Брюссель спить чи просто нічого не знає? Це питання задають після того, як європейські лідери байдуже відповіли на спробу військового перевороту у Туреччині 15 липня.

Уявіть, що було б, якби повсталі військові підрозділи перемогли, я якась військово-політична хунта захопила важелі державної влади у Туреччині.

Сумніваюся, що це було б так само просто, як у квітні 1967 року, коли полковники зі своїми танками захопили владу в Афінах, заарештували багато тисяч людей, і розпочали щось жахливе для Греції та Європи. Це тривало майже 10 років.

Ми побачили б велике кровопролиття на вулицях Анкари і Стамбула, якби сили заколотників спробували придушити демонстрації опозиції. Пригадайте, яке насильство почалося у Каїрі відразу після перевороту у липня 2013 року і скільки людей тоді загинуло.

Успішний переворот у Туреччині з найбільшою ймовірністю призвів би по громадянської війни всередині країни. Її наслідки були б дуже масштабними.

Мільйони турецьких громадян, які б тікали від насильства, хаосу та смерті, приєдналися б до більш ніж двох мільйонів сирійських біженців, яких прийняла Туреччина, і попрямували б до Європи.

Тоді перед ЄС через біженців постало б лихо ще більшого масштабу, ніж у 2015 році.

У жодній країні-члені ЄС та кандидата і члени ніколи не траплялися серйозні спроби військових переворотів. В Угорщині або будь-якій іншій країні, виклики нашій концепції верховенства права здаються мізерними у порівнянні з повномасштабною спробою перевороту, коли були зайняті телевізійні станції, відбувалося бомбардування парламенті і була спроба захопити обраного президента країни.

Загрозу вдалося відвернути, але платою за це були не менше 265 людських життів та 1100 поранених людей.

Політичні партії Туреччини швидко згуртувалися та засудили заколот. Ми можемо сподіватися, що такий унікальний прояв солідарності стане ще міцнішою основою демократії у Туреччині.

Але у ніч заколоту минув певний час, поки ЄС засудив цю подію. Також не було жодних ознак того, що після цього представники вищого керівництва ЄС збираються полетіти до Туреччини, щоб підтримати країну-кандидата в члени, перед конституційним ладом якої постала найбільша загроза.

Замість цього, керівники ЄС відразу почали ставити під сумнів заходи, вжиті властями Туреччини для того, щоб усунути від влади будь-які елементи, які могли б бути пов’язані з рухом Гюлена.

Коли Туреччина підняла питання щодо призупинення дії Європейської Конвенції з Прав Людини, лідери ЄС почали висловлювати своє невдоволення, забувши про те, що Франція зробила це саме після терористичних актів у Парижі у листопаді.Немає ніяких питань:

Туреччина має право і насправді зобов’язана вживати заходів для того, щоб захистити себе від сил, які намагаються повалити її конституційний лад.

Так само, немає ніяких питань: існує серйозний ризик того, що ці заходи зайдуть занадто далеко.

Я щиро сподіваюся, що Рада Європи та Європейський Суд з Прав Людини дуже ретельно оцінять стан справ, коли ситуація почне заспокоюватися. Були заарештовані журналісти, які, скоріше за все, не підтримували заколоту, і звичайно, це треба критикувати.

Однозначно доброю новиною є те, що Генеральний Секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд відвідає Анкару на цьому тижні.

Європа ризикує втратити моральний авторитет, якщо вона не продемонструє свою особливу участь у вирішенні проблем, пов’язаних з самим заколотом.

Також майже немає сумнівів, що досить ганебна реакція ЄС на переворот у Єгипті у 2013 році вже підточила її позицію у цьому сенсі.

Саме про це написав близький радник Президента Реджепа Таїїпа Ердогана, Ібрахім Калін, у своєму Твіттері лише через декілька днів після заколоту, відповідаючи на західну критику дій уряду у відповідь: "Якби переворот був успішним, ви б його підтримали, як в Єгипті. Ви не знаєте цей народ, але він знає вас".

Сьогодні ЄС мав би значно кращі позиції, якби керівники ЄС відразу відвідали Туреччину, щоб висловити своє засудження заколоту,

привітати турецький народ з перемогою над ним та забратися разом з президентом, урядом, керівництво Великих Національних Зборів та іншими, щоб обговорити шляхи колективного забезпечення демократичного європейського шляху Туреччини.

Звичайно, немає гарантій, що це запобігло б подальше сповзання країни до авторитаризму. Але Європа могла хоча б спробувати стати на підтримку своїх політичних ідеалів та демократичних цінностей.

Зараз президент Путін може стати першим лідером, який зустрінеться з Ердоганом після заколоту. Якщо таке станеться, це буде ганьбою для Європи.

Автор: Карл Більдт,

колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеці

Колонку було вперше оприлюднено у на сайті Politico.eu під назвою "Європо, піднімись на підтримку Ердогана"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора