Євросоюз розпочинає структуровані консультації щодо майбутнього Східного партнерства (СхП).

Такі консультації були очікуваним кроком з боку ЄС, проте це завдання виглядає сьогодні доволі складним. Адже на момент формування самої ініціативи Східного партнерства у 2009 році, а тим більше Європейської політики сусідства (2003 рік) як геополітична ситуація в регіоні, так і внутрішньополітична конфігурація у ЄС та країнах СхП була кардинально іншою.

Сьогодні, після закінчення виборчого сезону в Україні та в ЄС, новим політичним акторам необхідно буде звикати один до одного. Так, центристська більшість у Європарламенті наразі неможлива, а тому коаліція сил, що будуть формувати Європейську комісію та саму політику ЄС щодо регіону, зазнає трансформації.

З іншого боку, в ЄС очікують від нової влади в Україні та інших асоційованих партнерів чітких сигналів, які на практиці доведуть їхню прихильність до заявленого проєвропейського курсу та готовність виконувати Угоду про асоціацію.

Така ситуація несе в собі як загрози неправильної інтерпретації окремих зовнішньополітичних рішень, так і можливості отримати більше переваг у процесі перегляду політики ЄС щодо України та інших країн Східного партнерства.

25 досягнень до 2025 року

Наступного року закінчується дія прийнятого ще у 2016 році плану "20 досягнень до 2020 року".

Незважаючи на достатньо велику додану вартість для країн СхП у їх досягненні, даний план має концептуальну хибу - ЄС значною мірою відділяє доступ до досягнення окремих економічних цілей від необхідності демократичних реформ у цих країнах. 

Таким чином, країни Східного партнерства можуть вибрати "як з меню" ті цілі, за якими їм цікаво зближуватись з ЄС, а також відмовлятись від досягнення політичних цілей.

Частково ЄС убезпечив себе від такого розвитку подій, впровадивши "горизонтальні досягнення", які повинні були бути видимі при реалізації інших цілей. І хоча ці горизонтальні досягнення є надто слабкими, серед можливих підходів ЄС до політики в регіоні найбільш ймовірним варіантом буде продовження цього підходу "очікуваних досягнень", запропонувавши країнам-адресатам умовні "25 досягнень до 2025 року".

В такому разі в інтересах ЄС є забезпечення того, щоб нові "досягнення" виглядали як продовження попередніх та були більш амбітними і далекоглядними.

Зокрема, у нових досягненнях необхідно буде врахувати прагнення асоційованих партнерів до секторальної інтеграції з ЄС і водночас залишити можливість розширеної участі у освітніх та інвестиційних програмах ЄС для всіх партнерів.

Такий підхід відповідатиме Стратегічному порядку денному ЄС до 2024 року та Глобальній стратегії ЄС. Якщо ЄС все ж відділить СхП від нового інструменту фінансування зовнішньоекономічної діяльності, то подібні умови доступу до фінансових ресурсів можна буде прописати для всіх учасників ініціативи.

До того ж асоційовані партнери будуть зацікавлені, щоб ці "горизонтальні досягнення" сприяли побудові незалежних державних інституцій та встановленню системи стримувань і противаг, що буде користуватись значною суспільною підтримкою.

Східне партнерство +

Перед самітом Східного партнерства у листопаді 2017 року Європейський парламент прийняв резолюцію з низкою рекомендацій та запропонував власне бачення майбутнього розвитку ініціативи. Серед основних новел цього документа стала можливість відділення України, Грузії та Молдови від інших учасників ініціативи у форматі "Східного партнерства +", який ще з 2015 року лобіюють асоційовані партнери ЄС.

Пропозиція полягає в можливості доступу до митного, енергетичного та цифрового союзів ЄС, а також приєднання до Шенгенської зони та скасування тарифів на мобільний роумінг. Крім того, резолюція передбачає створення трастового фонду для України, Грузії та Молдови, який може зосередитися на приватних та державних інвестиціях у соціальну та економічну інфраструктуру.

Незважаючи на те, що дана резолюція не була підтримана Європейською радою і на Брюссельському саміті заледве дійшли до спільної резолюції, ідея інтеграції у окремі сектори економіки ЄС отримала новий вид своєї реалізації у поглибленні секторальної інтеграції через оновлення додатків до Угод про асоціацію, що було апробовано з "енергетичним" додатком в Україні.

Експерти Європейського центру політичних досліджень сформулювали дану ідею детальніше у концепції "Угод про асоціацію +", яка передбачає гнучкий механізм перегляду Угоди відповідно до амбіцій партнерів та налагодження максимально можливої співпраці у торговельній сфері.

За даним сценарієм досить цікавою можливістю могло б стати наповнення реальним змістом терміну "політичної асоціації", який міститься в преамбулі Угод про асоціацію. Наразі між країнами, що підписали Угоду про асоціацію, діють двосторонні органи асоціації, які передбачають функціонування окремих комітетів та кластерів, що займаються здебільшого технічними питаннями виконання Угоди та ведуть щоденний діалог з окремими підрозділами Європейської комісії щодо визначених питань.

Можливість оновлення Угоди дало б цим інституціям більшого значення. Насамперед, якщо вони матимуть механізми попереднього інформування та консультування щодо законодавства, яке розробляється Європейською комісією і яке необхідно буде імплементувати в оновлених Угодах про асоціацію.

Подібний механізм функціонує в Європейській економічній зоні. Його "лайт-версія", виходячи з обмежень Угоди та Європейської політики сусідства, могла б надати країнам, що підписали Угоду про асоціацію, відчуття справжніх партнерів, з якими рахуються в Брюсселі.

Гра на пониження?

Аналіз виступів "основних кандидатів" (spitzenkandidat) та програм партій, що пройшли до Європарламенту показує, що зовнішньополітичний порядок денний для Європейського Союзу у регіоні залишиться здебільшого незмінним. Україна та й інші країни Східного партнерства були у цих дебатах або взагалі відсутні або з'являлися в рамках діалогу про майбутнє відносин з Росією.

У такому разі успіх подальшої євроінтеграції у Східному партнерстві буде залежати, насамперед, від того наскільки країни-учасниці ініціативи зможуть консолідувати зусилля та залучити підтримку окремих країн-членів ЄС задля того, щоб якомога більше можливостей було закладено у цьому перегляді.

Однак існує загроза, що в основному увага ЄС і країн Східного партнерства найближчим часом буде сконцентрована на вирішенні внутрішньополітичних та соціально-економічних проблем. У такому разі Україна та й загалом регіон будуть виходити на порядок денний роботи ЄС здебільшого у питаннях що стосуватимуться безпеки.

Пасивність партнерів може привести до інертної політики з боку ЄС і до пониження навіть існуючих темпів євроінтеграції.

Під час різноманітних конференцій та круглих столів на тему євроінтеграції з вуст абсолютної більшості як вітчизняних, так і європейських чиновників можна почути твердження, що найбільша цінність і найбільший потенціал країн Східного партнерства криється не у багатих природних ресурсах, а в їх людському капіталі. 

Насправді реальних можливостей для зміни підходів до країн СхП не так вже й багато.

Найбільшою історією успіху Європейського Союзу є політика розширення.

Вона має надзвичайну трансформаційну силу, яка може змушувати непримиренних ворогів домовлятися та знаходити компроміс, а також мотивувати політичних лідерів йти на ризики задля євроінтеграційних реформ.

На жаль, на країни Східного партнерства дана політика не поширюється.

Саме тому ЄС необхідно запропонувати достатньо привабливу модель співпраці, яка б забезпечувала підтримку проєвропейських реформ у суспільствах країн Партнерства.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора