Вчера диктатура, сегодня – нет: почему США и ЕС готовы восстановить отношения с Суданом

Суданське державне інформаційне агентство повідомило, що президент країни Омар Аль-Башир підписав указ про звільнення усіх політичних в’язнів. Несподіване рішення президент ухвалив напередодні після переговорів з представниками правозахисних груп і опозиційними силами.

Ця новина розповідає нам багато чого про одіозного суданського диктатора та його останні хитрі комбінації у відносинах із Заходом.

Президент Омар Аль-Башир, мабуть, один із небагатьох африканських лідерів, який став відомим в усьому світі. Він – один з найбільш одіозних африканських авторитарних правителів. Аль-Башир – єдиний у світі глава держави, який перебуває у міжнародному розшуку та на якого виписаний ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду.

Його підозрюють у скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людства під час конфліктів на території Судану у 1980-х роках. Його диктатура в Судані лишається однією з найміцніших в Африці.

Багато років Захід відмовлявся співпрацювати з Суданом і вважав його вигнанцем для міжнародної спільноти.

Проблемними були питання систематичного порушення прав людини, придушення опозиції, мілітаризації країни, агресивної риторики президента та переслідування Аль-Башира міжнародним судом.

Утім, нещодавно тенденція почала змінюватися. Несподівано вчорашній диктатор поступово став зближуватися з країнами Заходу, зокрема зі США.

Обидві сторони раптом заговорили про скасування санкцій, пом’якшення риторики, посилення співпраці та пожвавлення торгівлі. А в Судані вперше за багато років піднялися питання про помилування опозиціонерів і навіть послаблення державного контролю за політичним життям.

Звісно, все це – не випадковість. Рішення про звільнення усіх політичних в’язнів, а це близько 80 опозиціонерів, стало однією з найбільших поступок президента Омара Аль-Башира і частиною його "великого договорняка" з країнами Заходу. На тлі зміни зовнішньополітичного курсу США в Африці, відбувся й перегляд політики Вашингтона стосовно Хартума.

У жовтні минулого року США зробили перший крок – скасували частину санкцій проти Судану. Вони також пообіцяли прибрати Судан зі списку держав-спонсорів тероризму. А минулого місяця – у березні – Європейський Союз теж пішов на безпрецедентний крок і підписав із суданським керівництвом договір про покращення співпраці у питаннях боротьби з тероризмом.

Вочевидь, рішення про звільнення політв’язнів – це відповідь Судану на таку "відлигу" у відносинах. Про серйозність цього рішення свідчить і той факт, що серед тих, хто вийде з ув’язнення – відомий опозиційний політик, особистий конкурент президента та колишній лідер Комуністичної партії Судану Мухаммед Мохтар Аль-Хатиб.

Крім того, це рішення було ухвалене саме цими днями не просто так. Найближчим часом до Судану має приїхати спеціальна комісія з Ради ООН з прав людини, яка оцінюватиме зусилля суданського керівництва з посилення захисту прав людини в країні. Саме тому серед звільнених політичних в’язнів і відомі серед міжнародних організацій правозахисники – Саліх Махмуд Осман і Мохіеддін Альджалад.

Отже, чому Судан раптово "подобрішав", а США та Європа почали розмовляти зі, здавалося б, кривавим диктатором Омаром Аль-Баширом?

Причин для цього декілька.

Першою причиною є міграційна криза. Судан є однією з ключових держав Африки, яка стоїть на шляху мігрантів до Південної Європи через Лівію. А відтак, для Європейського Союзу заручитися підтримкою африканських країн, які мають змогу стримувати потоки африканських біженців, є надзвичайно важливою справою.

Відтак, через кризу політичних демократичних систем у Європі, відбувся розворот їхнього курсу на користь рішень, які ще кілька років тому здавалися нереальними.

Другою причиною "відлиги" між Суданом і Заходом є геоекономіка. Нині триває стрімка мілітаризація регіону Червоного моря. Протягом останнього року провідні держави світу почали активно забудовувати узбережжя Червоного моря своїми базами.

В одній лише маленькій африканській країні Джибуті вже зараз функціонують військові бази Франції, Японії, США, Китаю і Німеччини. Відповідно, інші держави, розташовані на березі Червоного моря, також мають важливе геостратегічне значення. Серед таких держав – і Судан.

Минулого року Туреччина домовилися про будівництво на суданському острові Суакін своєї військової бази. При цьому суданці погодилися передати туркам цей острів в оренду на 99 років. Після цього, у січні 2018 року під час візиту до Хартума президента РФ Володимира Путіна, його колега Омар Аль-Башир також пообіцяв росіянам видати дозвіл на будівництво військової бази у Порт-Судані.

Причина такого переполоху, що змушує держави світу наввипередки ставити свої бази біля Червоного моря, полягає у великих ймовірних покладах нафти та газу на шельфі Червоного моря та Аденської затоки. 

На тлі інформації про величезні поклади нафти, які можна розробляти біля Червоного моря, цей регіон поступово набуває статусу "другої Перської затоки". А оскільки Судан прилягає до цього регіону, то і його географічне значення зростає в десятки разів. 

Третя причина – геополітика. США активно зайнялися суданським напрямком не лише через ресурси та міграційну кризу, але й заради стримування своїх геополітичних ворогів – Китаю і Росії – від розширення їхнього впливу на сході Африки.

Будівництво китайської і російської баз на території Судану означатиме посилення їхніх позицій у Африці.

З огляду на політику посилення військової присутності США у регіоні, їм така конкуренція абсолютно не потрібна.

Крім того, збільшення своєї присутності в Судані дозволяє США отримати можливість відрізати своїх геополітичних ворогів від іншої країни – Південного Судану. Вона багата на нафту, а також є цінною з погляду географічного розташування. До прикладу, для Китаю Південний Судан є важливим логістичним вузлом для реалізації їхнього проекту глобальної транспортної системи "Новий Шовковий шлях". 

Четверта причина – зброя. І США, і ЄС, і Судан зацікавлені у скасуванні міжнародного ембарго на постачання зброї, яке запровадила міжнародна спільнота проти Судану. Це відкрило б нові можливості для співпраці в оборонній сфері. А це купа грошей для багатьох зацікавлених компаній, особливо "збройного лобі", яке у президента Дональда Трампа перебуває у фаворі.

Серед країн Євросоюзу основну вигоду отримають Франція та Німеччина. Суданська армія давно потребує модернізації, а ембарго підірвало зусилля Хартума із залучення грошей для закупівлі нових видів зброї, важкої техніки, авіації. А на тлі напружених відносин з Єгиптом Судан буде надзвичайно зацікавлений у закупівлях озброєння.

Отже, "відлига" між Суданом і Заходом є новою цікавою тенденцією останнього року. Тому не варто дивуватися, якщо президента Омара Аль-Башира раптом перестануть переслідувати за воєнні злочини або просто заплющать на це очі.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора