Нестрашный арбитраж: как Украине решать торговые споры с ЕС
Україна та ЄС готуються винести розгляд суперечливих питань у двосторонній торгівлі на розгляд торговельного арбітражу, прописаного в Угоді про асоціацію.
Наразі такий арбітраж можливий щодо мораторію на експорт сумнозвісного лісу-кругляка – європейські представники наполягають на тому, що заборона у теперішньому вигляді порушує зобов’язання України в рамках зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС.
Новина, з одного боку, є не дуже позитивною, особливо у світлі партнерства із ЄС.
Однак проблему завжди можна перетворити на можливість.
Європейський Союз у прагненні застосувати такі заходи проти України сам вручає нам у руки можливість, що досі не застосовувалася. Чи виправданий вибір такого шляху у вирішенні спору?
На нашу думку, радше так. Річ у тому, що з моменту укладення ЗВТ з ЄС частка у торгівлі з цим блоком виросла в рази, а близькі відносини часто ведуть до більш суттєвих конфліктів.
Наразі Україна практично не має практики ефективних торгових спорів із ЄС: заходи торговельного захисту проти основного партнера будуть політизуватися, система вирішення спорів у СОТ є складною та перебуває у тяжкій кризі, натомість торговельний арбітраж є напрочуд зручною опцією для врегулювання торгових спорів у рамках Україна-ЄС. Тож чи є це так і чи стане така "зброя" або краще інструмент на захист наших інтересів?
Тим паче, що підстав її застосовувати вже на сьогодні є цілком достатньо.
Річ у тім, що ще до укладення ЗВТ з ЄС певна кількість промислових товарів підпадала під обмеження у Євросоюзі. Такий стан справ успадкували і торгові відносини після підписання документа. На додаток до цього, з моменту підписання ЗВТ деякі торгові обмеження виникли, як відповідь на збільшення експорту українських товарів. ЄС продовжує впроваджувати тарифні та нетарифні обмеження попри загальну логіку ЗВТ.
Так, у Італії для участі у тендері необхідно мати виробничі потужності на території ЄС, а для входження на ринок нафтогазових компаній у Польщі та Німеччині необхідно мати не менше 50% товарів, що виготовлені у ЄС. Та й взагалі, бар’єр "nоn-EU origin" супроводжує українські товари із аграрного сектора, важкої металургії, машинобудівної індустрії. Отже, питання порушення положень ЗВТ та арбітражне вирішення таких порушень може стати у нагоді для української сторони, що прагне захистити національного виробника на ринку ЄС.
Перший арбітражний спір між ЄС та Україною має шанси якщо не перегорнути нову сторінку історії торговельного права, то точно заправити ручку чорнилом для написання власної глави.
Річ у тім, що на тлі, можливо, найбільшої кризи у СОТ, а особливо у органах вирішення спорів організації, набирає популярності врегулювання торговельних конфліктів на рівні ЗВТ чи регіональних торгових союзів. Тож варто розібратися, чи є вирішення таких спорів на рівні ЗВТ ефективним та чи може воно бути використане не проти, а на користь України у ЗВТ із ЄС.
Як регулюється вирішення спорів у ЗВТ між Україною та ЄС?
Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає два режими вирішення спорів. Перший – загальний рівень дипломатичних переговорів, за яким Рада асоціації (консультаційний орган) врегульовує спори за взаємною згодою. Орган представляє обидві сторони та, власне, існує для регулювання поточних чи проблемних питань між Україною та ЄС.
Консультації між сторонами мають передувати арбітражу, який, натомість, є вже не такою дружньою опцією вирішення спорів. Сторона-скаржник може подати запит щодо створення арбітражної групи, якщо результат попередніх консультацій її не задовольняє.
Що таке арбітраж та яка його специфіка у цьому випадку?
Процедура арбітражного вирішення торгового спору у ЗВТ загалом схожа на типовий арбітраж, тобто позасудовий розгляд, де рішення виносять незалежні експерти. Оскільки йдеться про торговий арбітраж, то арбітражна група, що є органом вирішення спорів, формується з трьох експертів за участю представників ЄС, України та нейтрального арбітра. Вони розглядають справу та ухвалюють рішення.
Механізм формування арбітражної групи є таким: з трьох груп по п'ять арбітрів у кожній – від України, від ЄС та групи нейтральних арбітрів, які не є представниками ані України, ані Євросоюзу – обирають по одному арбітру для початку арбітражу. Нейтральний арбітр очолює арбітражну групу.
Арбітражна група виносить рішення на основі поданих сторонами матеріалів та проведених слухань таким чином:
Етап І. Сторона-скаржник подає письмову заяву щодо скликання арбітражної групи. Комітет із торгівлі вивчає цю заяву і за наявності достатніх підстав скликає арбітражну групу. Після формування групи скаржник та відповідач подають свої матеріали.
Етап ІІ. Арбітражна група вивчає матеріали та надає попередні висновки, будь-яка зі сторін може подати скаргу на перегляд висновків. По суті, попередні висновки є основою рішення групи, однак до ухвалення остаточного рішення може бути надана додаткова аргументація сторін.
Етап ІІІ. Після дослідження всіх матеріалів та проведення слухань група виносить остаточну постанову. Загалом строк розгляду не перевищить 160 днів з моменту подання скарги. Важливими рисами механізму є відсутність апеляційного перегляду справи (що значно пришвидшує процедуру) та обов’язковість виконання рішення арбітражної групи.
Остаточну постанову арбітражної групи надсилають сторонам. Вона має бути добросовісно виконана стороною-відповідачем впродовж розумного строку. У разі, якщо впродовж такого строку сторона-відповідач не виконала постанови, інша сторона має право на введення еквівалентних тимчасових заходів захисту у формі призупинення виконання зобов’язань, що випливають із будь-якого положення Глави про ЗВТ.
Фінальне рішення – це добре, але як його виконувати?
Зазвичай тимчасові заходи передбачають підвищення скаржником своїх ставок ввізного мита до рівнів, що застосовуються до інших учасників СОТ, тобто, по суті, скасовується основна умова ЗВТ – преференційна торгівля за окремими позиціями.
Такі заходи мають бути еквівалентними обмеженням чи порушенням, допущеним стороною-відповідачем, та мати тимчасовий характер. Якщо сторона, що програла спір, вважає, що рівень обмежень не є еквівалентним обсягу порушення, то вона може подати до арбітражної групи письмовий запит про прийняття рішення щодо цього.
Звичайно, що початок арбітражного провадження сам по собі не вказує на наявність порушення однією зі сторін.
Чи є арбітраж більш привабливим інструментом для сторін?
Однак вирішення конфліктів шляхом арбітражу не є найгіршою процедурою вирішення спору в межах ЗВТ. Існує також опція вирішення торговельного конфлікту через механізм врегулювання спорів у СОТ. За умов ускладнення роботи апеляційного органу СОТ та значно тривалішої процедури врегулювання спорів у рамках цієї організації арбітраж у ЗВТ виглядає досить привабливою альтернативою, що підтверджується наміром ЄС вперше скористатися цим механізмом.
Арбітражний механізм Угоди про асоціацію має суттєві переваги над механізмом СОТ внаслідок:
- можливості оперативного формування персонального складу арбітражної групи;
- значно коротших строків розгляду питання та винесення рішення у справі;
- відсутності апеляційної стадії у процедурі розгляду справи, що знову ж таки суттєво прискорює виконання рішення арбітражної групи.
Загалом, якщо в рамках СОТ для розгляду і винесення рішення у справі може знадобитися близько 530 днів (півтора року), і це тільки перша інстанція, то в рамках двостороннього арбітражного механізму Угоди про асоціацію на все відведено близько 160 днів.
* * * * *
Сторони у ЗВТ можуть передбачити будь-які способи врегулювання спорів. Найчастіше використовують дипломатичні майданчики, на кшталт Ради асоціації, як у нашому випадку.
Та дуже часто сторони передбачають ad hoc механізм врегулювання спорів, тобто скликання для вирішення конкретного спору органу, що є експертним та незалежним, а його рішення – обов`язковим для виконання. Такий орган не є проявом недовіри між торговими партнерами, натомість він є інструментом гарантування дотримання прав та інтересів сторін-учасниць ЗВТ.
Такий арбітраж не може позбавити державу права навіть після його рішення звернутися зі скаргою до СОТ. Однак в окремих випадках це може підняти питання добросовісності дій держави та зловживання правом на захист.
Окрім ефективності та швидкості вирішення спорів через торговельний арбітраж, у нього існує ще одна перевага.
Підхід СОТ до вирішення спорів є мультинаціональним, тобто відкриті двері для приєднання до спору будь-якої третьої сторони, що має "істотний інтерес" до відповідача.
Тобто спір між реально зацікавленими сторонами часто виходить за межі його первинних учасників. Саме тому вирішення конфлікту на рівні учасників, де він і виник, та обмеження доступу для третіх сторін часто є перевагою у практиці торгових арбітражів.
І останнє: для багатьох, навіть великих гравців українського бізнесу, спосіб захисту через СОТ є чимось примарним, надто складним та майже неможливим. Правила арбітражу в межах ЗВТ із ЄС спускають такий спосіб "з небес на землю" і дозволяють кожному бути почутим.
У написанні статті взяв участь юрист практики міжнародної торгівлі юрфірми Integrites Дмитро Голодницький
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора
