Існує поширена думка, що проблеми у польсько-українських стосунках створюють насамперед суперечки між країнами у сфері історії. Втім, підсумки комунікації українських та європейських інтелектуалів на 10-му Форумі "Європа-Україна" дозволяють поставити це твердження під сумнів. 

Цей міжнародний форум зібрався цього року в польському Ряшеві (Жешуві) 27-28 січня. Хоча він мав би акцентуватися на питаннях модернізації та економічного розвитку України, а також європейської економічної співпраці, не меншою мірою там обговорювались політичні та гуманітарні питання.

Економічний форум набував з кожним роком все більше ознак форуму гуманітарного за спрямованістю. Причина цього, очевидно, полягає в економічних проблемах України, яка в умовах війни не досягає надто помітних результатів реформ економіки та соціальної сфери.

Незручністю на Форумі виявилась майже повна відсутність польського політичного бомонду. Приводом була заборона в’їзду в Україну меру Перемишля Роберту Хомі в контексті антиукраїнських виступів у цьому місті.

Польська офіційна сторона відреагувала на цю заборону жорстко, поставивши в залежність від неї свою участь у Форумі.

І хоча напередодні відкриття Форуму заборону було знято, цього виявилось не досить для польської делегації, яка зажадала від СБУ письмових пояснень. З огляду на те, що саме польські високопосадовці ініціювали проведення Форуму, їхня відсутність на ньому виявилась незрозумілою, проте некритичною.

Польщу в результаті представляли науковці, політики, медійники, що навіть посприяло більш неофіційній, довірчій комунікації.

Водночас європейський політичний бомонд було представлено доволі переконливо. Цим політикам не можна було закинути брак розуміння складності українських проблем — вони співчували Україні на Форумі як ніколи суголосно. Але позитивних перспектив не озвучили.

Так, вони визнавали, що відмова українцям у безвізі була немотивованою з боку європейської бюрократії. А зрештою, іноземні мовці доходили до "оригінальних" висновків, що українцям у протистоянні з Росією доведеться сподіватися лише на себе – тобто з усією ввічливістю "вмивали руки".

Форум лишив враження, що

жорстка проукраїнська риторика стає маркером європейського дискурсу боротьби за свободу.

Причому його просували не лише українці, але й деякі європейські інтелектуали – чеський публіцист Давід Свобода, директор київського офісу Фонда Конрада Аденауера Габріеле Бауман чи німецький журналіст Борис Райтшустер. Цей дискурс стає все більш вираженим і в дечому навіть протиспрямованим млявій беззмістовній риториці європейської бюрократії, ніби на користь тих самих прав і свобод, але без жодної енергетики і конкретики, з толеруванням усіх точок зору, в тому числі й руйнівних для завдань європейської інтеграції.

Що ж до симпатиків України на Форумі – вони були вкрай конкретні, вказуючи на РФ як на генератора нестабільності, архаїчних та дезінтеграційних процесів у Європі.

Наприклад, промоутер польсько-українського співробітництва Богуміла Бердиховська зафіксувала підступний характер антиукраїнської риторики РФ, коли вона натискає на різні важелі у сприйнятті європейцями України: німцям нав’язує образ невдалої держави (failed state), а полякам – образ агресивного українця-націоналіста. Так само й Давід Свобода наголосив на активності російської пропаганди у розпалюванні польсько-українського непорозуміння, чим роззброїв поляків, полемічно налаштованих щодо української політики історичної пам’яті.

Зрештою, позитивна комунікація двох голів Інститутів національної пам’яті – польського Ярослава Шарека та українського Володимира В’ятровича – стала чи не найбільш помітною подією Форуму. Ця комунікація відбулась під час дискусійної панелі, присвяченої декомунізації.

Звісно, тема спілкування була обрана таким чином, щоб якнайменше зачіпати складні питання польсько-українських стосунків. На це працював і обраний для проведення дискусії час: вона була завершальною – а відтак певною мірою й підсумковою.

Використання українцями польського досвіду декомунізації, люстрації та розсекречення архівів було заявлено темою панелі. Але раптом з'ясувалося, що

український досвід декомунізації виявився не менш цінним для поляків, змусивши по-новому подивитись на рештки радянської тоталітарної спадщини.

Найцікавіше, що в цій ситуації взаємного обміну досвідом російські гості Форуму відчули, що теж мають чому повчити. Так, російський професор Ігор Чубайс порадив займатися не зміною топоніміки, а зміною свідомості. Дивовижно – яка ж стійка оця амбіція росіян навчати колись узалежнені народи – будь-чому, навіть демократії, навіть в наявних умовах.

Попри це, головним результатом Форуму стала демонстрація волі до солідарності з Україною.

Хоч це й не була воля до солідарності з боку європейських політиків – лише з боку європейських інтелектуалів.   

Автор: Ольга Михайлова, 

головний спеціаліст
Українського інституту національної пам'яті

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора