Пандемія поставила перед Європейським Союзом справді екзистенційний вибір.

Урядам країн-членів треба було прийняти рішення про механізми фінансування виходу з економічної кризи, спричиненої вірусом. Проте від цього рішення значною мірою залежатиме майбутнє ЄС.

Увесь світ стежив за тим, чи ризикне ЄС піти на крок, який означатиме перехід на новий рівень інтеграції. Або навпаки – відмовиться від принципів європейської солідарності.

10 квітня рішення було прийняте. Рішення компромісне, проте не факт, що остаточне. 

Міністри фінансів домовилися про три заходи, що залучають 540 млрд євро або близько 3,6% ВВП:

Вирус как вызов единству: какой будет антикризисная стратегия ЕС

- Європейський стабілізаційний механізм має бути застосований для країн єврозони на суму до 240 мільярдів євро, але позичальники не будуть стикатися зі звичайними умовами макроекономічної політики, а лише з вимогою використовувати кошти для протидії шкоді, завданій економіці та суспільству COVID-19;

- Європейський інвестиційний банк збільшить на 200 мільярдів євро позики на підтримку малих та середніх підприємств;

- буде застосовано новий та тимчасовий інструмент під назвою "SURE", згідно з яким Європейська комісія зробить позики на суму до 100 мільярдів євро і вони будуть доступними для держав-членів, яким потрібна підтримка їхніх заходів на ринку праці, включаючи роботу за скороченим робочим днем та допомогу з безробіття;

- крім цього, є згода на створення нового Фонду відновлення. 

Ці нові рішення ґрунтуються на фіскальних заходах держав-членів, що становлять 3% ВВП ЄС, та додаткових заходах грошової ліквідності в розмірі 16% ВВП.

Отже, суми є величезними і будуть ще більшими. Куди це заведе ЄС, враховуючи високу напруженість навколо переговорів?

Найбільше суперечок виникло через прохання Італії, яку підтримала Іспанія та з деякими нюансами - Франція, про щось із категорії "євробондів" чи "коронабондів", щоб надати масову допомогу найбіднішим країнам-членам без збільшення їхнього державного боргу, який і так уже дуже великий у випадку Італії та Греції.

Суть цієї пропозиції полягає в тому, що позичальником має бути ЄС, який би відповідав за погашення боргу, а не окремі країни-члени.

"Взаємовідповідальність" боргу - ключове слово, що характеризує цей варіант.

Це заперечували переважно північні держави-члени, і найголосніше - Нідерланди, які рішуче висловилися проти будь-чого, що призвело б до надання фінансових грантів або допомоги, яка не підлягає умовам.

Німеччина займала таку саму позицію в минулому, але останні виступи Ангели Меркель натякнули на певну можливу гнучкість з акцентом на історичну стратегічну відповідальність, що об'єднує ЄС у подоланні кризи.

Позиція Нідерландів зводилась до наполягання на застосуванні Європейського стабілізаційного механізму для фінансування найбідніших держав, тобто держава-бенефіціар, а не ЄС, є позичальником, і що таке фінансування буде підлягати умовам, щоб уникнути створення "морального ризику" для потенційних позичальників. Використання цього терміна в нинішньому контексті COVID-19, як правило, відкидається суспільною думкою, м’яко кажучи, як недоречне.

Таким чином, результатом компромісу стало те, що, хоча застосовуватиметься Європейський стабілізаційний механізм, а не євробонди або коронабонди, єдиною умовою буде використання коштів для підтримки галузі охорони здоров'я та соціальної політики, пов’язаної з протидією пандемії.

Крім того, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк здійснюватимуть широкомасштабні операції із запозичення чи гарантій за кредитами, і ці операції означають, що для ЄС як позичальника існує ступінь ефективної "взаємності".

Отже, це компроміс на поточний момент. Екзистенційній кризі запобігли.

Але історія ще не закінчена.

Переважна більшість науковців-економістів та незалежних аналітиків в аналітичних центрах виступають за більш радикальні заходи для забезпечення системної стійкості ЄС. Механізми для цього випливають із досвіду різних об’єднань і показують реальну взаємовідповідальність у масштабних запозиченнях ЄС на фінансування заходів для компенсації глибокої рецесії, викликаної COVID-19, таких як програми допомоги з безробіття чи забезпечення доходів або підтримка малих та середніх підприємств.

Це були б класичні механізми економічної політики, але існує також великий політичний розрахунок, зокрема, які потреби задовольнити, щоб уникнути поглиблення відчуження щодо ЄС з боку частини громадської думки Італії.

А поки триває ізоляція, робота вдома та відеоконференції стають звичним форматом. І вже багато коментаторів розглядають нову реальність як те, що збережеться і після епідемії.

Звичайно, багато хто повернеться до офісу чи на фабрики, але багато хто облаштує своє постійне робоче місце вдома. Багато польотів на ділові зустрічі та туристичних польотів на далекі відстані зникнуть назавжди.

Викиди CO2 у міських центрах уже різко впали, що може привести до досягнення цілей кліматичної політики.

Для порятунку планети від безвідповідальної поведінки людства протягом останнього століття була потрібна глобальна пандемія, яка за масштабом загрози подібна до середньовічної чуми. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Стаття підготовлена в рамках проєкту "Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією", який реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), "Реформатікс" (Тбілісі) та "Експерт-груп" (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції