"Європейська правда" продовжує публікувати думки експертів про реформу СБУ – одну з ключових для безпеки нашої держави і водночас критично важливої для відносин із НАТО.

Ще один текст є критичним до законопроєкту, підготовленого до другого читання, і присвячений тематиці державної таємниці.

* * * * *

В умовах війни на Сході та окупації Криму ефективність та підзвітність діяльності Служби безпеки України є життєво важливими. Реформа мала б закласти підвалини для роботи реформованої служби, яка відповідатиме євроінтеграційним та євроатлантичним прагненням України. Втім, остання версія законопроєкту №3196-д щодо реформування СБУ, оприлюднена 27 травня, продовжує суто радянську традицію відносин між суспільством та державою у питаннях доступу до інформації.

Вона укорінює надмірну засекреченість, традиційну для сектора безпеки і оборони України.

Законопроєкт у нинішньому вигляді не відповідає законам України "Про доступ до публічної інформації" та "Про національну безпеку України": він порушує право громадян на доступ до публічної інформації.

Серед ключових проблем – монополія служби на секретність і навіть неможливість прозоро бачити статки керівництва СБУ. Це ставить під загрозу суспільну довіру до силової служби і може призвести до численних порушень прав людини та перешкод на шляху до євроатлантичної інтеграції України.

Монополія на держтаємницю

Служба безпеки України й досі продовжує працювати за законом, схваленим майже три десятиліття тому. Його оновлення відтоді були косметичними. За час існування незалежної України було чимало спроб принципово реформувати цю надважливу структуру, проте всі вони зазнали невдачі ще на ранніх етапах.

Нині є шанс на ухвалення нового закону. 28 січня 2021 року Верховна рада прийняла його у першому читанні; незабаром його планують винести на розгляд у другому читанні.

Але й оновлений проєкт не сприяє прозорості роботи СБУ та містить суттєві корупційні ризики та загрози з точки зору прав людини.

Текст проєкту, оприлюднений у четвер ввечері, дозволяє СБУ ігнорувати вимоги закону "Про доступ до публічної інформації" та засекречувати будь-яку інформацію на власний розсуд. Законопроєкт не вимагає використання трискладового тесту, коли приймається рішення про те, чи надавати певній інформації статус "з обмеженим доступом". Цей тест передбачає, що засекречувати інформацію можна лише у випадку, коли розголошення може завдати конкретної вимірюваної шкоди національній безпеці, і ця шкода переважає шкоду від втаємничення цієї інформації.

У Служби залишається монополія на управління державною таємницею.

Вона і надалі буде відповідати за віднесення інформації до держтаємниці і контролювати збереження даних, що мають такий статус, а також розсекречувати і надавати допуски до інформації. Навіть народним депутатам буде потрібен дозвіл СБУ, щоб отримати допуск до державної таємниці.

Служба без контролю?

Законопроєкт дає можливість керівництву СБУ уникнути декларування своїх статків, що створює досить високі корупційні ризики. Стаття 47 дозволяє приховувати інформацію про статки працівників служби, які здійснюють оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність.

Проблема полягає в тому, що всі співробітники служби, включно з керівництвом, займаються такою діяльністю на певних етапах своєї роботи.

І винятків не передбачено навіть для керівництва СБУ!

При цьому законопроєкт пропонує внести зміни до статті 52-1 Закону України "Про запобігання корупції" та статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Це обмежить доступ до інформації про високопосадовців СБУ та зробить будь-який громадський контроль неможливим.

Документ не передбачає реальних та дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю спецслужби та участі громадянського суспільства у її реформуванні. У статті 60 йдеться про те, що це питання регулюється "законодавством" (а не "законом"), що є дуже загальним формулюванням і на практиці може призвести до регулювання підзаконними актами президента чи самої СБУ. При цьому кандидати до Громадської ради при СБУ в обов’язковому порядку мають проходити "контррозвідувальне опитування" на поліграфі, що уможливлює, "за потреби", наповнення цього органу тільки лояльними людьми. Це створює загрозу корупційних дій з боку посадовців Служби безпеки України в умовах непрозорості.

Хто захистить викривачів корупції?

Законопроєкт жодним чином не захищає викривачів корупції чи незаконних дій всередині Служби безпеки.

Якщо співробітник СБУ виявляє незаконне прослуховування народного депутата, яке здійснюється за наказом керівництва СБУ, чи корупційну схему в оборонних закупівлях, він не зможе повідомити цю інформацію до правоохоронного органу чи навіть комусь у системі СБУ, тому що ця інформація формально є державною таємницю. Якщо таке трапиться, то буде вважатися, що співробітник СБУ порушив статтю 328 Кримінального кодексу і повинен нести відповідальність за незаконне розкриття держтаємниці.

Закон не визначає порядок здійснення повідомлення про злочин, якщо виявлена інформація становить державну таємницю.

При цьому на практиці деякі факти про корупційні правопорушення чи іншу суспільно важливу інформацію неправомірно відносять до державної таємниці. Один із найгучніших скандалів в історії державної таємниці – справа "Кольчуги" 2002 року, але і сьогодні спливає чимало непростих історій, здебільшого пов'язаних з оборонними закупівлями.

Саме тому так важливо вирішити цю проблему на рівні закону і забезпечити надійні канали повідомлення про можливі корупційні  правопорушення чи порушення прав людини з боку СБУ.

Це також важливо для ефективного парламентського контролю.

Адже саме викривачі з СБУ будуть головним джерелом інформації для комітету, який здійснюватиме парламентський контроль за діяльністю служби. Якщо процедури повідомлення не будуть закріплені у законопроєкті, співробітники СБУ не будуть ризикувати і звертатися до комітету та повідомляти про можливі правопорушення з боку керівництва Служби.

Закликаємо народних депутатів прийняти правки, запропоновані експертним середовищем та громадянським суспільством задля забезпечення справді ефективної реформи Служби безпеки України за європейським зразком.

Автори:

Оксана Нестеренко, експерт-консультант Незалежної антикорупційної комісії (НАКО), кандидат юридичних наук

Павло Рудь, офіцер з комунікацій НАКО