Переговори про створення зони вільної торгівлі з Туреччиною, які роками були у глухому куті, раптом отримали друге дихання. 

Про фактичне перезавантаження цих переговорів в уряді заявили за результатами розмови між міністром економіки України Ігорем Петрашком і міністром торгівлі Турецької Республіки Рухсар Пекджан.

За словами торгового представника України Тараса Качки, українська сторона отримала оновлену тарифну пропозицію від Туреччини. "Де-факто це і є перезавантаження переговорів", – пише він.

Деталі цієї пропозиції в уряді не повідомляють.

Проте останні події, пов’язані з торговельним захистом Туреччини, дозволяють говорити про зміну загального фону переговорів. І не на користь України.

Що змінилося? І чому тепер Анкарі стало легше тиснути на Київ, вимагаючи поступок при створенні ЗВТ? 

Зеленський попросив, Ердоган пообіцяв…

Місяць тому указом президента Реджепа Таїпа Ердогана Туреччина підвищила рівень імпортних мит на 115 видів товарів.

Це не перше застосування Туреччиною додаткового імпортного мита цього року, зокрема, навесні були застосовані імпортні мита до певних пластмас, електронних виробів, виробів із чорної сталі, спортивних товарів та обладнання. 

Ця ситуація вже викликала занепокоєння України. Причому – на найвищому рівні.

Під час телефонної розмови з Ердоганом Володимир Зеленський підняв питання доступу українських товарів на турецький ринок, закликавши турецького колегу виключити Україну зі списку країн, до яких застосовуються додаткові мита, та дотримуватися паритетних умов двосторонньої торгівлі.

І хоча Реджеп Таїп Ердоган у відповідь пообіцяв негайно доручити опрацювати це питання з відповідними відомствами Турецької Республіки, швидкого вирішення цієї проблеми очікувати явно не варто.

Адже такими рішеннями Туреччина створює тарифно-правову базу для захисту внутрішнього ринку та посилює свою позицію у двосторонніх переговорах щодо вільного доступу до ринків.

Відповідно до принципу недискримінації, закріпленому в угодах СОТ, Туреччина зобов’язана надавати рівний доступ до свого ринку всім державам-членам організації.

Виняток із цього правила – наявність митного союзу або зони вільної торгівлі.

Туреччина має митний союз з ЄС та низку угод про вільну торгівлю з іншими державами. Саме тому підвищення рівня імпортного мита не стосується торгівлі з цими країнами.

Проте України серед них немає. Переговори про ЗВТ між Анкарою і Києвом офіційно тривають ще з січня 2011 року – майже 10 років. І хоча, згідно з офіційними повідомленнями, сторони вже узгодили близько 95% положень майбутньої угоди, ще донедавна перспективи завершення переговорів виглядали малоймовірними.

Перемовини давно зайшли в глухий кут, оскільки сторони не були готові йти на суттєві поступки.

То чи означає "новий поштовх у переговорах" із Туреччиною, що Анкара зрештою погодилася на компроміс?

Навряд чи. Особливо – зважаючи на те, що за останній місяць умови торгівлі змінилися явно не на нашу користь.

Можливість маневру

Перш за все, завдяки чому Туреччина змогла підвищити свої мита? І чи не є це порушенням умов Світової організації торгівлі?

Відповідно до правил Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, тарифи є єдиним дозволеним способом захисту національних виробників.

При цьому держави-члени СОТ зобов’язуються не обкладати імпорт товарів митом, що перевищує максимальну зв’язану ставку мита, зафіксовану в розкладі зобов'язань при вступі до СОТ.

Після вступу держава не має права підвищувати ставку мита вище встановленого рівня без процедури модернізації митних ставок, передбаченої в ст. XXVIII ГАТТ-1994, відповідно до якої країна-ініціатор зобов’язана надати компенсацію зацікавленим членам СОТ.

При цьому кожна держава сама визначає рівень митних ставок, головне – щоби він не перевищував максимальний рівень, визначений при вступі цієї країни до СОТ. Якщо корекція ставок не порушує цієї вимоги, країна може впроваджувати такі зміни за власним рішенням і без погодження з іншими членами організації.

З цієї причини багато країн при вступі до СОТ прагнули мати певну різницю між зв’язаною та діючою ставкою мита, щоби мати можливість їх підвищувати за необхідності. 

Серед них – і Туреччина. А тому нинішнє підвищення митних ставок Анкарою є цілком легальним.

Чергове підняття рівня мита тактично посилює переговорну позицію Туреччини, яка й так мала запас для свободи дій та маневру в проведенні тарифної політики при переговорах щодо укладення угоди про вільну торгівлю.

В України можливості для такого маневру немає, адже наша країна вступила до СОТ на набагато гірших умовах, аніж Туреччина.

А це означає, що без створення режиму вільної торгівлі Україні буде нелегко отримати рівноцінний доступ до ринку Туреччини, бо митно-тарифна база сторін, яка є основою для переговорів, суттєво відрізняється.

Чого очікувати Україні?

Що може зробити Україна у такій ситуації?

Оскільки ми не маємо правових можливостей суттєво підвищити рівень імпортного мита, то мусимо максимально використовувати можливість застосовування інших видів мита: спеціального (захисного), антидемпінгового та компенсаційного. 

Турецкий прецедент: почему торговые войны могут выйти на новый уровень

Однак такий тарифний захист застосовується за певних умов, визначених угодами СОТ, та за дотримання певних процедур розслідування, що може тривати від 9 до 18 місяців. Прикладом цього може бути нещодавно, 2 вересня цього року, розпочате антидемпінгове розслідування щодо імпорту в Україну цементу з Туреччини, а також спеціальне розслідування щодо проводів незалежно від країни походження та експорту.

Крім того, не варто забувати, що Туреччина є сильним гравцем на майданчику СОТ, коли йдеться про захист власних інтересів на зовнішніх ринках. "Європейська правда" вже писала про створення прецеденту із запровадженням компенсаційних мит у зв’язку із застосуванням ЄС захисних заходів до металопродукції.

Тому створення зони вільної торгівлі не завжди є панацеєю в двосторонній торгівлі.

В такому разі принципово важливим для України має стати передбачення в майбутній угоді можливості застосування двосторонніх захисних заходів, якщо угода спричинить різке зростання імпорту, що завдаватиме шкоди національним виробникам.

І звісно, не варто поспішати укладати домовленості з Туреччиною, якщо вони не будуть збалансовані з бізнесом, щоб остаточно не втратити захист національних виробників, які можуть постраждати від відкриття ринків.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора