У практичній площині виходу з кризи слід керуватись не тільки порадами МВФ та інших міжнародних експертів, але й впроваджувати перевірені часом і успіхом моделі та практики "кооперації" та "соціального підприємництва".

Вони передбачають різні методи роботи, проте переслідують спільну мету – добробут родин, формування середнього класу та якість життя.

Соціальне підприємництво, як показує досвід багатьох країн Європи, є засобом формування вільної, творчої людини, солідарної громади та народу.

Успішний "кейс" європейських держав показує, як кооперація відстоювала принципи гідної оплати праці, тарифів, часу праці, систем безпеки праці та якості продуктів.

В цьому випадку слід згадати Францію, в якій трудове законодавство захищає права працівників. Італія, наприклад, сильна своїми профспілками, які мають велику політичну вагу в країні та відстоюють права трударів.

Майже вся система контролю за товарами і послугами була опрацьована кооперативними юристами дуже ефективно, бо вони створювали передумови для діалогу між виробниками і споживачами, щоб були зрозумілі правила праці та стандартизації якості.

Ефективним також буде відродження соціальних кооперативів. Для українців це добре забуте старе, однак для європейців – це інструмент підприємницької діяльності та розвитку громад.

Принцип простий: якщо в тебе і в твого сусіда сад з яблуками і восени у вас великий врожай, ви можете об'єднатись та робити сік, який згодом можна продати в довколишніх селах або на ярмарках. 10% від прибутку скеровуєте на навчання свого споживача про здорове та екологічно чисте харчування. 

У багатьох країнах кооперативи розділили на два типи: тип "А" – надають соціальні та санітарні послуги, займаються освітою та формацією молодого покоління.

Кооперативи типу "Б" – спрямовані на неповносправних, слабких чи осіб, що знаходяться в життєвих труднощах. Їх слід також повернути до нормального життя в суспільстві через працевлаштування, освіту та створення робочих місць.

Кооперативи можуть реформувати українську економіку, тому що формують нову стратегію співпраці між місцевою владою, освітянами та малими і середніми підприємцями. Вони керуються не тільки формулою "праця задля прибутку", а й формують індикатори "сталого розвитку" та виховання свого споживача.

Згідно з цими принципами відроджувалась Німеччина – завдяки кооперативному світогляду та соціально-економічному баченню Конрада Аденауера.

У згаданій вже Італії після Другої світової війни з малих сімейних господарств та мануфактур поставали відомі сьогодні бренди одягу, взуття, мікротехнологій та автовиробники.

В Україні, особливо в західній частині, до 1939 року були реалізовані унікальні моделі кооперації. Наше завдання – успішно адаптувати і продовжити їх сьогодні.

Отже, які кроки необхідні для реалізації успішних кооперативів та громадських підприємств?

Перше – це впорядкування законодавства. В Україні досить часто можна почути точку зору, що в нас дуже добре законодавство. Проте проблема полягає не в написанні закону (навіть досконалого), а в методиці його формування.

Відсутність суспільного обговорення законодавства – це пояснення того, що рішення влада ухвалює без участі суспільства. Саме через цю причину в нас більшість законів – це лобіювання вузьких інтересів олігархів, що стає передумовою для політичної корупції.

Другий важливий аспект – це максимально спростити законодавство, щоб "сила закону" сприяла лібералізації ринку підприємницької діяльності, а так званий "закон сили" не встановлював порядки та правила гри на ринку.

Третій аспект – налагодити форми громадсько-народного контролю за принципом: громадяни звітуються перед владою, влада – перед народом.

Як сказав митрополит Андрей Шептицький, "є різні ідеї та ідеології, проте є тільки дві форми влади: або право рішення віддаєш комусь, або береш на себе відповідальність сам".

Це особливо актуально зараз, коли після Революції гідності ми маємо усвідомити особисту відповідальність за своє майбутнє, а інструментом цього є щоденна праця, активна участь у політичних та економічних процесах.

Автор: Зіновій Свереда,

професор економіки

Папського Григоріанського університету (Рим) 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора