Важливим кроком на шляху підтримки Києва є "організація військової підтримки України як країни, що зазнала агресії". "Беручи до уваги Будапештський меморандум, країни-члени НАТО повинні прискорити інтеграцію України до НАТО".

Автори цих цитат – група французьких професорів. Їхні погляди не зовсім вписуються у традиційну проросійську зовнішньополітичну стратегію Франції, тож дехто називає їх "радикалами".

Дійсно, для французької політичної думки такі погляди є швидше радикальними. Проте вони існують і намагаються довести, що російсько-український конфлікт має суттєве значення для ЄС, а успіх чи провал України значною мірою визначатиме і майбутнє європейської безпеки та цінностей ЄС.

Що ж об’єднує цих французьких "радикалів"?

Вони є представниками наукової еліти Франції, професорами, їм не байдуже, на яких засадах та цінностях функціонуватиме Європейський Союз, а російсько-український конфлікт для них є одним із пріоритетних питань, ставлення до якого, наче лакмусовий папірець, виявляє прихильність європейців до демократичних цінностей.

Один із них, політолог Ніколя Тензер, до 2014 року не приділяв значної уваги дослідженням Східної Європи. Втім, у 2014 році усе змінилося.

Як на нього, майбутнє України та ставлення до конфлікту України з Росією є ключовим для становлення майбутньої європейської безпеки та цінностей Європейського Союзу.

Науковець пояснює: "Спокуса нормалізувати відносини з російським режимом не виникає нізвідки. Це лише продовження боягузтва Заходу з приводу (російського) вторгнення в Україну та відсутності у нього волі покласти край злочинам проти людяності та воєнним злочинам, вчиненим у Сирії. У цій жорстокій "геополітиці" враховуються лише позиції головних держав, і жертвувати "малими" є необхідним для запобігання загальному протистоянню".

Згадане неліберальне і зарозуміле бачення регулярно проявляється щодо України, яку часто намагаються подати як перешкоду в порозумінні "великих" держав.

Між іншим, політолога непокоїть той факт, що у Франції немає довготермінової стратегії відносин з Росією за умов гіпотетичного сценарію, коли президент Еммануель Макрон відпрацює максимум дві президентські каденції та передасть владу своєму наступникові, тоді як у Росії Путін продовжить залишатися при владі.

Показово, що Тензер застосовує термін "сучасний російський політичний режим", а не "російський народ", про що миттєво "забувають" його опоненти, які визначають його позицію як антиросійську.

Наразі фахівець вважає, що "якщо Україна впаде, уся система європейської безпеки буде під загрозою, тому, до певної міри, захищати Україну означає захищати Європу".

Хоча, як він пояснює, цей дискурс дуже важко сприймається у Франції через те, що у військових та певних дипломатичних колах є симпатія до "одвічної Росії", з якою належить підтримувати дружні відносини.

Часто роботи професорів-радикалів дають Україні підказки, як побороти російський вплив, принаймні в експертній спільноті.

Зокрема, професор Ренського університету та автор книги "Мережі Кремля у Франції" Сесіль Весьє досконало проаналізувала вплив проросійського лобі у своїй країні.

Вона зауважує, що серед французьких університетських фахівців, які спеціалізуються на дослідженні Росії, небагато тих, хто відверто захищає політику Кремля, до того ж вони є переважно дуже похилого віку.

Чи не знаходимо ми тут підказку для напряму інформаційної політики України у Франції?

Може, не варто звертати увагу на тих осіб поважного віку, погляди яких на Україну все одно не зміняться, а зосередитися на мобільній французькій молоді, яка формувалася за часів ЄС та не страждає на ностальгію за "одвічною Росією", як найближчі нащадки білої еміграції?

Підтвердження цього розподілу чудово видно у середовищі французьких юристів з міжнародного права.

Якщо один із найвідоміших французьких юристів Серж Сюр наголошує на "недоведенні факту суттєвого військового втручання в Криму", "приєднання Криму до УРСР у 1954 році є дискусійним", а також на тому, що "ЄС втрачає від санкцій та має поміркувати, коли та як їх закінчити", то від молодої генерації французьких юристів частіше можна почути геть інше.

Зокрема, один із найяскравіших представників нового покоління французьких юристів Жюльєн Анселін вважає, що "ситуація в Україні з кінця 2013 року є міжнародною багатовимірною кризою першого плану. Конфлікт між Україною та Росією відбувається через анексію частини української території – Кримського півострова та збройне протистояння на Донбасі, на сході української держави". Ці події призвели до "руйнування системи міжнародних відносин".

Що це означає на практиці? І чи здатні політологи чи юристи змінити курс Парижа?

Це цілком можливо, більш того, вже є такі прецеденти.

Так, професор Антуан Аржаковський стверджує, що саме інтелектуали свого часу доклали значного впливу, щоби Франція відмовилася від виконання угоди з РФ про постачання кораблів "Містраль".

Тож дуже повільно, але експертне середовище у Франції змінюється – від трансляції проросійських тез до більшого розуміння суті російсько-українського конфлікту.

З часом такі тренди можуть стати домінуючими і в суспільстві, що неодмінно матиме вплив і на політиків.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора