Актуальність створення цифрової економіки вже не викликає сумнівів. Тепер на перший план вийшли питання конкретних кроків, конкретних дій.

Відповідь на питання "Навіщо?" вже відома. Тепер необхідно шукати відповіді на питання "Як?" та "Коли?".

Таким чином, формується потреба в Дорожній карті розвитку цифрової економіки. Питання трансформації економічної системи носить комплексний характер, і вочевидь доцільно розглядати дорожню карту в декількох ключових аспектах.

Європейський досвід

Базовим орієнтиром для країн ЄС в побудові цифрової економіки є Цифровий порядок денний. Документ був ініційований у 2010 році і передбачав комплекс заходів по досягненню амбітних цілей до 2020 року.

Але вже до 2015 деякі країни стали переглядати і актуалізувати основні цілі. Адже швидкість оновлення технологій відкриває нові можливості, і орієнтуватися на цілі, поставлені в іншому технологічному ландшафті, як мінімум нелогічно.

Втім, важливим незмінним пунктом Цифрового порядку ЄС є створення Єдиного цифрового ринку (Digital Single Market). Базова європейська концепція спільності і єдності повинна бути реалізована також і в цифровому просторі.

Відокремлений розвиток цифрових економік і цифрових ринків країн ЄС призвів до певної фрагментарності, з'явилися непередбачені бар'єри. Це природним чином не забезпечує узгодженості дії, кооперації та збільшення ефективності.

Сила Європи - в синергії, в сумарній ефективності кожної країни. Концепція Єдиного цифрового ринку, на тлі Brexit і різноманітності думок з приводу зовнішньої політики набуває як ніколи фундаментально важливого значення. 

Тепер це один з найефективніших елементів об'єднання країн ЄС.

Єдиному цифровому ринку приділяється величезне значення не тільки в Брюсселі, а й в кожній країні ЄС. В рамках цієї ініціативи заплановано виділити близько 700 млрд євро.

Цифрове об'єднання неможливе без сумісності стандартів, протоколів, інтерфейсів. До слова, на сьогодні в світі тільки близько 4% загальносвітових стандартів є європейськими (54% - США, 42% - всі інші).

Ідеологічне та економічне, нехай і неявне, протистояння з США вимагає від ЄС більших зусиль щодо посилення в першу чергу не тільки економіки (за допомогою збільшення конкурентоспроможності), але й здатності впроваджувати панєвропейські стандарти, а це - додатковий аргумент на користь створення ефективного єдиного цифрового простору і ринку.

Україна, зробивши свій європейський вибір, повинна так чи інакше, сьогодні або завтра, стати повноправним членом європейського цифрового ринку.

Але роботу треба починати вже сьогодні.

Відповідно до розрахунків за методологією DESI (Digital Economy and Society Index) Україна істотно відстає від країн ЄС в питаннях розвитку цифрової економіки та побудови інформаційного суспільства.

Кластеризація країн ЄС та України за індексом DESI

Технологічний розрив не дозволяє Україні вже сьогодні повноцінно інтегруватися в цифровий європейський простір. Подібна ситуація стосується й інших країн Східного партнерства (Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова).

Саме тому в 2013 році народилася ініціатива щодо гармонізації цифрових ринків країн Східного партнерства та ЄС - HDM (узгодження цифрового ринку).

У 2014 році було проведено дослідження, метою якого було визначення поточного статусу в кожній з країн за ключовими напрямами цифрової економіки. Згідно з результатами цього дослідження Україна лише по деяких напрямках відповідає середньому значенню серед країн Східного партнерства.

Україна серед країн Східного партнерства, з урахуванням підписаної Угоди про Асоціацію з ЄС, має певне пріоритетне і привілейоване значення для ЄС.

Підтвердженням тому є візит єврокомісара Оттінгера в липні цього року, який, по суті, привіз з собою певний кредит довіри. Завданням Оттінгера було не тільки почати розробляти і впроваджувати спільні плани по гармонізації цифрових ринків, а й переконатися в прагненні України рухатися до цифрового простору.

Вікно можливостей відкрито, тепер завдання максимально ефективно його використовувати.

Найближчим часом в Брюсселі відбудеться міністерська зустріч щодо взаємодії ЄС та країн Східного партнерства в питанні розбудови спільного цифрового простору. Зокрема, передбачені дискусії щодо формування плану заходів на 2017 рік, а також визначення дорожньої карти розвитку системоутворюючих елементів цифрової економіки. Ця зустріч – наступний крок України до європейського цифрового простору.

Таким чином, стратегічне завдання - в рамках реалізації заходів щодо гармонізації цифрових ринків використати надані можливості та усунути технологічний розрив між Україною та ЄС.

Технологічний

Трансформація вимагає впровадження нових технологій.

Виробничі ресурси України зношені на 80%, як наслідок, ми отримуємо неконкурентну продукцію, з низькою доданою вартістю та з величезним енергоспоживанням.

Переважно засоби виробництва спрямовані на обслуговування сировинної економіки. Багаторічне постійне дотування цілих галузей призвело до того, що питання впровадження інновацій був знято з порядку денного. Первинним стало питання "вибивання" дотацій, держзамовлень тощо.

У ринкових умовах витрати компенсувалися не технологічним оновленням, а бюджетними прямими вливаннями. Поки дотували одні галузі, інші в умовах відсутності хоч якоїсь допомоги практично вимерли.

Наприклад, в Україні як клас перестала існувати мікроелектроніка та виробництво радіоелектронної техніки.

Сьогодні Україна є імпортером технологій. Ми причетні до світової цифрової трансформації тільки за допомогою експорту коду, не продукту.

Ризик перетворитися в бананову республіку не такий вже й примарний. Сьогоднішні технології - це ідеї дня вчорашнього. Спираючись на інтелектуальний капітал як на основну точку зростання, провідні країни світу виробили ефективні механізми для генерації та реалізації ідей, які ще вчора здавалися науковою фантастикою.

Технології можна роздобути всього двома способами: або створити, або купити.

Для першого у нас немає екосистеми, для іншого - коштів. У режимі наздоганяючого перебувати як завгодно довго просто не вийде.

З кожним технологічним еволюційним витком наздоганяти (читай - імпортувати технології) буде дедалі дорожче. Тому необхідно створювати систему перетворення ідей в технології. А це передбачає глибинну трансформацію, а, можливо, навіть створення з нуля всієї системи генерації та комерціалізації знань.

Перші кроки в цьому напрямку вже зроблено (Офіс високих технологій), але для національного масштабу мають бути задіяні всі можливі сучасні механізми.

Соціальний 

Точкою зростання України є інтелектуальний капітал. Зневажливе ставлення протягом останніх 10 років до технологій привела до депопуляризації і витіснення із суспільної свідомості ролі технології та інновації.

Це мало ряд негативних наслідків, наприклад, до зміщення акценту в бік гуманітарних наук частки випускників ВНЗ, відсутність моди на науку, техніку, інженерію.

Ми можемо перетворитися на країну гуманітарних користувачів - ідеальних споживачів, але аж ніяк не творців. За рідкісним винятком сьогоднішні випускники бачать себе юристами, маркетологами та дизайнерами.

За всієї поваги до всіх професій, але з такою командою через 10-20 років ми ніякої конкурентоспроможної економіки не побудуємо. Цифрова економіка вимагає кваліфікованих цифрових спеціалістів, спеціальних навичок і знань, і вони носять переважно технічний характер.

З іншого боку, важливим фактором успіху є фокус не на окремого студента, а на всю систему освіти, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи вузами, фокус на технологічні орієнтири, на актуальні цифрові тенденції і тренди.

Іншим соціальним фактором є відсутність культури підприємництва. В Україні глибокі історичні традиції самостійного підприємництва були знищені за часів УРСР.

ІТ-підприємець, цифровий підприємець - рушійна сила цифрової економіки. Створення продукту, його технічна сторона безумовно важлива, але не менш важлива дистрибуція і просування, організація підприємства і його управління.

Політичний

Тут можна виділити два аспекти: системний і ментальний.

На системному рівні ситуація вимагає рішучих дій зі створення ефективної системи управління цифровою економікою, інноваціями і технологіями. Колективна безвідповідальність в цьому, без сумніву, важливому напрямку призводить до відсутності поступального руху.

Існує думка, що цифрова економіка неминуча, і що вона в силу відкритості кордонів і глобалізації так чи інакше "трапиться". І що роль урядів у багатьох випадках завищена.

З цим твердженням можна частково погодиться, але в будь-якому випадку держава може будь-який процес прискорити, а отже, і перемога настане раніше.

З іншого боку, пущений на самоплив процес призведе до фрагментації економіки і суспільства, чого зі зрозумілих причин ніяк допускати не можна. Тому створення системи ефективного управління та реалізації державної політики в галузі цифрової економіки є надзвичайно актуальним питанням.

Ментальна складова є найважливішою.

Існують бар'єри, відторгнення та несприйняття цифрових технологій на рівні підсвідомості у політиків і держслужбовців.

Цифрова технологія вибиває із зони комфорту, що провокує включення захисного механізму. Це не дозволяє синтезувати так звану "цифрову політичну волю", тобто режим максимального сприяння впровадженню інновацій і технологій.

Автор: Олена Мініч,

директор департаменту цифрової економіки
Міністерства економічного розвитку і торгівлі

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора