Сьогодні в Москві проходить скандальний перенесений парад, на який не приїхав жоден лідер країн ЄС, хоча до останнього планувалося, що будуть, принаймні, очільники Чехії та Хорватії. 

А ще серед гостей мав бути й голова МЗС Угорщини Петер Сійярто.

Саме він, а не прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, мав представляти Угорщину на параді ще до перенесення. Це було вирішено завчасно, на початку березня, тобто до карантину.

До останнього участь угорського міністра в параді була в програмі. 

Петер Сійярто навіть прилетів до Москви напередодні, 23 червня, провів кілька зустрічей і встиг дати інтерв’ю російським ЗМІ.

В ньому він і спантеличив усіх інформацією, що на парад він не залишається, а покине Москву ввечері вівторка, 23 червня.

Офіційне пояснення міністра – він має інші дипломатичні справи, а саме перемовини у Мадриді щодо нового бюджету ЄС на найближчі сім років.

На перший погляд, такий раптовий маневр Будапешта може виглядати нелогічним, таким, що вибивається зі звичного уявлення про Угорщину як чи не найбільш проросійську державу ЄС з персональною симпатією на рівні лідерів.

Але це вкрай спрощене та оманливе розуміння і ситуації, і угорської зовнішньої політики.

Бути представленим на параді для офіційного Будапешта до останнього моменту справді було національним інтересом, бо є необхідність підписати новий газовий контракт, втілити інвестиційний проєкт "Пакш-2" та вкотре засвідчити стратегічне партнерство з Москвою.

Однак перспектива стати єдиною країною ЄС, яка була би представлена на цьому параді, – це вже поза межами національних інтересів Угорщини, навіть попри газ та Пакш. 

А особливо коли доводиться ще й вибирати між парадом у компанії "лузерів" та новим бюджетом ЄС, від якого угорська економіка, а відтак і політичні амбіції Віктора Орбана, залежать значно більше, ніж від російського газу. 

Жодних сумнівів, усе це Петер Сійярто намагався донести до Кремля за день до параду, переконував та намагався бути переконливим.

Власне, заради цього він і поїхав до Москви. Адже Угорщина не стала вмить менш проросійською чи менш зацікавленою у російському газі або інвестиціях.

Водночас цей маневр та інші збіги є просто подарунком долі для українсько-угорських відносин.

Річ у тім, що за попереднім графіком відразу ж після участі в параді у Москві Петер Сійярто мав би летіти до Києва для участі в економічній міжурядовій українсько-угорській комісії, яка засідатиме вперше за останні сім років.

Уявіть на мить, яка могла би бути "картинка" у ЗМІ: 24 червня Петер Сійярто махає рукою на параді в Москві, тисне її Путіну, а наступного дня приїздить до Києва і цією ж рукою потискає руки українській стороні із закликами про добросусідство.

Це могла би бути зрада не менша, ніж історія з "угорським районом на Закарпатті", яка вибухнула після оптимістичного візиту міністра Дмитра Кулеби до Будапешта.

Випадковість з парадом і календарем заходів могла би вкотре зіпсувати та затьмарити усі наміри Будапешта і Києва нарешті знайти порозуміння або принаймні ще більше покращити діалог.

Однак сталося навпаки – цього разу "випадковість" зіграла на користь українсько-угорського примирення.

І цим обов’язково варто скористатися.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора