Почну з позитиву.

Останнім часом дипломатична лінія тішить правильними призначеннями. Майбутнє, і вже офіційно анонсоване призначення кримської татарки, активістки, а в недавньому минулому журналістки Еміне Джапарової першою заступницею глави МЗС - одне з них.

На цьому блок "Дифірамби" прошу вважати закритим і перейду до блоку "Проблеми".

Наступна фраза когось здивує, але це - факт.

У МЗС не бракує тих, кого це призначення обурило.

Для частини дипломатів це призначення незрозуміле. Чуже. Образливе. І вони точно не погодяться з початком цієї колонки.

Втім, спробую і їх переконати.

То що ж "не так" із заступницею міністра Дмитра Кулеби? А те, що її призначення суперечить давній дипломатичній традиції.

Еміне не є кар'єрним дипломатом. Ба більше, вона взагалі не "з системи". Не працювала послом, не очолювала департаменти в МЗС, і навіть не була експертом, зануреним у перипетії дипломатії та міжнародних відносин. В Україні таких людей ще ніколи не призначали навіть на посаду "звичайного" заступника, не те що першого! Так, були одиничні призначення "некар'єрних" заступників міністра (як-то Валерія Чалого чи Олени Зеркаль), але вони все одно були свої, з досвідом переговорів тощо.

Трохи частіше були політичні призначення "лівих" послів, взагалі не дотичних до дипломатії.

Ці посади, як правило, ставали "винагородою" для своїх людей, яким хотіли віддячити - і часто перетворювалися на тягар для двосторонніх відносин. З деякими такими послами-шкідниками навіть доводилося боротися. Це приклади Гаваші у Словаччині, Зайчука у Чехії. А з недавніх часів - Литвина у Вірменії. На жаль, цей список є значно довшим.

То чому ж я вважаю, що зараз все інакше?

Є дві причини.

Перша досить банальна. Еміне - не Литвин (брат колишнього спікера Литвина) і не Зайчук (брат екскерівника секретаріату ВР Зайчука). Її призначення - це не винагорода, не "хабар" кримським татарам. І тим більше воно не є політичним засланням для людини, якій треба дати пересидіти до пенсії. У її здатності працювати у її колег сумнівів немає - але тут робота сама себе покаже (або ні).

Та друга причина - важливіша, вона головна. 

Шановні друзі та колеги-дипломати. Світ змінився. І почав змінюватися не рік та не два тому. Дипломатія у світі також змінилася - ви не гірше за мене знаєте. Час нарешті й нашому МЗС змінюватися слід за світом.

Період дипломатії суворих мовчазних чоловіків у костюмах лишився у минулому. Назавжди.

Прихід Еміне (з якою, до слова, особисто я знайомий досить шапочно, переважно заочно) повністю лягає у контекст цих змін.

Фраза "дипломат - це людина, яка 10 разів подумає, перш ніж нічого не сказати" більше не працює.

Кілька п'ятирічок тому вона ще часом була актуальною. І, на жаль, частина наших дипломатів досі її сповідують - але у 2020 році її необхідно викреслити зі свого світогляду. Це буде болісно, але це є невідворотним. Дипломатія як інструмент передачі нот та доведення позицій на закритих переговорах у більшості випадків перестала бути ефективною.

Українська дипломатія, яка перебуває на вістрі гібридної війни, потребує нового дихання. Ми маємо діяти інакше, ніж досі. Маємо бути проактивними. Говорити. Чинити нестандартно. Діяти сміливо.

І саме тому це призначення мене надихає.

Втім, маю зауважити важливу деталь.

Як кажуть, "що занадто, то не здраво". Будь-яка ідея стає шкідливою, якщо її довести до абсурду, і та, про яку я написав вище - й поготів.

Звісно, дипломатичні ноти ніхто не скасовує. Звісно, дипломатія не перетворюється на 100% публічну комунікацію, і я точно не чекаю, що нова команда МЗС це робитиме. Але напрямок змін - дуже правильний. Він, до слова, почався ще у 2014 році, що особисто мене, як журналіста, дуже тішило, а нині ці зміни просто продовжуються.

Так, нова реальність буде болючою для частини наших дипломатів.

Але я вірю, що і вони зможуть змінитися, якщо захочуть бути ефективними.

Звісно, зубри української дипслужби можуть не погодитися. Дорікнути щодо браку досвіду переговорів, які новій першій заступниці доведеться вести.

Але тут я звернуся до того, з чого почав - до міжнародного досвіду. Заступник міністра у всьому світі давно (а в Україні нещодавно) є політичною посадою. Очільники МЗС, до слова - так само. І є політики, які на цих посадах показали себе дуже ефективно.

Хтось ризикне назвати неефективним міністром закордонних справ Бориса Джонсона? Напевно, ні. А він до того був журналістом (як і Еміне), депутатом, мером - але не дипломатом. Чи, можливо, хтось звинуватить німецького міністра Гайко Мааса у невмінні вести міжнародні переговори суто через те, що він до призначення поняття зеленого не мав про "внутряки" німецького МЗС? Навряд.

Тому і Emine Dzheppar має всі підстави позитивно здивувати своїх майбутніх колег. А якщо ні, якщо "не піде", якщо будуть помилки - то "Європейська правда" першою буде готова критикувати. Але наперед, до помилок - у жодному разі.

P.S. А час дипломатів у футлярі минув. Назавжди. Комусь, певно, на жаль. Мені - на щастя.

P.P.S. Ледь не забув важливу деталь. Жіночій експансії в МЗС - бути! І, сподіваюся, це не остання жінка на топ-посаді у МЗС. Бо українці - талановиті незалежно від своєї статі :)