Між Україною та Ізраїлем наростає гучний дипломатичний скандал. В ізраїльському аеропорту імені Бен-Гуріона вже кілька років поспіль нерідко "розвертають" українських громадян, інших тримають на кордоні годинами. МВС Ізраїлю каже, що така практика пояснюється збільшенням кількості нелегальних мігрантів з України.

Та останнім часом ця проблема набула неприпустимого масштабу. Кількість українців, яким відмовляють у в'їзді, часом перевищує півсотні на одному рейсі.

У відповідь Україна зважилася на дзеркальні дії. 15 лютого в аеропорту "Бориспіль" 35 громадянам Ізраїлю відмовили у в'їзді на територію України через відсутність достатніх коштів або непідтверджену мету візиту. Своєю чергою Ізраїль на знак протесту затримав цілий літак з України зі 140 українськими громадянами.

І хоча пізніше цей конфлікт було врегульовано, проблема, що склалася, вимагає втручання на урядовому рівні.

* * * * *

Чимало людей як в Україні, так і за кордоном вважають, що це лише Київ ходить по світу із простягнутою рукою і випрошує лібералізацію візового режиму, а то й запровадження безвізового режиму для короткотермінових поїздок.

Насправді сьогодні це не так. Далеко не так. За останні чотири  роки Києву вдалося зробити неймовірний прорив у питанні лібералізації поїздок наших громадян за кордон. Для власників українських біометричних паспортів відкриті практично всі країни Європи, багато країн Латинської Америки і Азії.

Майже кожного місяця додається та чи інша країна, куди українці можуть подорожувати без віз. Ось і цього тижня набула чинності угода з Уругваєм. 

В роботі МЗС ще декілька угод, а також звернень іноземних урядів з пропозиціями лібералізувати режим взаємних поїздок громадян. Відомо, що, наприклад, ЄС здійснює регулярний огляд стану виконання угод про безвізові поїздки, зокрема, з Україною. Мовляв, скільки порушень з боку українців, тощо...

Але разом із тим давно настав час і нам посилити і поглибити наш власний аналіз виконання двосторонніх домовленостей, а можливо і їх перегляду. Більш глибокий аналіз потрібен і для врахування при укладанні нових угод щодо лібералізації візових режимів.

І тут стан речей у деяких випадках дуже тривожний через неготовність урядів окремих країн дотримуватися навіть власних законів і порядків, а також укладених домовленостей з Україною. А це призводить до масових порушень прав громадян нашої держави на території цих країн.

Подекуди такі порушення фіксуються тисячами на рік.

І що цікаво, практично вся вина перекладається на громадян України. Хоча первинним джерелом правопорушення є слабкість, небажання або вибірковість у своїх підходах державних органів і роботодавців іноземних країн дотримуватися власного законодавства.

Відтак, у деяких країнах державні органи свідомо закривають очі на те, що у них під носом масово нелегально наймають українських громадян на роботу. Наймають на умовах, які відверто порушують права українців - як соціальні, так і економічні, що веде до масових порушень прав людини загалом.

Я категорично не сприймаю тезу про те, що первинна вина лежить на українських громадянах. Адже якби іноземні юридичні і фізичні особи не брали на роботу українських громадян, то не було б масових порушень трудового і імміграційного законодавства. Ну не можуть тисячі і тисячі українців бути "самозайнятим" іноземним населенням і "індивідуальними підприємцями" у таких масштабах.

Що цікаво, є такі країни, де попри підписання двосторонніх угод про легальне працевлаштування українських громадян їх продовжують наймати на роботу сотнями і тисячами в обхід цих угод. Бо так же дешевше. Так ти платиш українцям малу частку від того, що ти мав би заплатити як легальному робітнику, такі і фондам пенсійного і соціального страхування, а ще й податковій.

І коли йдеться про країни ЄС, то тут картина більш-менш зрозуміла, хоча і строката. Є країни, де за нелегальний найм так дають по руках, що практично жоден працедавець навіть не подумає про те, щоб найняти українців. І там порушення безвізового режиму поїздок носять поодинокий характер.

Але є країни, де, як каже один мій колега, "можна домовитися". І в країнах категорії "можна домовитися" якраз і відбуваються масові порушення.

І це не лише країни Центральної і Східної Європи, де українські робочі руки - це питання збереження темпів економічного зростання. Руки, якими власне створюється національний продукт і добробут, хоча про це не кожен місцевий політик заявить через сором'язливість або подекуди просто блюзнірство.

Є країни, які міцно стоять на ногах, а їхній ВВП практично не залежить від притоку українських робітників.

Але ж спокуса найняти українську прибиральницю, доглядальницю або няню настільки велика, що навіть представники "добропорядних" верст населення цим "грішать".

І тут не лише приваблива демпінгова ціна українських робочих рук, а й подекуди, believe it or not, суто расистські міркування. Адже біла, часто з вищою освітою, українська няня-християнка набагато "комфортніша", аніж африканка або азійка. Не для кого не є таємницею, що "з великим полегшенням" у 1990-ті роки багато іспанських, італійських та інших родин позбулися філіппінських хатніх робітниць, коли масово почали з'являтися "європейські" українки.

У таких країнах або сором'язливо про це мовчать, або згадують лише тоді, коли цього вимагають міркування, наприклад, передвиборної кампанії.

Але хочу нагадати, кожний факт нелегального найму українських громадян за кордоном чи то на заводи і компанії, чи то у родини, де батькам не до дітей, а дітям не до старих батьків - це порушення компаніями та іноземними громадянами законів своїх держав і майже у 100% випадків прав українських громадян. Це факт! І тягар притягнення до відповідальності власних фізичних і юридичних осіб лежить на урядах і парламентах цих країн. А також на їхніх політиках!

Особливо гостро ця проблема стоїть у тих країнах, які не є ані членами ЄС, ані Ради Європи. Деякі з яких, хоча і пишаються тим, що вони "усталені" чи то "визнані" демократії, але по факту не є частиною ані брюссельських, ані страсбурзьких стандартів і механізмів їхнього захисту.

Відтак, і податися українцям нема куди, хіба у місцеві правоохоронні чи судові органи, а там "рука руку миє". Особливо мене дивує, коли мої іноземні колеги з невеличких країн кажуть, що їхнім поліції, мінпраці і спецслужбам так складно виявити, хто ж там нелегал.

А тим часом, як в українській приказці: "Хто винен? - Невістка!". А невістка, звісно ж, українка.

Аналіз причин порушень прав українських робітників, туристів та інших громадян за кордоном буде посилений.

Більш наполегливо вимагатиметься притягнення до відповідальності тих, хто порушує такі права. Буде оцінюватися масштаб і характер порушень прав українців за кордоном, а також ступінь готовності і дієвості урядів іноземних країн боротися із власними фізичними і юридичними особами, які порушують права громадян України, зокрема, унаслідок незаконного працевлаштування інших форм експлуатації.

Неприпустимо, щоб тривала практика, коли через неготовність, небажання, вибірковий характер дій іноземних урядів, в результаті яких має місце масштабне нелегальне працевлаштування, у кожному українському туристі на кордоні бачили порушника імміграційних правил.

В разі, якщо іноземні уряди не будуть належним чином ставитися до боротьби з нелегальним наймом працедавцями на роботу українських громадян, якщо права українських туристів і подорожуючих будуть систематично порушуватися, зокрема на кордоні, слід переглянути умови поїздок громадян і в тому числі доцільність збереження безвізового режиму для громадян тих країн, де права наших співвітчизників порушують.

Право безвізово подорожувати в Україну має бути не лише визнанням того, що країна громадянства гостя досягла високих стандартів життя і прав людини для своїх. Право безвізово подорожувати в Україну має надаватися громадянам тих країн, де поважають громадян України, їхні права і гідність.

А українці, які відвідують іноземні країни, мають гідно представляти свою країну, зокрема поважати закони країни відвідання. Ніхто з них відповідальності за це не знімав. Це стосується і іноземних звичаїв і традицій, а як вони не подобаються, то краще сидіть вдома.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора