Чи знала Україна про можливе погіршення польсько-українських стосунків? Чи могла Україна запобігти радикальним рішенням польського Сейму?

На моє глибоке переконання, ми могли якщо не запобігти, то принаймні мінімізувати однозначність польської риторики.

На початку літа 2014 року мій університетський друг запросив мене на зустріч з особою з адміністрації президента. Розмова зводилась до питань про польсько-українські стосунки, які є ризики та як використати ентузіазм Євромайдану.

Свої пропозиції я виклав у короткому переліку рекомендацій, де вказував на необхідність скасування ембарго на м’ясо, створення історичного інституту, встановлення пам’ятників, перейменування вулиць та повернення костелів.

Мені подякували, а у вересні повідомили, що у в країні війна, і ми не можемо займатися польсько-українськими справами.

Наступна зустріч з особою з адміністрації відбулась вже улітку 2015 року, після перемоги Анджея Дуди та нереалізованої зустрічі Петра Порошенка з новообраним польським президентом у Варшаві. Під час розмови я сказав, що цього року питання Волині не буде підніматися, але якщо вибори до Сейму виграє "Право і Справедливість" (ПіС), політика стосовно України зміниться у сторону прагматизму.

Поляки будуть говорити про підтримку, але часи коли до України ставились, як до незрілого партнера минули.

У грудні 2015 року Анджей Дуда здійснив офіційний візит в Україну, де провів переговори з президентом та прем'єр-міністром України. Попри медіальний ентузіазм і реальні пропозиції від Польщі (1 млрд євро кредиту для Нацбанку) українська сторона не зробила жодного реверансу в бік Польщі. В польських кулуарах візит називали прохолодним та вимушеною грою на публіку.

Нагадаю, що у травні минулого року Петро Порошенко обіцяв тодішньому польському президенту Броніславу Коморовському внести правки до закону "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті", який в Польщі називають законом УПА.

У серпні польські депутати отримали неформальні запевнення від віце-спікера Оксани Сироїд та групи депутатів, що зміни до цього закону таки будуть внесені. У січні 2016 року заступник голови Верховної Ради України Оксана Сироїд, перебуваючи з візитом у Польщі, ще раз підтвердила необхідність змінити "закон УПА".

Поляків образив не сам закон, а пуста обіцянка його зміни, що багаторазово повторювалась.

Тут потрібно нагадати, що марші 11 липня зазвичай збирали в основному представників надто малих та маргінальних організацій. Проте, починаючи з 2014 року, ці марші постійно зростають, хода пам’яті 11 липня 2017 року буде проводитися з залученням чинної влади та парламентських політиків, у подальшому марш 11 липня може стати одним із символів польської мартирології, подібно до Маршу незалежності 11 листопада.

Саме тому тривале ігнорування цих тенденцій було найбільшою помилкою української влади.  

І от  у лютому 2016 року з’явилась інформація, що польський Сейм планує законодавчо вшанувати жертви Волинської трагедії та визнати 11 липня днем пам’яті Волинського злочину.

Помилка України - маючи п’ять місяців, вона просто вичікувала, а інколи підливала палива до конфлікту.

Зокрема, на першу зустріч польсько-української міжпарламентської групи співголова групи Борис Тарасюк запросив голову Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича. Офіційний брифінг співголів групи Бориса Тарасюка та Міхала Дворчика був сповнений задушевності та симпатії, але за закритими дверима польську делегацію звинуватили в антиукраїнській діяльності та згадали польські гріхи з часів Хмельницького по пацифікацію і Березу Картузьку.  

В Україні не розуміють і не хочуть розуміти, що поляків, а особливо представників консервативної партії ПіС цікавлять деталі та символічні жести.

Що Україна могла зробити для поліпшення стосунків з Польщею: відкрити пам’ятника у Києві або Львові, передати костел у власність вірним у Львові, Києві чи Білій Церкві.

Ініціативу надання одній з вулиць Києва імені Єжи Гедройця - польського публіциста, який як ніхто багато зробив для польсько-українського примирення, підтримала лише фракція радикалів у Київраді. Ані Блок Порошенка, ані Самопоміч, ані Український інститут національної пам’яті не доклали жодних зусиль для появи вулиці Гедройця або зміни патрона Національного університету оборони імені Івана Черняховського, який для поляків є символом розстрілів лідерів Армії Крайової.

Також польська сторона напевно оцінила б залучення представників польської національної меншини до складу консультаційних комітетів при президентах Польщі та України.

Можливо, Україні (в особі УІНП) варто було запропонувати полякам не черговий форум істориків, а будівництво спільного музею. Звичайно, можна ще 10 років розмовляти про історію, а можна спробувати створити неупереджену виставку (документаційний центр) на зразок Музею польських євреїв у Варшаві або Музею поляків, що рятували євреїв під час Другої світової війни, імені родини Ульмів чи Єврейського музею у Берліні. 

Однак нічого цього зроблено не було. Тим самим Україна не викорисала можливість скорегувати потенційну заяву Сейму.

І це в той час, коли у Польщі йшло обговорення дати, коли потрібно вшановувати жертв Волинського злочину: 11 липня (яку й було прийнято) або куди більш вигідну нам 17 вересня.

У польському парламенті переважали настрої, що потрібно вшановувати 11 липня, це пов’язано з орієнтацією на виборців. Натомість канцелярія президента Польщі, а потім особисто голова ПіС Ярослав Качинський говорили про необхідність вшанування 17 вересня.

До середини червня поляки не хотіли загострювати ситуацію і говорили про 17 вересня. І в даному випадку ми, як завжди, "не втратили можливість втратити можливість". 

Зрештою, що залишається робити у ситуації, що вже склалася?

15 серпня у Польщі святкують День Польського Війська та відбувається військовий парад. Для підтвердження незмінності та стратегічної польсько-української дружби у параді має прийняти участь УкрПолЛит бригада, а можливо, і українські військові.

Якщо 24 серпня відбудеться парад у Києві, у ньому обов’язково мають взяти участь польські військові або УкрПолЛит бригада.

Потрібно оголосити про будівництво музею польсько-української історії та створити дзеркальні центри польсько-українських діалогу і примирення.

У Варшаві можна організувати Інститут української історії (відродивши не реалізовану ідею часів Другої Речі Посполитої). Україна і Польща мають організувати групу експертів на зразок німецько-польської "групи Коперніка".

Україна і Польща мають відійти від стратегії елітарності в культурній співпраці (джаз, поезія та інтелектуальне кіно) до підтримки популярної та масової культури.

Однак насправді українсько-польські відносини мало кого цікавлять в Україні. Кількість українських експертів, що спеціалізуються на Польщі, зводиться до кількох осіб. Кількість депутатів, що є фахівцями в українсько-польських відносинах, менше десятка.

Україні варто зрозуміти, що естетику Бандери та УПА зрозуміють не всі в Україні, а тим більше поляки чи європейці загалом.

Історична політика – розкіш для бідної та корумпованої країни, де війна сором’язливо називається Антитерористичною операцією.

Автор: Євгеній Білоножко,

заступник редактора порталу PoloNews

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора