Между извращением и безумием: почему в Совете Европы должны помнить о собственных решениях

Наступного тижня, а саме 9 жовтня, виповнюється 26 років відтоді, як 32 країни-члени Ради Європи і тодішня її перша в історії РЄ жінка-генеральний секретар підписали у Відні декларацію що стосується питань демократії, прав людини, національних меншин та боротьби з проявами расизму, ксенофобії, антисемітизму і нетолерантності.

Декларація була відповіддю на виклики в Європі на початку 1990-х років.

"Завершення поділу Європи створює історичну можливість зміцнити мир та стабільність на континенті. Всі наші держави поділяють принципи плюралістичної та парламентської демократії, неподільності та загальності прав людини, правової держави та спільної культурної спадщини, яка збагачена своєю різнорідністю. Європа може бути великою територією демократичної безпеки", - йдеться на самому початку Декларації глав держав РЄ.

І тут одразу 32 лідери Європи, а також пані генеральний секретар, заявили про те, що для мене у цю річницю Декларації є серед найголовніших елементів документу, а саме:

"Ця Європа є джерелом неосяжного сподівання, яке за жодних обставин не має бути зруйноване територіальними амбціями .. Ми засуджуємо такі збочення (в ориг. aberrations, щоправда, в російських перекладах Декларації це називається "бредовыми идеями")".

Чи територіальні захоплення - це збочення, чи "божевільні ідеї"? Мабуть, і те, й інше.

 А на додаток - це ще й очевидне порушення фундаментальних принципів і норм міжнародного права.

Віденська декларація була підписана (!) лідерами 32 країн Європи як відповідь на війни на території колишньої Югославії.

 Але Декларація залишається чинною, як і ті норми міжнародного права, на яких вона збудована.

Ще минулого року пані заступниця тодішнього генсека Габріелла Баттайні-Драгоні згадувала про неї у своїй промові:

"Рада Європи вперше поставила питання концепції демократичної безпеки як центральне у Віденській декларації - заключному документі Саміту глав держав та урядів 1993 року. Концепція демократичної безпеки була створена  після холодної війни, ставши засобом для забезпечення миру та процвітання в європейських країнах, які щойно звільнилися від комуністичного гніту.

При цьому, як нагадала пані заступниця генерального секретаря, Віденська декларація протистоїть "територіальним амбіціям, відродженню агресивного націоналізму, спробам збільшити сфери впливу, нетерпимості чи тоталітарним ідеологіям".

Особливість нинішньої річниці Віденської декларації ще й у тому, що на чолі Секретаріату Ради Європи знову (хоча і лише вдруге) жінка, але й до того ж жінка, котра представляє саме одну з країн, які постали після розвалу СФРЮ. Тієї колишньої Югославії, криваві війни на території якої і були на момент саміту РЄ у жовтні 1993 року причиною підписання документу.

Важливо пам'ятати історію, важливо залишатися послідовним, важливо не міняти свої переконання і принципи в залежності від геополітичних розкладів.

Хотілося б вірити, що в Раді Європи цитуватимуть час від часу Віденську декларацію не лише для милозвучності, але й для потреб ухвалення рішень щодо відповіді на такі "збочення", як захоплення чужих територій і що ми більше не будемо чути, що Рада Європи "це про права людини", а "територіальні конфлікти слід вирішувати деінде"...

З річницею!

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора. Стаття вперше оприлюднена на його facebook-сторінці