Минулого тижня "Європейська правда" опублікувала статтю посла Польщі в Україні Бартоша Ціхоцького "За вашу і нашу економіку: що заважає відносинам України та Польщі".

Піднята тема проблем в українсько-польських відносинах і шляхів їх вирішення не залишила байдужими й українських читачів.

Тож публікуємо відповідь на цю статтю від першого віцепрезидента Польсько-Української господарчої палати Олега Дубіша. 

* * * * *

Перш за все – про приємне.

У своїй статті посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький озвучив багато зауважень і питань, адресованих українській стороні, з якими важко сперечатися.

За вашу и нашу экономику: что мешает отношениям Украины и Польши

Взяти хоча б питання щодо потреби покращення інвестиційного клімату в Україні, проблем нечіткого законодавства і несправної української судової системи, захисту інтелектуальної власності, особливостей діяльності українських податкових і митних органів, деякі інші моменти.

Разом з цим враховуючи, що наші відносини мають двосторонній характер, хотілося дещо додати у цю дискусію.

Почну з певних загальних речей. І перш за все відзначу, що з точки зору взаємної значущості для кожної зі сторін польсько-українські економічні відносини мають несиметричний характер.

Причин цього явища багато, але в першу чергу це пов’язано з успішним завершенням Польщею в попередні роки процесів суспільно-економічної трансформації і вступу Польщі в ЄС і НАТО.

В частині економічних відносин успіх польської трансформації призвів до того, що основними торговельними партнерами Польщі стали країни ЄС. За останні 26 років вартість польського експорту збільшилась у понад 20 разів, і станом на 2018 рік польський експорт до Німеччини досяг 63,1 млрд євро. 

Для порівняння, експорт польських товарів до України в 2019 році за польськими статистичними даними склав $5,6 млрд, а загальний товарообіг між Польщею та Україною згідно з польськими статистичними даними склав $8,71 млрд США, і це робить Україну лише 16-м торговельним партнером Польщі, з часткою 2,11% від загального обсягу експорту.

Натомість за результатами 2019 року Польща залишалася четвертим найбільшим торговельним партнером України у світі після Китаю, РФ та Німеччини за обсягом двосторонньої торгівлі та другим найбільшим у світі після Китаю ринком для українського експорту.

При цьому сальдо товарообігу з Польщею залишається для України негативним.

Чи є шанс на зміну такої асиметричності у двосторонніх відносинах Польщі та України в умовах пандемії COVID-19 і посткарантинного світу?

Несиметричність економічних відносин між Польщею та Україною проявляється не тільки в різниці актуальної взаємної значущості. Слід також звернути увагу на структуру взаємної торгівлі.

В порівнянні з польським експортом до України, український експорт до Польщі має більше сировинний характер, в той час як експорт Польщі до України – це експорт продукції з більшою часткою переробки, а отже, новоствореної доданої вартості.

І саме в цьому місці я б хотів торкнутись, як на мене, найбільш контроверсійного зауваження до української сторони, висловленого Бартошем Ціхоцьким, суть якого зводиться до того, що, "на жаль, Україна роками впроваджує протекціоністську політику".

Якщо ми разом дійсно зацікавлені в побудові відкритих і взаємовигідних партнерських відносин, то тоді треба зазначити, що звинувачення в надмірному протекціонізмі стосуються не тільки української сторони, і що Польща, з точки зору українців, також активно займається протекціонізмом свого бізнесу.

Найбільш показовим проявом цього є ситуація, що склалась з наданням Польщею дозволів, у тому числі – транзитних, для виконання міжнародних вантажних автомобільних перевезень українськими перевізниками.

Наскільки мені відомо, за реальної щорічної потреби українських автоперевізників на рівні понад 200 тис. автодозволів польський уряд наразі займає жорстку протекціоністську позицію і готовий виділяти максимум 160 тис. дозволів на рік.

Якщо виходити із засад взаємовигідного польсько-українського партнерства, то польська сторона повинна розуміти бажання українського уряду розвивати виробництво і поглиблену переробку безпосередньо в Україні, а не огульно критикувати це явище загалом.

Процеси деіндустріалізації в Україні починають набувати загрозливого характеру. І тут поміркований і обґрунтований протекціонізм має бути зрозумілий і виправданий.

Ще одна ілюстрація асиметричності наших відносин – виробнича кооперація у сфері оборонно-промислового комплексу.

Бажання польської сторони концентруватися в основному на продажі Україні готової продукції власного виробництва, без активного залучення українських виробників до модернізаційних та інших програм і проєктів у сфері оборони, не створює доброго підґрунтя для відповідного партнерства.

Те ж саме – і в сфері енергетики.

В Україні дуже високо цінують факт підписання 31 серпня 2019 року в Варшаві повноважними представниками України, Польщі та США угоди про співпрацю з метою посилення регіональної безпеки газопостачання, надзвичайно позитивно і зацікавлено сприймають успішне будівництво польського LNG-термінала (Свіноуйсьце), газопроводу Baltic Pipe, розвиток внутрішньопольської системи передачі.

Але роблячи певні зауваження українській стороні в цій царині, польським партнерам треба також більше пам’ятати про життєву важливість та інтереси української сторони щодо використання наявних в Україні транзитних можливостей і особливо унікальних потужностей для зберігання газу.

При цьому Польща могла би не тільки активно долучитися до модернізації такої української інфраструктури, але й використовувати наявні в Україні можливості для зберігання газу в спільних інтересах, в т.ч. з метою максимально ефективного використання сезонних перепадів цін.

Те саме – і про кордон.

Україна повинна бути надзвичайно вдячна Польщі за можливість використання кредитної лінії польського уряду на розвиток інфраструктури українського прикордоння. Відомо, що в реалізації цього проєкту є певні проблеми, однак, як на мене, він потребує продовження і масштабування. Повністю погоджуюсь з конкретними зауваженнями щодо дій української сторони у відповідних питаннях.

Але коли ми відверто розмовляємо про режим функціонування польсько-українського кордону, не можна не зауважити і певних специфічних проблем в особливостях роботи не тільки українських, але і польських прикордонних та митних служб, в т.ч. щодо більш активного впровадження спільного оформлення, як це мало місце під час спільної польсько-української реалізації проєкту Євро-2012.

За потреби цей перелік можна продовжити.

Проте ключова теза залишається незмінною – не лише Україна, а й Польща має своє "невиконане домашнє завдання".

Тому замість претензій варто розвернути дискусію у бік того, завдяки чому наші країни можуть посилити свою співпрацю і як цьому можуть сприяти наші уряди.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора