За кулисами ассоциации: как 5 лет назад мы подписывали соглашение с ЕС

Рівно п'ять років тому, 27 червня 2014 року, я як тодішній представник України при ЄС з особливим відчуттям брав участь у церемонії завершення президентом Порошенком процесу підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Довгих сім років ми боролися за цей документ.

Це була особлива мить для всіх нас.

Мить, коли бачиш, як твориться історія розчерком легендарної "ручки Вільнюського саміту" з написом "Асоціація Україна-ЄС, Вільнюс 29 листопада 2013 року". Отримали ми цю ручку з рук доброго друга України Далі Грибаускайте з обіцянкою передати її тому, хто візьме на себе історичну місію підписати Угоду і відкрити двері до якісно нового кращого європейського майбутнього для українського народу.

Без перебільшення вважаю укладення Угоди про асоціацію найважливішою подією для України після відновлення державної незалежності. 

Угода стала дороговказом розвитку української держави на десятиліття вперед, дорогою до членства в Європейському Союзі, найпотужнішому союзі держав на нашій планеті.

Хотів би нагадати заяву України, яку президент Порошенко зробив при підписанні документа:

"Підписуючи Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна як європейська держава, що поділяє спільні цінності демократії і верховенства права, підкреслює свій суверенний вибір на користь майбутнього членства в ЄС відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Україна розглядає Угоду про асоціацію як інструмент всеохоплюючої та інклюзивної підготовки до досягнення цієї мети".

Боротьба за Угоду стала ще запеклішою навіть після підписання. Росія задіяла увесь свій гібридний зовнішньополітичний інструментарій для того, щоб зупинити євроасоціацію. Чого варта лише історія з референдумом у Нідерландах; чи відкритий шантаж росіян у багатьох європейських столицях; чи пустопорожні виступи росіян на тристоронніх консультаціях з питань зони вільної торгівлі. Але ми вистояли, бо були єдині і завжди пам’ятали, за що боремося.

Того червневого дня п'ять років тому президент України вперше в історії брав участь у засіданні Європейської ради – саміті лідерів інституцій та держав-членів ЄС.

Російська агресія вимагала лідерства і креативних сміливих рішень.

Президент Порошенко особисто представив керівництву ЄС свій мирний план та закликав союзників до запровадження потужних секторальних санкцій третього рівня, які б боляче вдарили по агресору і змусили Кремль відмовитись від ескалації агресії проти України.

У той день ми стали свідками народження реальної проукраїнської коаліції в Євросоюзі. Лідери ЄС підтримали мирний план Порошенка і чітко окреслили перелік умов до Росії, невиконання яких призведе до серйозних санкцій. Москва недооцінила цей заклик і повністю проігнорувала єдиний голос Брюсселя.

І за місяць секторальні санкції стали реальністю. Вже п’ять років санкції стримують агресію і тримають Кремль за столом переговорів. Більше того, вони стали надійним захисним щитом, зміцнюючи нашу стійкість протистояти Кремлю.

Це ще раз доводить відому тезу, що "під лежачий камінь вода не тече", а дипломатичні успіхи держави дуже залежать від активності її лідера.

Сподіваюсь, що гіркі уроки ПАРЄ будуть добре засвоєні, змусять усіх нас мобілізуватись і не допустити ерозії міжнародної проукраїнської коаліції.

Підступний Кремль не пробачає помилок, пасивності та інертності.

Боротьба за імплементацію Угоди і наше європейське майбутнє триватиме і далі. Маємо захистити нашу спільну справу і довести її до успішного завершення.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора