Вбито 49 осіб, понад 20 поранені. Чотирьох людей затримали, включаючи головного стрілка, який напередодні нападу опублікував маніфест і знімав розстріл на відео у прямому ефірі в Facebook.

Масові розстріли людей у двох мечетях невеликого міста Крайстчерч у Новій Зеландії стали тривожний сигнал для усього світу, і особливо для Європи та США.   

Трагедія у Новій Зеландії – один з найбільших терактів, скоєних не ісламськими терористами, а білими ультраправими екстремістами проти мусульман.

Один з нападників – австралійський ультра-націоналіст Брентон Таррант, перед тим, як зайти в мечеть "Ан-Нур" і почати вбивати людей, назвав себе "звичайним білим чоловіком з бідної робочої родини", і опублікував маніфест, в якому закликав припинити імміграцію мусульман до Європи, і навіть назвав себе фашистом.

Напад у Крайстчерч – продукт атмосфери ненависті та упереджень, які багато років культивуються на Заході. Міграційні хвилі 2014-2015 років, а також зростання ісламського екстремізму після появи терористів "Ісламської держави", стали шоком для Заходу і трампліном, який вивів на політичний Олімп правих політиків.

Ідеологічна основа більшості їхніх політичних програм і гасел полягала в антиміграційній риториці, ісламофобії і захисті національної ідентичності, загрозою для якої, як їм здається, є глобалізація і масова міграція населення.

"Фідес" та "Йоббік" в Угорщині, Партія незалежності Сполученого Королівства у Британії, "Національний фронт" у Франції, Рух 5 зірок та "Ліга" в Італії та інші – всі ці політичні сили, так чи інакше, використовували риторику ненависті та расизму у своїх політичних цілях, що й призвело певною мірою до зростання соціального напруження у європейському суспільстві та загострення проблеми мігрантів.

При цьому цей же Захід переважною мірою і призвів до цієї ситуації, не звертаючи уваги на проблеми демографії та міграції. Достатньо згадати історію табору біженців у французькому Кале, або про те, як формувалася терористична мережа "Ісламська держава" у 2008-2014 роках, або про те, як ліберали у Європі, у пошуках світлого майбутнього, не бачили жодних проблем у одночасному постійному втручанні в інші регіони та збереженні політики відкритих дверей.

Біженці з Сирії, Афганістану, Іраку та Лівії - країн, до руйнування яких доклався й Захід, з 2015 року почали прибувати до Європи, загостривши існуючі соціальні конфлікти.

Наслідком цього став занепад старих ліберальних еліт і прихід до влади (поки - у кількох країнах) націонал-популістів,  які обіцяли врегулювати цю проблему, лякаючи населення "мусульманськими ордами", які заберуть в усіх роботу та "ісламізують континент".

Гіперболізація проблеми стала тим фактором, який поляризував європейське суспільство, а погляди лібералів і консерваторів на питання міграційного контролю, стосунків з етно-релігійними меншинами, демографічну кризу стали ще більш далекими одні від одних, ніж були раніше.

Трагедія у Новій Зеландії у глобальному контексті – прямий наслідок політичної риторики Заходу останніх 12-15 років, загострення міжетнічних конфліктів у результаті глобалізації, масового переселення народів і демографічної кризи в Європі та США, реакцією на що стала поява ультраправих у внутрішньополітичному дискурсі багатьох держав.

На жаль, інцидент у Новій Зеландії не варто розглядати як окремий епізод. Особливо - враховуючи градус напруження і гостроту проблеми, які стоять у Франції, Австрії, Італії та Німеччині.

Якщо таке сталося з примхи групи навіжених пропагандою ненависті людей у далекій і спокійній Новій Зеландії, можемо лише уявити, що може статися у Парижі, Берліні, Лондоні, Римі, Мадриді, де питання відносин між умовною білою більшістю і не білою меншістю стоїть набагато гостріше уже зараз.

Залишається лише сподіватися, що правлячі еліти на Заході і будь-де зроблять висновки з трагедії у Новій Зеландії. І замість того, щоб культивувати різноманітні стереотипи, упередження та злість, будуть співпрацювати разом, щоб маргіналізовувати екстремістів з усіх боків і не допустити подібного у майбутньому.

Інакше великого конфлікту уникнути не вдасться.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора