (у тому числі й голова делегації Тьєррі Маріані - на фото),  один з "Об'єднання демократів та незалежних" і один соціаліст, представник правлячої партії Франції. 

Візит відбувається на фоні найбільшого за останні роки міжнародного скандалу, викликаного публікацією Вікілікс. У ній стверджується: американська розвідка прослуховувала провідних політиків Франції, включно з трьома останніми президентами. 

Сенатор Ів Поццо ді Борго (один з десяти візитерів) запропонував "знищити ту частину американського посольства, де знаходиться обладнання для прослуховування", а депутат Європарламенту від партії Саркозі Рено Мюзільє – вислати американського посла. Топові французькі політики закликають припинити переговори про TAFTA, транслатлантичну угоду з вільної торгівлі між ЄС і США. Аналогічний скандал з прослуховуванням також уже не перший місяць тероризує політичні еліти Німеччини.

Емоції зашкалюють. Тому, цілком вірогідно, французькі депутати розглядають цей візит як демонстративний ляпас Америці.

Але "разом з купіллю вихлюпують і дитину": потурають руйнуванню системи міжнародної безпеки як системи нерозповсюдження ядерної зброї і насильницькому перегляду кордонів Європи.

Путін задоволено потирає руки: все йде по плану. Руйнування НАТО і розкол між демократіями Європи і США - це саме те, чого хоче Кремль. Далі в планах - двосторонні ігри з потенціалом нового анти-американського альянсу, нормалізація агресії і окупації, ізоляція нових демократій Центральної Європи від Європи Старої.

Партія Саркозі "Об'єднання за Республіку" має неоднозначну східну спадщину. Її засновник, "батько нації" генерал де Голль, свого часу у 1966 році вивів Францію з деяких структур НАТО, одночасно провівши показовий "візит дружби" до Москви.

Після Празької весни 1968 року радянсько-французькі стосунки охололи, проте комунікація ніколи не припинялася. Зараз Росія - 12 за важливістю (після Польщі і Японії) торговий партнер Франції, з обсягом імпорту близько 9 мільярдів доларів (1,5% всього експорту).

Франція - член Ради Безпеки ООН, ядерна держава, один з активних гравців на міжнародній арені. Досі її влада тримала планку санкцій проти Росії, хоча і не поспішала цю планку підвищувати, і разом з усім цивілізованим світом засудила анексію Криму.

Франція нарівні з Німеччиною є ядром Європи. Робер Шуман, батько ідеї Об'єднаної Європи, перший Президент Європейського Парламенту (також - і один з батьків-засновників НАТО) - француз. Ключові цінності цивілізації, які Шуман закладав в основу ЄС - мир, свобода і демократія, безпека, недоторканість кордонів - були грубо зруйновані Росією.

У 2017 році, з дистанцією у місяць, відбудуться вибори президента і парламенту Франції. На даний момент Саркозі і Марін Ле Пен, обидва політики з про-російською позицією, мають кожен більше 30% підтримки. Чи вдасться цій державі втриматися в концепції "Європи цілісної і вільної", а чи зміна влади додасть Росії союзника в РБ ООН і розколе ЄС по українському питанні?

Планований візит французьких парламентарів до Росії і Криму - це частина російської війни проти України, частина нормалізації окупації Криму.

Досі окупацію підтримували тільки крайні праві, що частенько грішать расистськими і нео-нацистськими заявами, та крайні ліві, котрі все ще не позбулися сентиментів до СРСР та, місцями, до сталінізму.

Кремль хоче згенерувати момент психологічного зламу. Адже коли поважаним членам правоцентристської партії Франції можна "вести діалог із нашими російськими друзями", то чому це не можна робити бельгійцям, австрійцям, італійцям, зрештою - німцям і британцям? У Росії - багато друзів по всьому світі, і ця дружба має глибину поколінь, традиції співпраці, пряму економічну вигоду.

Саме представники Франції зараз задають глобальний тренд підтримки Путіна. Їдучи в Росію, вони нестимуть відповідальність за війну на Донбасі - а це кров тисяч загиблих і поранених, втрачений дім сотень тисяч біженців, руїна, котру в найкращому випадку відбудовуватимуть десятиліттями.

Особливо огидним є цей візит на фоні дій російської влади проти кримських татар, які можна трактувати як початок геноциду. Відвідуючи окуповану територію, французькі політики водночас беруть на себе відповідальність за релігійні, етнічні і політичні переслідування у Криму, придушення свободи зібрань, слова і преси.

Лідерів цього народу або фізично не пускають у Крим, або викрадають і вбивають: народ лишають без проводу. Його організації забороняють, його медіа ліквідовують: його позбавляють голосу. Те саме відбувалося з українцями в пізніх 1920-х, коли було монополізовано українські медіа, ліквідовано альтернативні організації, відправлено в концтабори всіх, хто міг би очолити протест. А далі був Голодомор. Чи хтось сумнівається, що після Чечні Росія буде нездатна діяти аналогічно в Криму?

Захід все ще не позбувся спадку співпраці із злочинним СРСР. Відповідальність за це лежить і на нас: ми все ще не провели міжнародний суд проти комунізму - його практик, його лідерів, його живих сьогодні послідовників, його західних адвокатів, ключових партнерів і агентів впливу. Режим, що вбив мільйони і тортурував цілі народи поколіннями, тепер відроджується в лиці Росії Путіна.

Тому співпраця з Путіном, котрий ламає міжнародне право, вбиває тисячі і робить сотні тисяч біженцями, не викликає багато сумнівів - нікого ж не було покарано за тісну співпрацю і дружбу з "тюрмою народів" СРСР.

Чи настане внутрішньо-французька і внутрішньоєвропейська відповідальність? Чи виключить партія соціалістів зі своїх лав депутата Жерома Ламбера, однопартійця з 1977 року і парламентаря з 1988-го, котрий іде проти свого ж президента та МЗС-у? Чи готова Європейська народна партія та партії-учасники засудити дії своїх партнерів з "Союзу за Республіку" - чи все обмежиться тільки словами?

Україні - своє робить. Чи достатньо нам тільки оголосити цих десятьох політиканів "персонами нон грата", чи може їхня відповідальність мати і кримінальний, і матеріальний вимір? Час покаже, та репутації Франції в Україні завдано великого удару.

Автор: Остап Кривдик,

політоло