10 червня президент США Джо Байден та прем’єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон підписали документ, покликаний значно зміцнити трансатлантичне співробітництво – Нову Атлантичну хартію.

Документ має гучну назву, відсилаючи до Атлантичної хартії 1941 року, а відповідно, претендує на те, щоб на довгі роки визначати співпрацю США та Британії та захист від спільних загроз. 

Тим важливіше розібратися, що саме передбачає Нова Атлантична хартія. І що вона потенційно змінить для України та її відносин із західними партнерами?

Незмінні цінності

Ключова теза документа – підтвердження сторонами їхнього прагнення спільно працювати над підтримкою ключових цінностей та захищати їх від викликів у дусі Атлантичної хартії 1941 року, підтримувати економічний розвиток та вільну торгівлю.

Цінності, які згадує хартія 2021 року, не нові. Це насамперед демократія, прозорість, верховенство права, підтримка громадянського суспільства та незалежних медіа, а також захист гідності та прав людини.

Цікавим, однак, є багаторазовий наголос на здатності демократій подолати старі та нові виклики.

Зокрема – ефективно боротися зі змінами клімату та потенційними кризами у сфері охорони здоров’я та протистояти дезінформації та іншому негативному впливу, в тому числі втручанню у вибори.

До того ж Нова Атлантична хартія використовує рішучі формулювання в контексті безпеки, підтверджуючи спільну відповідальність сторін у сфері безпеки, міжнародної стабільності та стійкості щодо широкого спектра загроз: від ядерних до безпеки у кіберпросторі.

Заснований на правилах світовий порядок, інститути та правила міжнародної співпраці, повага до принципів суверенітету, територіальної цілісності та мирного вирішення конфліктів – ключові інструменти для подолання загроз та розвитку, що згадує нова Атлантична хартія.

Рівняння на 1941 рік

Атлантичну хартію було підписано президентом США Франкліном Рузвельтом та прем’єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчилем 14 серпня 1941 року в світлі прагнення сторін припинити Другу світову війну.

Хартія не являла собою міжнародний договір, радше документ, який підтверджував "певні спільні принципи національної політики даних країн (США та Великої Британії), принципи, з якими вони пов’язували свої надії на краще майбутнє світу".

В Атлантичній хартії США та Британія підтвердили свою відмову від будь-яких територіальних посягань в контексті Другої світової, необхідність здійснення територіальних змін лише у згоді з вільно висловленим бажанням відповідних народів та право народів обирати собі форму правління.

Також Хартія підкреслює прагнення сторін розвивати економічну співпрацю між всіма країнами в економічній галузі та забезпечити їхній доступ до вільної торгівлі. Наприкінці Атлантична хартія закликає держави світу відмовитись від застосування сили та створити широку та надійну систему міжнародної безпеки.

Незважаючи на декларативний характер, Атлантична хартія 1941 року стала важливим поштовхом до створення ООН та НАТО.

А на додачу вона стала передумовою для припинення існування Британської імперії.

Ключова спільна риса Хартії-1941 та Хартії-2021 – сильний трансатлантичний альянс Британії та США, орієнтований на мир, добробут та процвітання. Як і в 1941 році, так і сьогодні Атлантична хартія сигналізує світовій спільноті про прагнення країн-союзників створювати мирне й безпечне середовище для розвитку у всьому світі.

Однак хартії дуже відрізняються за своїм духом та, відповідно, формулюваннями.

На відміну від оригінальної стратегії, Атлантична стратегія-2021 чітко виокремлює цінності, на яких Британія та США готові будувати партнерство із третіми країнами. Водночас цінності, деякі інші принципи (наприклад, повага до суверенітету і територіальної цілісності) варто інтерпретувати як "червоні лінії" для інших, порушення яких потягне за собою відповідь союзників.

З огляду на це, західні аналітики погоджуються: Нова Атлантична хартія спрямована на подолання викликів, джерелом яких є Китай, Росія та інші авторитарні держави.

Такої думки дотримуються й автори з Росії, стверджуючи, що "нова хартія, на відміну від Хартії 1941 року – лише для членів союзів та інститутів під егідою США, для тих, хто поділяє "демократичні" цінності в західній проєктній інтерпретації цього поняття", в тому числі "світу, який засновано на правилах".

Отже, на відміну від Хартії-1941, Хартія 2021 року сприймається як сигнал до посилення конкуренції між Заходом, прихильним ліберальним цінностям, та авторитарними державами або, у філософських термінах, Нами та Іншими.

На користь можливого посилення конкуренції свідчать й більш детальні, ніж у Хартії 1941 року, безпекові положення, зокрема щодо провідної ролі НАТО у колективній безпеці та стійкості.

Однак саме в аналогії з Хартією-1941 може ховатися й надія (або ж розрахунок) на ширшу співпрацю, адже, як наголошувалося вище, Хартія-1941 асоціюється із глобальним пошуком нових рішень для більш безпечного та економічно процвітаючого світу. Це може включати, зокрема, як створення нових міжнародних договорів та інституцій, так і оновлення існуючих.

Наслідки для України

Найочевидніші наслідки – більш координована та консолідована підтримка України з боку США, Британії та інших союзників НАТО, зокрема у царині безпеки.

Ця теза корелює зі змістом нещодавньої доповіді Міністерства оборони Сполученого Королівства, відповідно до якої Велика Британія та країни-члени НАТО продовжуватимуть розбудовувати стійкість України в контексті гібридної агресії РФ.

За умови зростання конкуренції між колективним Заходом та авторитарними державами тема гібридних загроз, особливо у кіберпросторі, ставатиме все актуальнішою. Отже, завдяки досвіду протистояння агресії РФ у кіберпросторі Україна має гарний потенціал до розбудови своєї експертизи та іміджу у відносинах із "колективним Заходом".

Ще одна можливість, яку відкриває для України зростаюча конкуренція Заходу із Китаєм та РФ – це інфраструктурна співпраця, зокрема участь у "Зеленій ініціативі" (Green Clean Initiative), яку країни G7 позиціонують як альтернативу китайському "Одному поясу, одному шляху".

Порівняно з китайським проєктом, "Зелена ініціатива" має сильний фокус на кліматичних аспектах та "зеленому перетворенні" для країн, які розвиваються.

Такий фокус є вигідним для України у зв'язку з планами приєднатися до Європейського зеленого курсу, що передбачає амбітні зобов’язання у кліматичній сфері (ефективне використання ресурсів, прагнення до кліматичної нейтральності), реалізація якого в Україні потребуватиме неабияких інвестицій.

Водночас зростання конкуренції між "колективним Заходом" та Іншими означає й зростання напруги і, потенційно, складнішу безпекову ситуацію.

За сценарію ширшої кооперації та створення нових договорів та інституцій у царині безпеки та в інших сферах ймовірність зростання напруги зменшується.

Роль України в безпекових та інфраструктурних проєктах західних партнерів, однак, залишатиметься високою, зважаючи на низьку ймовірність швидкого вирішення питань Криму та Донбасу та амбітність планів Заходу в кліматичній сфері.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора