Чи здатне громадянське суспільство допомогти державі зміцнити свою енергетичну безпеку? 

Теоретично – так, адже ефективна взаємодія між державними органами і громадянським суспільством має попереджати кризові ситуації та сприяти оперативному реагуванню у разі їх виникнення. Однак чи відповідає це дійсності?

Цим питанням задався Міжнародний вишеградський фонд, профінансувавши таке дослідження, що проводилося в рамках консорціуму аналітичних центрів з країн Вишеградської групи (Чехія, Словаччина, Угорщина та Польща) та України.

Експерти провели інтерв’ю з посадовцями у своїх країнах, що відповідають за енергетичну безпеку. Питання фокусувались на тому, хто має нести відповідальність за енергетичну безпеку – держава чи бізнес, чи існує у цьому керунку комунікація між державою, бізнесом та громадянським суспільством і як вони готові взаємодіяти у випадку енергетичної кризи, і, нарешті, які з аналітичних досліджень читають.

Майже всі експерти проекту зіштовхнулися з проблемою, як запросити на інтерв’ю осіб з міністерств та державних енергетичних компаній. Досить складно було встановити комунікацію з державними органами та отримати згоду на інтерв’ю. Багато запрошених респондентів використали принцип "мовчазної відмови". Цікаво, що представники приватних енергокомпаній та експерти з недержавних організацій охоче взяли участь в інтерв’ю, в той час як урядові think-tanks (Польща) відмовили.

Отже, на етапі запрошення до інтерв’ю вже спостерігається проблема – складність налагодження комунікації між державними установами та громадянським сектором – і виникає питання: а чи можлива взаємодія і спільна праця між згаданими акторами у разі енергетичної кризи?

Спостерігається певна солідарність між усіма респондентами у відповіді на питання: хто є відповідальним за енергетичну безпеку – держава чи бізнес?

Учасники підкреслили, що саме держава повинна відповідати за внутрішню і зовнішню енергетичну безпеку і створювати максимально сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Водночас спостерігається певна відмінність у розстановці акцентів по країнах: польські респонденти підкреслюють, що має бути синергія між бізнесом і урядом, такої ж позиції дотримуються словацькі респонденти. Натомість опитані особи в Чехії переконані, що держава повинна створювати умови, а безпосередня відповідальність лежить на бізнесі. Угорські колеги вважають, що додаткову відповідальність за енергобезпеку необхідно покладати на регулятора.

Натомість респонденти в Україні прагнуть відійти від узагальнення і персоналізувати відповідальність. Зокрема, українські фахівці пропонують відповідальність за енергетичну безпеку покласти на спеціально визначеного віце-прем’єра, а координацію дій у цій сфері – на Раду національної безпеки і оборони за керівництва президента.

Є також пропозиція залучити до "клубу відповідальних" і НКРЕКП та Антимонопольний комітет. Варто зазначити: більшість польських та угорських експертів підкреслила, що держава повинна використовувати інструменти здорового протекціонізму, із задіянням механізмів ринкового та неринкового впливу, і всіляко підтримувати свої компанії на зовнішніх ринках. Чеські та словацькі експерти чекають від держави активнішої позиції щодо залучення інвестицій у галузь. Водночас фокус інтересів українських респондентів та очікування, що покладаються на державу, базуються на внутрішньому ринку, а саме на захисті споживача і виробника, а також наближенні стандартів українського енергоринку до стандартів ЄС.

Водночас респонденти як Вишеградських країн, так і України підкреслюють, що необхідно посилювати комунікацію між владою та громадянським суспільством. Більшість польських респондентів скаржиться на відсутність каналів комунікації з Міністерством енергетики, а також на епізодичну співпрацю з польськими енергетичними компаніями.

Один з респондентів зазначив, що енергетичні компанії в Польщі воліють співпрацювати з "мозковими центрами" з акцентом на PR-активність, тобто якщо їм потрібно донести певне повідомлення до громади. Натомість ситуація в Чехії та Словаччині виглядає зовсім по-іншому, в цих країнах діють газові асоціації, котрі виконують функцію модератора у діалозі уряду, бізнесу і громадянського суспільства.

Отже, модель комунікації в Чехії і Словаччині між усіма стейкхолдерами може стати взірцем для інших країн.

Перші кроки у цьому напрямку зробила Угорщина. Нещодавно була ініційована до створення платформа комунікації між урядом, споживачами та аналітичними центрами, отже, спостерігаймо, як буде розвиватись енергодіалог в цій країні найближчими роками.

Українські експерти наголошують, що в принципі немає "довгої дистанції" у спілкуванні між урядовими та громадськими структурами щодо питань безпеки в енергетиці, але акцентують увагу на іншій проблемі. Наразі українські респонденти підкреслили, що державні інституції насправді потребують фахових досліджень, експертиз, аналізу ринку тощо, але не мають фінансових ресурсів для замовлення останніх, тому всі надії покладають на донорів.

Якщо говорити про досвід Вишеградських країн, то міністерства мають можливість у разі потреби замовляти певні дослідження або оголошувати спеціальні гранти чи тендери на їх підготовку. Водночас українські аналітичні центри не отримують замовлення від національних урядових структур чи компаній, а тому як ресурсну базу для аналітичної діяльності використовують іноземні фонди.

І нарешті, останнє запитання: яким дослідженням довіряють респонденти та використовують у своїй діяльності? Спостерігається така тенденція, що більшість респондентів віддають перевагу аналітиці національних think-tanks.

Лише українські та угорські колеги вказали, що регулярно читають аналітичні праці своїх сусідів, наприклад, Ośrodek Studiów Wschodnich або Globsec.

Що ж до уподобань респондентів відносно глобальної аналітики, то тут смаки розійшлися.

Так, польські фахівці підкреслили, що регулярно читають аналітичні матеріали Bruegel, BBC and Oxford University, а от дослідженнями американських фахівців цікавляться не часто, вважаючи, що їхні американські колеги не завжди розуміють проблеми енергетичної безпеки регіону і роблять узагальнюючі висновки. Натомість усі інші учасники опитування рівною мірою читають як американську, так і європейську аналітику, особливо вони виділили роботи таких центрів, як International Energy Agency, Atlantic Council, Brookings Institution, Oxford Institute for Energy Study.

Втім, збіглися думки більшості респондентів щодо якості, цінності та недоліків аналітичних матеріалів. Свіжі ідеї, унікальна інформація, що не є доступною в пресі або інтернеті, аналіз локальної проблеми в рамках глобального контексту (наприклад, "Північний потік 2"), виділення ризиків та прогнози на майбутнє – усе це виділено як цінності аналітичних матеріалів.

Також були відзначені й недоліки, серед яких – заплутана методологія, відсутність посилань на дані, особливо щодо статистики, домінування дослідженнь з акцентом на регіональну проблему, без врахування регіонально чи глобального контексту, багато уваги приділяється історії проблеми і сучасному стану, часто бракує прогнозів, сценаріїв, чітких рекомендацій, тобто погляду в майбутнє.

Нарешті, абсолютно всі респонденти віддають перевагу аналітиці обсягом до 5 сторінок, найкраще – це 2-3 сторінки.

Підсумовуючи, відзначимо, що як в країнах Вишеградської четвірки, так і в Україні відповідальність за енергетичну безпеку респонденти покладають саме на інститут держави. Винятком є Чехія, де енергоринок більш лібералізований, і тому респонденти до "клубу відповідальних" зараховують рівною мірою, як державу, так і бізнес.

Спостерігається потреба у розвитку каналів кризової комунікації у сфері енергетичної безпеки, як на національному рівні, так і між країнами регіону. Якщо в Чехії і Словаччині офіційну функцію модератора енергодіалогу всередині країн виконують газові асоціації, то в інших країнах регіону і Україні переважають неформальні канали  комунікації.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора